Макрон сказав Меркель, що бере на себе Путіна і Ердогана
Французький лідер Емманюель Макрон на тлі похмурих рейтингів дав показове інтерв'ю газеті Le Point. Показове, оскільки дає зрозуміти, чого чекати в майбутньому від лідера П'ятої республіки, а також те, що 40-річний президент насправді не так простий, яким його хочуть бачити опоненти.
На 16 сторінках інтерв'ю Макрон торкнувся, напевно, всі актуальні для Європи і світу в цілому питання. Приміром, знову підкреслив необхідність свого плану по створенню власного бюджету єврозони і по значному збільшенню її впливу на міжнародні справи. І наполягав на пом'якшення фіскальної політики, надмірно суворою, якщо порівнювати з Китаєм, Росією чи США. "Ми є єдиною великою економікою в Європейському Союзі, яка не може перемогти масове безробіття більше трьох десятиліть", — також поскаржився Макрон. Конкретику ж по вирішенню економічних проблем Франції та ЄС пообіцяв вже після німецьких виборів — рубікону європейської політики цього року.
Він, до всього іншого, дав зрозуміти, що усвідомлює ризики для власної популярності (продовжує падіння) від трудових реформ. Але і немає натяку на думки відмовитися від змін.
Судячи з усього, Макрон знайшов вирішення внутрішніх проблем. Воно далеко не першої свіжості і применяемо політиками в різні періоди історії. Мова про латання дір в справах внутрішніх зовнішньополітичними успіхами.
Це чітко видно з інтерв'ю. У блоці міжнародної політики Макрон, по-перше, запевнив, що продовжить жорстку лінію щодо Кремля і його агресії в Україні. Не забув нагадати про те, як "будував" Путіна в Парижі. "Франція не дозволить, щоб йому все зійшло з рук", — запевнив Макрон, говорячи про війну на Донбасі.
Другою "мішенню" президента став турецький лідер Реджеп Тайіп Ердоган. Макрон поскаржився, що президент Туреччини — одна з причин, по якій "його робота іноді буває нудною". "Я один з тих, кому доводиться розмовляти з Ердоганом кожні 10 днів", — поскаржився Макрон.
Але не поспішайте жаліти французького президента. Та він і сам шкодує себе лише на публіку. Як вже говорилося вище, президент Франції прийняв рішення компенсувати і згодом, імовірно, затьмарити внутрішні проблеми успіхами на міжнародній арені. З цією метою Макрон прагне підхопити естафету у попередників — путінського одного Ніколя Саркозі і його наступника Франсуа Олланда. Обидва, як відомо, в свій час займалися перетворенням Парижа в саму активну зовнішньополітичну столицю Євросоюзу, діючи в інтересах Франції, так і ЄС.
Так спритний Саркозі, який із задоволенням брав гроші у Каддафі, навесні 2011 р. разом з тодішнім главою МЗС Аленом Жюппе, який став його конкурентом на цих президентських виборах, ініціювали військову операцію в Лівії. Результат відомий: лівійський полковник був убитий повстанцями. Макрон, між іншим, назвав ту операцію помилкою, адже країна досі не вибралася з хаосу. Але тут важливий сам факт того, як Париж взяв на себе роль лідера. Саркозі також може похвалитися створенням за задумом свого радника Анрі Гено Середземноморського союзу — організації, що включає 43 країни. Це потужна майданчик для просування інтересів Франції, зростання її впливу.
Олланд також не відмовився від величі по-французьки. Він був не настільки харизматичний, як Саркозі або Макрон, але вельми і вельми амбітний. Тому, власне, зважився на північноафриканські кампанії з упокорення ісламістів. Це і успішна операція "Сервал" в Малі проти бунтівних туарегів і радикальних ісламістських угруповань, і операція "Бархан", в яку плавно перетік "Сервал". До речі, "нормандський формат" теж зміцнив позиції Парижа в Європі.
Тепер прийшла черга Макрона. Потенційні напрямки її зовнішньополітичної порядку вже окреслені. По-перше, він цікавиться Лівією, але в контексті м'якого втручання. Хоча доклав руку до укладення перемир'я головою визнаного уряду Фаизом Сафаджем з місцевим клієнтом Путіна — генералом Халіфою Хафтаром. Проте більшою мірою Макрон бажає зосередитися на вирішенні проблеми з мігрантами з Північної Африки шляхом створення для них прийомних центрів і таборів, щоб знизити потік мігрантів в Європу.
Ще два вектори — це вищезгадані Росія і Туреччина. Незважаючи на жорстку позицію щодо РФ, очевидно, що історично схильні до руссофилии політичні та економічні кола у Франції не дадуть Макрону можливості довго їздити на темі російської агресії. Риторика буде згасати. Тому вже зараз Макрон перебудовується.
Нарешті, Ердоган, викликає нудьгу у президента Франції. Між Туреччиною і ЄС напружені відносини — це відомо. Особливо це стосується Нідерландів та Німеччини, з якими Анкара побила горщики. Але при цьому Туреччина як союзник по НАТО і форпост на сході блоку важлива для Європи. Отже, в даному випадку вкрай необхідна фігура, яка користується авторитетом і здатна стати новим представником-миротворцем. Макрон явно мітить на цю роль. Йому на руку і те, що Франція історично підтримувала Туреччину майже у всіх прожекти ще з початку Ренесансу. Згадаймо війни проти Венеціанської республіки (в кількості восьми штук), Кримську війну. Не склалося, правда, під час Першої світової. А так в цілому все чудово.
До того ж Франція традиційно дружить з близькосхідними монархіями, маючи, отже, набором політичних інструментів, придатних для спілкування і з новим султанатом, який будує сьогодні Ердоган. Так, президент Туреччини інтенсивно зшиває османів з сучасною державою. Наприклад, у квітні 2016 р. Анкара заплатила за лікування онука Абдулмеджида I, 99-річного Билуна Алпана, потрапив у ДТП. А днями з Дамаска за наказом Ердогана на батьківщину повертають 87-річного Дюндара Абдулкерімов Османоглу — онука старшого сина султана Абдулхаміда II шехзаде Селіма Ефенді. Все це означає, що звертати з наміченого шляху Ердоган не планує. Мати справу з ним Європі доведеться, тому треба якось вибудовувати діалог.
І ще одна перевага французів — вони не грають з курдами настільки відкрито і відверто, як це роблять Росія, США чи Німеччина. Навіть був випадок в 2012 р., коли французькі влади у взаємодії з турецькими спецслужбами затримали відомого курдського політика Адема Узуна, який тоді займався дипломатичною діяльністю. Він не єдиний такий. За п'ять років у Франції було заарештовано понад 200 курдських біженців. І Париж обіцяв Анкарі стояти пліч-о-пліч у боротьбі з Робочою партією Курдистану, яку в Туреччині відносять до терористичних організацій.
Так що Ердогану безумовно буде приємно мати справу з нинішнім Парижем. Трохи затьмарює ситуацію затримання турками французького журналіста, який прибув з іракського Курдистану. Його звинуватили в допомозі терористичної організації. Макрон зараз веде переговори про його звільнення. Якщо французький президент насправді налаштований на статус особи західного світу, то проблема вирішиться. У перспективі можна очікувати поліпшення відносин між ЄС і Туреччиною.
І підбиваючи підсумки. Макрон все ж вміє вибудовувати далекосяжну політику, ніж багато засумнівалися після вступу на посаду. Він вміє мислити стратегічно. Навіть у ситуації з переслідуванням президента папараці під час відпустки в Марселі. Експерт з політичних комунікацій і професор університету Пантеон-Ассас в Парижі Арно Мерсьє цілком резонно зауважив у коментарі RFI, що це хитра тактика — Макрон, як би відштовхуючи пресу, привертає увагу до того, що він нормальна людина, яка вболіває за "Олімпік", просто відпочиває і на батьківщині.
Цей перспективний європейський лідер перетягує на себе ковдру в блоці. І тут, між іншим, немає якого-небудь натяку на відмову від союзу з Берліном, позначеного відразу після виборів. Ангела Меркель навряд чи буде проти того, щоб молодий лідер зайнявся Путіним і Ердоганом. Принаймні, в осяжному майбутньому. Зараз вона захоплена внутрішньонімецькими справами. До того ж скільки залізна канцлер буде тягнути лямку практично поодинці, намагаючись прикрити відразу кілька амбразур?
