Майстер хайпу. Що стоїть за човниковою дипломатією Орбана
Головним інструментом зовнішньої політики офіційного Будапешта є гра в імітацію — точніше, одразу декілька таких ігр
У світі, в якому головним трендом державного управління є хайпократія, незалежно від державного устрою, рівня прозорості виборчих процесів та змінюваності влади, хайп став і основним інструментом міжнародної політики. Човникова дипломатія у виконанні Віктора Орбана – найсвіжіший тому приклад. Угорський прем'єр наочно продемонстрував, що за належної медійної розкрутки резонанс довкола події з легкістю підміняє її суть.
А суть у тому, що візити Орбана до Києва й Москви були нічим іншим як грою в імітацію. Точніше, в одразу кілька імітацій.
Насамперед — імітація покращання стосунків з Україною. Політичний та судовий тиск з боку європейських інституцій та заклятих союзників по ЄС змушує офіційний Будапешт пом'якшити категоричну українофобську риторику й створити видимість готовності до конструктивного діалогу.
Образ того самого хлопчика в брунатному костюмчику й брунатній шапочці, який псує євросоюзну вечірку, не те щоб зовсім перестав приносити Орбану користь, але завжди був пов'язаний із певними незручностями, й тепер цих незручностей стало надто багато. Угорський уряд вдало синхронізовував питання надання допомоги Україні й початку перемовин про її вступ до Євросоюзу із послабленням санкцій проти Будапешта за систематичне порушення демократичних стандартів. Але тепер ці можливості вичерпано, і Орбан скористався початком піврічного головування Угорщини в ЄС для демонстрації договороспроможності. Тим більше що він продовжує втрачати підтримку виборців, і, як переважна більшість топових політиків у подібній ситуації, дедалі більше прагне компенсувати внутрішньополітичні провали активністю в політиці зовнішній.
Цілком імовірно, що останньою краплею тут стало публічне приниження. Права фракція "Європейських консерваторів і реформістів" (ЄКР) під керівництвом італійської прем'єрки Джоджі Мелоні в оновленому Європарламенті відмовилась брати до свого складу орбанову партію FIDESZ. Втім, до цього моменту ми ще повернемося.
Друга імітація – це миротворчість. Орбан має чимало вад, але брак розуму й досвіду до них точно не відносяться. І він не може не розуміти, що прожекти в дусі "припиніть вогонь – а там видно буде" не мають жодних шансів. Тим більше коли їх пропонує такий глобальний важковаговик як Угорщина. Проте Будапешт – не просто послідовний фрондер у ЄС, але фрондер, що на додачу лишається чи не єдиним послідовним приятелем Пекіну на теренах Союзу. Послідовним настільки, що продовжує підтримувати ініціативу "Пояс і Шлях" попри те, що з неї "зіскочила" навіть Італія. Нагадаю, Будапешт був однією з трьох європейських столиць, які відвідав Сі Цзіньпін у ході свого травневого турне (решта дві – Бєлград та Париж). Тоді між КНР та Угорщиною було підписано майже два десятки договорів, і серед них – угода про стратегічне партнерство. Тож аудиторія Орбана, коли він говорить про мир, — не в Києві, не в Брюселі чи Вашингтоні (втім, тут є чинник Трампа, з яким в угорського прем'єра склались дружні стосунки), ні навіть у Москві. А в Пекіні, що й пояснює подібність "мирних планів" від Орбана й Сі.
Третя імітація – дружба з Путіним. Можна, звісно, скільки завгодно припускати, що Орбана завербувало ФСБ, а в Кремлі на нього мають товсту папку з компроматом – як це, власне, й звикли робити численні українські коментатори. Та гадаю, варто відкинути конспірологію й просто прийняти як даність, що за орбановим москвофільством стоїть не змушена чи щиросердна зрада (європейських цінностей), а цинічний розрахунок. За таку дружбу Москва завжди щедро платила, а в нинішніх обставинах комісійні значно підросли. І обидві сторони це розуміють. За прорив європейської блокади для Путіна під час цього візиту до Москви Орбан отримав запевнення у тому, що ще два блоки АЕС "Пакш" таки будуть добудовані. Він особисто зацікавлений у форсуванні цього проекту: воно дозволить вдвічі збільшити генерацію, знизити ціни комуналки для побутових споживачів і здешевити промислове виробництво. А найприємніше — все це можна буде трансформувати в голоси виборців уже зараз через вал "майбутніх новин", а також принагідно — почати нові торги з партнерами по ЄС, якщо вони будуть незадоволені.
І ще одна площина візиту до Москви — політична реклама. Через відмову фракції ЄКР приймати партію Орбана, він перейшов до плану Б. Угорський прем'єр скооперувався з президентом Австрійської партії свободи (FPÖ) Гербертом Кіклєм та експрем’єром Чехії Андреєм Бабішем, що очолює партію ANO, й проголосив створення "найсильнішої правої групи" у Європарламенті. Невдовзі до них можуть приєднатись нідерландські та іспанські ультраправі.
Згідно з регламентом Європарламенту, для створення групи потрібно 23 депутати з семи країн. Орбан виконав першу вимогу, маючи 37 депутатів Європарламенту. Для остаточного оформлення альянсу ксенофобів і шанувальників Путіна йому бракує ще однієї національної партії. Польський ПіС відмовився. Але цілком імовірно, що французьке "Національне об'єднання" Ле Пен погодиться. Як би то не було, "гарячий контакт у Кремлі" — непоганий інструмент агітації.
