Макрон зол. Париж розучилася розуміти росіян
Днями журналіста телеканалу RT France не пустили в Єлисейський палац. Французька поліція між тим заарештувала зіцголова російської мафії в доповнення до заарештованого раніше сенаторові. Але справжні заморозки у відносинах Парижа і Москви, схоже, ще попереду: у нинішнього французького президента явна ідіосинкразія на путінський режим — і не сказати, що безпідставна.
Ще з того моменту, як Еммануель Макрон перетворився на реального кандидата в президенти, франко-російські відносини почали шлях до цієї деградації. При президентові Олланда їх можна було назвати напруженими, але до кінця не ворожими.
Епічний облом
У першій половині десятих років інтереси великих французьких корпорацій, впливові лобісти Росії (такі як республіканець Тьєррі Маріані), старовинна солідарність лівих, побутової антиамериканізм і культурна сентиментальність нащадків імміграції залишалися потужними факторами, смягчавшими наростаючий ефект випадання Росії з Європи. Французька еліта, про все на світі (і небезпідставно) має власну думку, ухилялася від ролі застрельщицы цього неминучого процесу, особливо спостерігаючи за корчами сусідів-німців.
При цьому Франсуа Олланд, з урахуванням вищесказаного, зробив для України максимум можливого в тих політичних умовах. Більш того, його рішення не балотуватися на другий термін, хоча і ніяк не пов'язана з російсько-українською війною (хоча важко заперечувати, що ця нова реальність була травматичною та виснажливої для офіційного Парижа), зіграло на руку його "таємним наступнику" в рамках європейського істеблішменту — Макрону. По суті, нового центриста, не зовсім лівого, не зовсім правого, за загальноприйнятими на Заході і, зокрема, за французьким поняттями. І врятувало європейську гру друзів України в ЄС, так і в США.
Москва миттєво ідентифікувала ворога, хоча деякий час між її пропагандистами і Макроном мельтешил, відволікаючи увагу, перший голова ЄБРР Жака Атталі, у свій час чимало критикував глобалізацію, однак після перемоги Маню (як його називає дружина) на виборах "раптово" виявився жорстким прихильником ЄС, глобалізму і став близьким радником Макрона. Тому вже в ході кампанії у відносинах Макрона, формується руху "Вперед!" і Кремля почав розвиватися якщо не фронтальний конфлікт, то щось, в європейському політичному мовою називається impasse — "глухий кут", з наростаючим роздратуванням сторін.
Спочатку росіяни вписалися за Ле Пен, причому на глибину прийому лідера "Національного фронту" в Кремлі, як ніби Франція — це якийсь Киргизстан, Вірменія або Білорусь (згадаймо, як при Медведєві російські канали обливали помиями Олександра Лукашенка, що змусило його брутально розігнати протести і закрутити гайки). В рамках цього ж процесу почалися скандали з кредитуванням ультраправої партії, потім вже з французької сторони були витягнуто на світ божий лобістські зв'язки з російськими Франсуа Фійона, який допомагав росіянам облаштовуватися в Парижі за часів президента Саркозі, теж, до речі, путінського приятеля. Був спалений в полум'я траншейної політичної війни і сам Саркозі, а старі ліві, побоявшись змінити свою позицію щодо Росії, втратили (Жан-Люк Меланшон) критично необхідний відсоток, щоб вибити Ле Пен з другого туру.
Вже під час кампанії штаб Макрона заявив, а французька контррозвідка підтвердила, що його сервера і мережі піддаються атакам хакерів росіян і найманих російських "бот-коментаторів". Потім російським "журналістам" почали прикривати акредитацію на заходи за участю Макрона. Після екзитполів другого туру гостям з Москви були раді тільки в штабі Ле Пен, борги якої, ймовірно, повисли на структурах, які раніше пов'язували з політиком-бізнесменом, сенатором Олександром Бабаковим, в даний час спецпредставником президента по взаємодії з організаціями співвітчизників за кордоном.
Звичайно, Кремль сподівався на втішний приз — на нездатність нібито малодосвідченого і "возомнившего про себе" Макрона перемогти зі своєю неоперившейся партією на виборах в Національну асамблею. Адже за французькими законами вони слідують менш ніж через півроку після президентських — незважаючи на наявність розвинутого самоврядування, кабінету міністрів і широкого партійного плюралізму, у П'ятій Республіці побудована жорстка і цілісна вертикаль виконавчої влади. Для того щоб вона працювала як єдиний організм, вибори глави держави, глави виконавчої влади і законодавчого органу проводяться з мінімальним інтервалом (в Україні так вийшло чинності екстраординарних обставин).
Але і тут у росіян (та й політичні коментатори, які вважали, що Макрону доведеться піти на компроміс з колись рідної йому Соцпартією, упустили щелепа) вийшов облом. Партія "Вперед!", більш або менш виступала за все нове проти всього старого, досить легко взяла більшість.
Гонець з Гваделупи
Отримавши у свої руки майже абсолютну владу, обмежену лише правосуддям і вузькими повноваженнями місцевих рад, президент Макрон вирішив не відкладати Путіна в довгий ящик і відразу взявся за дресирування цього російського ведмедика, з яким той асоціює себе публічно. Він викликав кремлівського диктатора в Париж (а той спокусився "проривом ізоляції") і, влаштувавши холодний прийом, приличествовавший швидше губернатору Гваделупи, просто-напросто відшмагав Володимира Володимировича перед камерами.
Зрозуміло, що після такої прочуханки Путін у Франції більше не їздець, а в найближчому майбутньому зустрічі "Двадцятки" будуть проходити від Франції подалі. Єдина можливість для нової двосторонньої зустрічі при збереженні нинішнього статус-кво — це горезвісний "нормандський формат", перспектива активізації якого, однак, затуманилася у зв'язку з тим, наприклад, що нове німецьке уряд сформується, схоже, не раніше весни.
Разом з тим — а ролі ЗМІ в филиппике, спрямованої прямо в обличчя Путіну, президент Макрон приділив чи не найважливішу частину свого виступу 29 травня минулого року — французький лідер не став ставити крапку на темі російської і "починати її з нового аркуша".
Спочатку здавалося, що, виходячи з помірною тональності, яку Макрон взяв у своїх програмних зовнішньополітичних публікаціях, він прочертит спадкоємність з лінією Олланда, Меркель і Обами–Трампа, а саме — "без Росії, так чи інакше, не вирішити деяких важливих проблем". Однак цей дискурс швидше опинився "заспокійливим" та інерційним. Також уявлялося, що новий прем'єр-міністр Едуар Філіп, який колись працював у корпораціях, які співпрацювали з російськими контрагентами (наприклад, в атомній галузі), може виступити в ролі "доброго поліцейського" у грі з Москвою.
Але в даному випадку таку версію стало можливим відкинути досить швидко — при однопартійній правлінні (а саме таким воно є у Франції з кінця червня минулого року) прем'єр фактично повністю підпорядкований президенту у всіх внутрішніх і зовнішніх політичних питаннях.
Більше того, Франція не тільки активізувала свою політику на Близькому Сході (особливо на лівано-іранському напрямку), в Перській затоці (зокрема, це торкнулося Саудівської Аравії), але й посилила свою роль в Сирії. Недавня публічна реакція Парижа — обурення російської брехнею про нібито перемогу над ИГИЛ саме Москви — є суворе якісна зміна відносин між Францією і Росією. Але воно розвивається в комплексі інших гілок змін як в самій республіці, так і в навколишньому її Західній Європі.
Втім, обмежимося Францією: у другій половині нещодавно завершився року Макрон і його партія зробили кроки по обмеженню російського та іншого недружнього впливу у медійному житті країни.
Фейкові новини і фейковий латифундист
3 січня Еммануель Макрон запропонував переглянути законодавство щодо засобів масової інформації з метою боротьби з фейковими новинами. Про це, за інформацією Le Monde, він заявив на прес-конференції в Єлисейському палаці. "Якщо ми хочемо захистити ліберальні демократії, у нас повинно бути сильне законодавство", — сказав Макрон. За його словами, зміни до законодавства повинні в тому числі торкатися соціальних мереж, особливо в період виборів. Президент Франції уточнив, що виступає за "підвищену прозорість" рекламних матеріалів на інтернет-платформах.
Макрон запропонував у разі появи підроблених новин дозволити судам оперативно видаляти будь-який контент, закривати обліковий запис користувача або блокувати доступ до веб-сайту. Він нагадав, що в 2016 р. під час виборчої кампанії його штаб став жертвою злому хакерів та розповсюдження неправдивої інформації.
Паралельно прокуратура Ніцци — причому без кудкудакання якихось публічних захисників і при красномовного мовчання національних органів влади, а також при ще більш красномовний "відсутності" французьких розвідувальних структур — "кришить багет" на сидячого під підпискою російського сенатора Сулеймана Керімова, а в його особі на всю російську мафію.
Буквально днями, за повідомленням Nice Matin, по справі Керімова суд заарештував бізнесмена з Швейцарії Олександра Штудхальтера. За версією слідства, Штудхальтер міг бути підставною особою Керімова і допомагав йому здійснювати угоди. Зокрема, бізнесмена підозрюють в укладенні договорів купівлі вілл в інтересах Керімова. Швейцарець є номінальним власником цих будівель, включаючи віллу Hier Cap au площею 12 тис. кв. м. Слідство з'ясувало, що офіційна ціна об'єкта при продажу була нижче ринкової майже в два рази: формально його продали за 35 млн євро, а на рахунок власника надійшов 61 млн євро.
У поліції припускають, що реальним власником кількох вілл загальною площею 90 тис. кв. м, розташованих на Лазурному березі і оформлених на фінансиста Олександра Штудхальтера, є Керімов. У правоохоронних органах зазначають, що російський політик — найбільший землевласник південно-східного узбережжя Франції.
Цікаво, що французькі правоохоронці натякають, що і Керімов купував власність не для себе, а для інших російських гангстерів з самої верхівки правлячої в РФ кримінального режиму. Сума штрафу, мабуть, буде постійно зростати — уряду від партії "Вперед!" потрібно багато грошей для просування підтриманого виборцями курсу реформ. Чорні і сірі мільярди російської мафії, яка роками складовані на Лазурному березі, — справжній скарб тамплієрів для молодого і рішучого спадкоємця французьких монархів (не будемо забувати, що демократично обрані президенти Франції є ще й співкнязями Андорри і в деякому роді неофіційними суверенами Монако).
Виманивши швейцарського подільника Керімова, Париж може впоратися з обмеженням міжнародного свавілля Путіна навіть оперативніше, ніж Вашингтон. І примітно, що при всіх дивацтва Дональда Трампа гострих розбіжностей між Америкою і Францією Макрона сьогодні немає — француз, як бачимо, знайшов до головного американцеві свій власний підхід. Між іншим, про сценарії конфіскації вивезених з Росії капіталів на рівні Брюсселя розмова почалася ще в 2012-2013 рр.., провокуючи створення великих расследовательских спільнот. Правда, це окрема широка тема.
Вам тут не раді
Необхідно підкреслити, що за дужками прагматичних інтересів Єлисейський палац не упускає можливість вказати цим новим росіянам Путіна на належне їм місце. Так, 15 січня журналіста телеканалу RT France не пустили в Єлисейський палац, де прес-секретар Макрона проводив брифінг, присвячений майбутній поїздці французького лідера в Кале.
Охорона зупинила "кореспондента" прямо в дверях, не дозволяючи йому пройти на брифінг прес-секретаря президента. Коли представник пропагандистського телеканалу пред'явив прес-карту, то отримав відповідь, що на зустріч пускають тільки журналістів, а працівник РТ таким не є. А 10 січня апарат Еммануеля Макрона не дав дозвіл телекомпанії на зйомки саміту в Римі, хоча акредитація була отримана заздалегідь.
Головний редактор RT, одіозна Маргарита Симоньян, у притаманній їй хамоватой формі порадила Макрону перечитати конституцію, а не витрачати сили на захист багетів". "Нашим журналістам двічі за тиждень відмовив в акредитації Єлисейський палац, — сказала вона. — Президенту Макрону, який замість свободи слова захищає багет, раджу уважно перечитати конституцію Франції". Мова про традиційному святі новорічного сезону, під час якого французький глава держави зустрічається з асоціацією булочників, — з цього приводу президент Макрон виголосив промову про багеті як про культурну спадщину французів, закликавши занести його в такій якості в список ЮНЕСКО.
Таке нахабство може ще пильніше зацікавити французькі влади — проучившаяся 1996 р. в одній зі шкіл штату Нью-Гемпшир за гроші американських платників податків, Симонян останнім часом занадто багато дозволяє собі. Навіть для Франції з її принциповою позицією у відомому конфліктному питанні у відносинах з Туреччиною, яка, до речі, не забуде, думається, вказати на цю обставину ще в якому-небудь завуальованому вигляді.
Цікаво, що зовсім недавно, 12 січня, інша гарпія кремлівської стіни — представник російського Мзс Марія Захарова, звинуватила західні демократії в наступі на свободу слова. Мовляв, посилення законодавства щодо соціальних мереж в Європі, зокрема в Німеччині, є частиною загального тренду на обмеження свободи слова в західному світі. За словами Захарової, західні демократії під приводом боротьби з екстремізмом прагнуть до встановлення контролю над інтернетом. Зокрема, щоб "використовувати соціальні мережі в пропагандистських цілях", лицемірно пояснила дипломат, прятавшаяся від публіки з часів так званого "болгарського скандалу".
Так що, мабуть, незабаром життя путінської агентури ускладниться не тільки у Франції, але і в Німеччині. При цьому не варто забувати, що складності Ангели Меркель неминуче і далі продовжать посилювати роль Парижа в континентальному тандемі. А от коли-то лелеемая і ніжно створювалася покійним Євгеном Примаковим вісь Париж–Берлін–Москва нині остаточно припинила своє існування.
