Меркантильні мотиви. Навіщо Кремлю революційний прем'єр Вірменії

У Вірменії триває політична криза, викликана протистоянням прем'єр-міністра Нікола Пашиняна з керівництвом збройних сил і опозицією. Російська пропаганда, в свою чергу, використовує ситуацію, щоб як підкреслити весь масштаб негативних наслідків від приходу до влади "ставленика Держдепу", так і вказати на власне "благородство". Зокрема, кремлівські ЗМІ неодноразово підкреслювали, що, навіть негативно ставлячись до Пашиняна, Москва не може підтримувати методи "кольорових революцій", які обертаються хаосом і нестабільністю. Однак, якщо глибше розібратися в підґрунті кризи, виявляється, що у показного благородства існують вельми прагматичні мотиви.

Дружба мимоволі

Справді, наївно вважати, що Кремль відмовився від тактики втручання в справи сусідніх країн, занепокоївшись благополуччям мирних жителів. У випадках, коли таке втручання було в інтересах Москви, російська влада ніколи не гребували створенням "крові і хаосу". Можна навести приклад підтримки умовно проросійської революції в Киргизії 2010 року, яка привела до влади Розу Отунбаєву, або відправки бойовиків, диверсантів, а пізніше — кадрових військових на український Донбас і в Крим, і інші випадки дестабілізації суверенних держав. Однак ще восени минулого року, на тлі загострення війни в Карабасі, було видно, що у випадку з Вірменією Росія вибрала іншу тактику.

Ще в жовтні директор вірменського Центру політичних і міжнародних досліджень Агасі Енокян відзначав, що у Росії були важелі, за допомогою яких вона могла домогтися деескалації конфлікту, проте Кремль не поспішав їх застосовувати, сподіваючись скористатися важкою для вірменського керівництва ситуацією для тиску на нього. Фактично, російська влада шантажувала Пашиняна, домагаючись від нього більш проросійського курсу. На думку Енокяна, це їм багато в чому вдалося, і, незважаючи на свою прозахідну риторику, фактично діючий прем'єр-міністр реалізує багато побажань Москви.

"На жаль, після свого приходу до влади Пашинян зіпсував відносини з дуже багатьма країнами. В результаті за фактом Росія залишилася єдиним посередником, яку сприймає Пашинян як агента його влади в світі. Всі зовнішньополітичні питання в такій ситуації вирішуються через Москву", — пояснив Енокян в розмові з "ДС".

Фатальні поступки

За словами вірменського політолога, прем'єр-міністр намагався продемонструвати окремими вчинками, що його політику ніяк не можна назвати проросійською. Однак практичний результат подібних демаршів, на думку Енокяна, вийшов протилежним.

"Наприклад, Пашинян домігся порушення кримінальної справи стосовно колишнього Генерального секретаря ОДКБ, вірменина Юрія Хачатурова. Цей вчинок подавався в ЗМІ як антиросійський, який має на меті кинути тінь на ОДКБ як організацію. Однак на практиці усунення Хачатурова спрацювало в інтересах Росії. Він давно не влаштовував Москву, яка скористалася ситуацією і продавила призначення на пост Генерального секретаря більш лояльної до неї людини.

Інший епізод, коли Пашинян демонстративно не зустрів в аеропорту Володимира Путіна, який прилетів до Єревану, теж обернувся на шкоду, оскільки не був частиною якоїсь послідовної політики. Навпаки, після цього Пашинян кинувся загладжувати наслідки свого демаршу, що призвело до його фактичних поступок Москві", — пояснює Агасі Енокян.

Політолог зазначає, що, на відміну від попередніх вірменських властей, Нікол Пашинян першим погодився відправити вірменський військовий контингент до Сирії.

"На той момент російські та турецькі війська працювали там спільно, і вірменські військові мимоволі виявилися союзниками Туреччини, хоча в самій Вірменії подібна ідея завжди була неприйнятною. Крім цього, існували побоювання, що залученість вірменських військ в конфлікт може створити проблеми для досить численної вірменської діаспори в Сирії. У підсумку Єреван зробив те, що вигідно Росії, але суперечить національним інтересам Вірменії", — пояснює експерт.

Ще однією важливою поступкою Пашиняна Москві Агасі Енокян називає надання росіянам доступу в американські біолабораторії, що знаходяться на території Вірменії.

"Жоден вірменський уряд раніше не дозволяв цього. Таким чином, ще до карабахської війни Пашинян фактично робив те, що вимагала Росія. Після війни він майже відійшов від справ, і всі питання демаркації кордонів між Вірменією і Азербайджаном були віддані на відкуп російським військам", — нарікає Енокян.

Під чужим прапором

За словами політолога, Росії не була вигідна настільки сильна поразка Вірменії у війні за Нагірний Карабах, і єдиною метою Москви була лише можливість ввести свої війська в зону конфлікту.

"В результаті зараз Москва ввела війська не тільки в Карабах, але і в саму Вірменію. На даний момент йде обговорення питання про створення в Вірменії другої російської бази — тема, яку раніше неможливо було навіть уявити собі", — підсумував Енокян.

Проте, офіційна російська пропаганда наполегливо продовжує називати Нікола Пашиняна "ставлеником Сороса", нагадуючи, що він прийшов до влади в результаті "кольорової революції". Втім, не варто вважати, що Кремль, систематично роблячи ставку на брутальні методи, повністю розучився проводити більш тонку політику. Слід визнати, що досвідчена в жанрі спецоперацій Москва непогано навчилася не тільки організовувати вигідні їй перевороти, а й перехоплювати результати політичних процесів, до яких вона спочатку не мала ніякого відношення. Цілком можливо, ситуація в Вірменії стала результатом якраз такого перехоплення.

До слова, деякі російські ЗМІ все ж побічно підтверджують слова Енокяна, визнаючи, що чинний прем'єр виявляється для Москви цілком допустимим варіантом.

"Зараз вкрай неприємні зобов'язання щодо розмежування сил виконує Пашинян. Як до нього не стався, але саме він під цими зобов'язаннями підписався, так що у нього мінімальний простір для небезпечних і небажаних маневрів. Якщо він погодиться на дострокові вибори — нехай. В контексті проблеми врегулювання його нова перемога Росію влаштує ", — діляться автори ділової газети "Взгляд".

Більш того, в світлі нових санкцій, введених США та Євросоюзом стосовно Росії, Кремль, а відповідно, і проросійські сили за кордоном, стають все більш "токсичними". Тому Москва все частіше змушена вдаватися до різних проксі-структур, формально не пов'язаних з Росією, і просувати свої інтереси під чужим прапором. Зразок подібної діяльності добре видно на прикладі недавно опублікованих матеріалів про роботу в країнах Балтії консалтингової компанії ADMIS Consultancy. Фірма була заснована громадянкою Литви Вайвою Адомайтіте, яка тісно взаємодіє з співробітницею офісу Євгена Пригожина в Санкт-Петербурзі Юлією Берг.

Зрозуміло, що відстежити всі можливі зв'язки і фасадні організації конкретних політиків і громадських діячів буває часто дуже складно. Тому найкращий критерій оцінки діяльності тих чи інших фігур — це судити по їх конкретних справах і по тому, наскільки вони дотримуються інтересів своєї, а не чужої країни.