Північний потік - стоп. Чому Данія стала головним союзником України перед зимовою війною"
У Кремлі майже паніка: Данія все ніяк не погоджує прокладку російського "Північного потоку-2" - ні у своїх територіальних водах, ні у своїй економічній зоні.
Починаючи з 2015 року оператор газопроводу "Північний потік-2" компанія Nord Stream 2 AG намагалася узгодити прокладку труби в територіальних водах Данії на південь від острова Борнхольм, а Данія не погоджувалася. Гірше того, в 2017 році Данія прийняла закон, прямо заборонив проходження СП-2 через її територіальні води з міркувань зовнішньополітичної безпеки.
Тоді керівництво Nord Stream 2, дочірньої компанії Газпрому заявило про готовність прокласти трубопровід межами територіальних вод Данії - на північний захід або на південний схід від Борнхольм.
Але і тут все виявилося непросто. Хоча альтернативні маршрути і проходять за межами датських територіальних вод, вони знаходяться в економічній зоні Данії, і та має право блокувати їх, виходячи з екологічних міркувань - до тих пір, поки проект не буде приведено до вигляду, завдають менше шкоди навколишньому середовищу. Таким чином, хоча пряма заборона тут неможливий, але можливі нескінченні претензії до проекту і його відтяжки.
Формального висновку екологів поки немає, йдуть розгляду: ось, 17 липня в Данії завершилися громадські консультації по оцінці впливу СП-2 на навколишнє середовище при його прокладці по південно-східним маршрутом. Судячи з паніці в Газпромі відповідь екологів вже відомий. Зрозуміло, проект можна буде коригувати, а, в крайньому випадку, оскаржувати датське рішення в суді, посилаючись на Конвенцію з морського права від 1982 року (UNCLOS). Але як довго триватиме такий суд? Крім того, такий суlебный процес активізує і обговорення систематичного невиконання рішень міжнародних судів і, зокрема, Трибуналу ООН з Морського права, самою Росією.
Словом, "Північний потік-2" уперся в Данію, як в стіну, а, між тим, Nord Stream 2 дико підтискають терміни. За планами Газпрому СП-2 повинні запустити до кінця року. На обсяги газу, які повинні прокачати по новій трубі, вже є контракти, і до жовтня трубопрокладчики вийдуть до обхідним ділянках - і це вже зараз, не пізніше кінця серпня, вимагає визначеності, який саме з маршрутів буде обраний, і як саме, з якими умовами, прокладку потрібно буде вести прокладку.
А, якщо Данія упреться, що, судячи з усього, і буде, то запуск СП-2 відкладеться на невизначений термін. Більш того, Данія вже дала, притому, оперативно, перший дозвіл на прокладку норвезько-польського газопроводу "Baltic Pipe" - на вихід на берег. Необхідно також і друге - на прокладку труби у Борнхольма, але, треба думати, воно теж буде швидко видано. І тут є важлива деталь: маршрут BP перетинається з маршрутом СП-2, і, тому, хто буде прокладати трубу другим, а цим другим має шанс стати Nord Stream 2 AG, доведеться погоджувати технічні деталі, і, фактично, отримувати дозвіл у того, хто прокладе її першим. І це теж може означати великий період очікування.
Вся ця ситуація невизначеності при явно недоброзичливу щодо Копенгагена призводить до сказу і Кремль, і його європейських лобістів. Лавров буквально плюється окропом, йому вторить німецьке лобі, на чолі з міністром економіки ФРН Петером Альтмайером, клянущимся, що до посилення залежності Європи від Росії запуск СП-2 не приведе, і мова йде лише про "оптимізацію маршрутів", а на кону - десятиріччя енергетичної стабільності всієї Європи.Але всі ці доводи, разом узяті, нічого не можуть вдіяти з маленькою Данією. Нічого не змінила і червнева зміна уряду, з правоцентристського на соціал-демократичну.
Звичайно, будь справа де-небудь на схід, питання вирішилося б дуже просто. На Борнхольмі за пару-трійку років виявилися б якісь російськомовні громадяни, які не знають данської мови, і, взагалі, бажають спілкуватися тільки по-російськи, з принципу, а, слідом за ними - і ввічливі зелені чоловічки, яких там ніколи не було. Натовпи росіян в захопленому угарі скандували б "Борнхольм наш!". Скабеева повідомила б що Борнхольм - сакральне місце Росії, а Соловйов розповів про розп'ятого злісними вікінгами датського принца Гамлета в трусиках.
Але от біда-то яка: Борнхольм для такої операції розташований вкрай невдало. Він занадто далеко на Заході. До того ж і Данія - член НАТО. Загалом, наявні типові подвійні стандарти, які русофоби всього світу звично застосовують до Росії: в Україні можна, а в Данії чомусь не можна.
Між тим, СП-2, націлений на подвоєння пропускної здатності газопроводу СП, який вже проходить по дну Балтійського моря між російським містом Виборгом і Грайфсвальдом в Німеччині повинен був вирішити найважливіше завдання Кремля щодо зупинення українського газового транзиту. Всі в Європі це добре розуміють. І, спочатку, проект навіть зустрів опір. Але Росія, скуповуючи європейських політиків, мало-помалу це подолала опір, спіткнулася і лише на маленькій Данії. Затримка ж будівництва СП-2 хоча б на півроку дасть Україні козир під час переговорів, і змусить Росію укласти новий договір про транзит, оскільки європейські покупці можуть зажадати від росіян відшкодування шкоди, якщо не отримають свій газ ні по новому СП-2, ні за старою трубі, що йде через Україну.
Чому Данія вперлася? Та просто тому, що не бачить сенсу потурати Росії. Крім того, данців дратує нахабство і безцеремонність, з якою Росія веде себе в ЄС.
І з ЄС, і з Росією у Данії є давні тертя. Щодо ЄС вона займає позицію "м'якого євроскептицизму" - зокрема, не вводить у себе євро. До того ж, хоча Данія і член ЄС, ні Гренландія, ні Фарерські острови в ЄС не входять. Так що волати до датської євросолідарності - заняття досить безплідне. Що ж стосується Росії, то Данія стурбована її занадто різкою експансією в Арктиці - у сполученні з повною зневагою до екології цього крихкого регіону. А малі країни взагалі чутливі до екологічної теми. Їм, з причин їх розміру, просто нікуди відступати. Настільки ж чутливі вони до надлишкової нахабства своїх великих сусідів.
Саме на праві малих країн відстоювати свої права і тримається рівновага в сучасному світі. До речі, поняття економічної зони, в його сучасному вигляді, спираючись на яке Данія гальмує зараз російську спритність - теж заслуга малої країни, Ісландії. Вона завоювала собі виключне право ловити тріску в 200-мильній зоні від своїх берегів в ході "тріскових воєн", створивши важливий прецедент.
