Македонська запал. Навіщо Кремлю новий балканський конфлікт
На Балканах знову неспокійно. Група молодих, гарячих і науськанных бігає з сірниками навколо бікфордового шнура в Скоп'є. Якщо Балкани є пороховою бочкою Європи, то її запалом цілком може виявитися сьогоднішня Македонія.
У четвер ввечері македонський парламент був захоплений приблизно двома сотнями демонстрантів, які останні кілька місяців проводять ночі, митингуя на вулицях Скоп'є та інших міст. Більшість активістів, прорвавших поліцейський кордон, — це прихильники екс-прем'єра Миколи Груевского.
Що ж так обурило його сподвижників, що вони кинулися до будівлі парламенту, де били депутатів, скла і махали національними прапорами? Причина у невщухаючій етнічної напруженості в Македонії, оскільки опозиція, що має більшість у парламенті, обрала спікером Собранието на Република Македонија албанця Талята Джафери, лідера "Демократичного союзу за інтеграцію".
Для партії Груевского з довгою назвою та столітньою історією — "Внутрішньої македонської революційної організації–Демократичної партії за македонську національну єдність" (ВМРО–ДПМНЕ) — це стало останньою краплею і приводом, що розв'язало руки. В результаті штурму постраждало 77 осіб всередині і зовні парламенту, серед яких 22 поліцейських. Дісталося і лідеру опозиції і Соціал-демократичного союзу Македонії Зорану Заеву — йому розбили голову.
Фотографії з його залитим кров'ю обличчям і сорочкою стали наочною ілюстрацією нового епізоду політичної кризи в Македонії, триває не перший рік.
Балкани завжди були повні пристрасті і протиріч у силу великої кількості релігійних та етнічних відмінностей. З розпадом Югославії, від якої Македонія відокремилася в 1991 р., ці пристрасті не вщухли, а навпаки, посилювалися з кожним роком. Закономірним для такої ситуації був сепаратизм. І в 2001 р., озираючись на успіхи сусідів в Косово, відокремилася від Сербії в 1999 р., македонські албанці під керівництвом Алі Ахметі створили Армію національного визволення. Косовський сценарій не був реалізований, і сторони уклали крихкий мир — Охридське угоду.
Він тривав до 2015 р., а порушив його конфлікт Заева і Груевского. Лідер есдеків намагався прибрати правителя-довгожителя, тому запустив цикл публічного викриття — публікував секретні записи з бесідами Груевского і оточення про репресії, прослуховування, корупції. Екс-прем'єр відповів звинуваченням у спробі повалити владу, і в справу втрутилася Європа.
Почалися масові акції протесту, і в цей час, в тому ж 2015 р., в північному місті Куманово, на кордоні з Косово, матеріалізувалися албанські сепаратисти, з якими в бій вступили македонські силовики. Підсумок: вбито 10 бойовиків і вісім правоохоронців, 30 арештовані. Сутичка злякала македонців, але не зірвала протестну діяльність, а лише знизила градус. Що було обумовлено і домовленістю за посередництва ЄС провести дострокові вибори.
Груєвський, якого навіть порівнювали з Януковичем, пішов з поста в минулому році, а вибори відбулися в грудні 2016 р., але криза не дозволили. Есдеки отримали 49 мандатів, партія Груевского — 51, але з ним ніхто не хотів створювати коаліцію і уряд. Консерватори не побажали виконати вимогу етнічних албанців і підвищити статус їхньої мови з регіонального до офіційного другого.
А ось Заев погодився. Тому йому вдалося сколотити, ніби як міцний союз з албанськими партіями, які мають 10 багнетів. Однак якщо в парламенті у них більшість, то уряд створити так і не змогли. Оскільки тут у гру вступив президент Георге Іванов та в порушення конституції не дав Заеву мандат.
Чому есдеки на тлі зростаючої ксенофобії обрали спікером албанця? Тут все просто: перший за 11 років більшість варто посади голови парламенту. І при цьому такий вибір зіграв на руку ВМРО–ДПМНЕ, а також, безперечно, Кремлю. З останнім дует Груєвський–Іванов здружився завдяки "Турецькому потоку". І зараз Москва підтримує македонських консерваторів.
Вибухонебезпечна ситуація — те, що зараз
потрібно Росії, адже як не хапай вона їх, Балкани вислизають крізь пальці. Причому навіть спроба руками сербів провести переворот у Чорногорії не допомогла: 11 квітня Конгрес США ратифікував вступ країни в НАТО.
Щоправда, Москва і після цього Подгоріцу в спокої не залишила: регулярно проводяться хакерські атаки, а 25 квітня в курортному місті Херцег-Нові в повітря злетіла машина. Хто, що, навіщо — незрозуміло, але напередодні вступу в НАТО створюється картинка не дуже сприятлива.
У Македонії ж взагалі росіянам є де розвернутися. Тим більше що, незважаючи на величезне бажання потрапити в ЄС і НАТО, країну туди не беруть через Греції, що вимагає її перейменування. У Афін є своя Македонія, займає чверть території Греції. А в Афінах зараз хто біля керма? Правильно — виконавчий один Москви Алексіс Ціпрас. Ось і виходить, що Македонія — той бікфордів шнур, за допомогою якого Кремль може підірвати Балканський арсенал в цілому.
В ЄС, відзначимо, не просто так підтримували есдеків з албанцями, побоюючись, що подальше протистояння призведе до перевороту. Правда, як виявилося, навіть з союзом опозиційних партій консерваторам вдається розгойдувати човен. Груєвський вже заявив, що штурм парламенту спровокувала опозиція, тобто він націлений на ескалацію. А вона може призвести до того, що знову подібно чертику з табакерки вискочать албанські сепаратисти.
Албанців у Македонії, нагадаємо, близько чверті населення. І сепаратизм базується на ідеї Великої Албанії, прихильники якої хочуть створити надгосударство шляхом приєднання Косово, частини територій Сербії, Македонії, Чорногорії і навіть Греції, хоча там албанців майже не залишилося.
Цей розклад дещо нагадує Курдистан. Якщо у курдів раптом в не настільки віддаленому майбутньому з'явиться можливість створити свою де-юре держава, швидше за все, на базі іракської автономії, то в регіоні несподівано з'явиться немаленька така 25-мільйонна країна. Загалом, нічний кошмар Ердогана і Хаменеї з іншими клерикалами. Та й Асаду, і аль-Абаді навряд чи до душі такий сценарій. Очевидно, що аналогічно ставлення до єдиної держави албанців і на Балканському півострові. З тією лише різницею, що Ірак, Іран, Сирія, Туреччина не тяжіють до створення конфедерації, а балканські держави хочуть в ЄС і НАТО.
Якщо албанські сепаратисти заворушаться, це дозволить Москві, навченої Майданом, дуже оперативно надіслати "допомога" Груевскому. Іншими словами, отримати доступ в серці майже втраченого регіону. Сам розкол держави точно нічого хорошого самій Македонії, Балкан і Європі в цілому не принесе. Тому-то Брюссель хотів би цивілізованого співробітництва есдеків з албанцями, враховуючи також має визначальне значення рік виборів в ЄС, міграційний криза, Brexit, війну з ІГ. У таких умовах краще успіх македонської опозиції. Правда, є шанс, що Білий дім утне що-небудь несподіване з позитивним результатом, як це було з "Томагавками" в Сирії. І тим самим руйнуватиме плани РФ по дестабілізації півострова.
Втім, чисто гіпотетично існує і інший варіант підриву Балкан — використання імперських амбіцій. Зрештою, проект Великої Сербії теж залишається в грі. А чому ні? На Балканах багато різних "Великих чогось там". Загалом, проект Великої Сербії один, але варіацій було безліч, починаючи з XIX ст. Згідно з останнім планом 1980-х до складу Великої Сербії мають увійти землі Боснії та Герцеговини (Республіка Сербська), Македонії, Чорногорії і Хорватії (Республіка Сербська Країна). І якщо б такі проекти хтось раптом почав активно реалізовувати, то ці дві балканські "новоросії" цілком могли б зіткнутися на рубежах — в Косово, Македонії і Чорногорії. А це означає нову криваву війну, втрату інтересу ЄС до війни на Донбасі, в Сирії і перспективу для Москви запропонувати свою допомогу у вирішенні конфлікту в обмін на скасування санкцій та повернення у світовий клуб лідерів. За умови, звичайно, що Брюссель чи буде в розпачі, або наївний.
