Мадагаскарський провал. Як люди Пригожина помилилися з президентом
Історія з участю росіян з організації розшукуваного владою США путінського кухаря Євгена Пригожина в президентських виборах на Мадагаскарі сьогодні широко обговорюється завдяки розслідуванню "Проекту", але "доброзичливці" давно спостерігають за спробами Росії підібрати недоїдки з китайського столу в Африці.
Розпил як основа
Інформація про появу російських політтехнологів на Мадагаскарі почала з'являтися ще близько року тому, в контексті турне Путіна, потім Лаврова і, головним чином, "Росатому" з деяким країнам Африки. Сьогодні ми вже знаємо, що в авантюрну експансію в першу чергу заморської імперії Пригожина залучено, в різній мірі, не менше 13 країн.
Сьогодні можна констатувати, що зовнішня політика Москви віддана на відкуп різноманітним кондотьерам, що посилює враження суспільного регресу РФ до феодалізму (і пояснює технологічні провали). Але що відразу впадає в очі - це халтурность виконання з виразним присмаком "бюджетної економії", тобто розпилу.
Щось схоже, хіба що з більш явним участю російських державних відомств, сталося і з проваленим путчем в Чорногорії, змовою в Белграді, намаганням нашкодити Еммануелю Макрону в ході президентських виборів у Франції. Так, наприклад, у випадку з Мадагаскаром - кому там потрібен "Вконтакте"? Хіба що ботам для звіту перед спонсорами.
Не дивно, що слідчі та аналітики в США схопилися за голову - адже "політтехнологів" Пригожин, як виявилося, мало не підбирає з вулиці. Американцям було важко зрозуміти, яким чином вчорашній торговець взуттям або куратор гастарбайтерів може організовувати "активні заходи" в США. Але росіяни, вписалися за президента (вже екс-) з найдовшою прізвищем з усіх глав держав на планеті, змогли здивувати і батьківщину лемурів, не спромігшись навіть поцікавитися її строкатою історією.
Сама по собі кілька анекдотична сага про пригоди в основному малодосвідчених російських "фахівців" (жоден не знав навіть французької мови, згодом довелося викидати на острів десант перекладачів з провідних московських вузів, але, схоже, на них теж почасти списували гроші) затуляє спроби росіян інтегруватися в економіку африканських країн. Втім, не тільки африканських, так і національне походження фірм, якими володіють росіяни, загалом, вже не настільки важливо.
Нюанс, правда, полягає в тому, що у випадку з Пригожиним його підприємства як раз цілком російські, і, при всіх його конфлікти з Міноборони РФ або імітації таких, від цих компаній так і тягне саме російської оборонкою. Або як мінімум патронами цієї галузі - тим же Чемезовим. Все оформляється якось грубувато, простіше - без сотень підставних юридичних і фізичних осіб, як з "Трійкою Діалог" і колись шанованими західноєвропейськими банками. Причому виникає враження, що першою чергою все-таки йдуть охоронні послуги, другий - видобуток, і лише третій - політична діяльність.
Російський колоніалізм
За даними "Проекту", навесні 2018 р. співробітники так званого "петербурзького центру" (у чому, відверто кажучи, теж дуже дилетантського) підготували для Пригожина велику довідку аж по 20 країнам. Раніше агентство Bloomberg повідомляло про зростання активності Росії в десяти державах Африки: це Демократична Республіка Конго, Судан, Лівія, Мадагаскар, Ангола, Гвінея, Гвінея-Бісау, Мозамбіку, Зімбабве і Центральноафриканська Республіка. Крім цих країн пригожинские аналітики як мінімум займалися також Чадом, Нігерією і Кенією, де паралельно реєструвалося присутність бізнес-джета Євгена Пригожина.
Також відомо, що в ЦАР видобуває копалини (або займається розвідкою родовищ) близька до бізнесмена фірма Lobaye Invest. У наполовину ізольованому Судані пов'язана з Пригожиним компанія "М-Інвест" займається пошуками золота. Там же розташовується як мінімум одна база військових інструкторів, які працюють у сусідній ЦАР.
На Мадагаскарі ще одна російська компанія займається видобутком хрому і веде переговори про видобуток золота. Мова, ймовірно, йде про фірму Ferrum Mining, саме вона побічно пов'язана з міноборони і видобуває хроміт - мінерал хрому. Це компанія, яка повинна була допомогти державної Kraomita Malagasy, опинилася в складному фінансовому становищі. Але щось пішло не так - судячи з усього, мрія про лаври переможців у політичній грі на цей раз виявилася дещо сильніше, ніж міркування, пов'язані з бізнесом, і все це при традиційному російською "кидалово".
Мало не рік безперервно належить Пригожина "Федеральне агентство новин" (не раз, зауважимо, яке погоріло в Сирії на небажаних витоки) рекламувало перспективи співпраці з Мадагаскаром: видобуток нафти, постачання ванілі (Мадагаскар забезпечує 80% світового ринку цієї прянощі), утилізація сміття (в Росії це тепер, в деякому сенсі, модно) і хвацькі будівельні проекти, включаючи реконструкцію порту Туамасіни.
З "Росгеологией" міністерство гірничодобувної та нафтової промисловості Мадагаскару на останньому Петербурзькому економічному форумі навіть підписав меморандум про взаєморозуміння, який передбачав оцінку нинішніх запасів корисних копалин і пошук нових родовищ. Але в підсумку взаєморозуміння не вийшло.
Згідно з розслідуванням "Проекту" у серпні-вересні минулого року залучені в процес сторони підписали меморандум, що передбачав створення спільного підприємства - Kraoma Mining. Партнерство обіцяло Kraomita Malagasy інвестиції в розмірі $16 млн, а також, що характерно, погашення боргів по зарплаті. Але незабаром робітники оголосили страйк: вони вимагали погасити борги і виступали проти (sic!) непрозорого партнерства з російською фірмою. Це, мабуть, був перший сигнал про політичний провал.
Як і у всіх випадках з участю Росії з початку агресії проти України, за півроку до підписання документа на острові з'явилися озброєні найманці і військові радники. "Захист" політтехнологів і геологів, можливо, забезпечували найманці з "групи Вагнера". Разом з ними на острові знаходилися військові радники з ФСБ і ГРУ. Адже восени 2018 р. Росія і Мадагаскар оформили договір про співпрацю у військовій сфері: в угоді говорилося про навчання кадрів, візити військових кораблів і авіації. Буквально через кілька тижнів після підписання документа в порт Анціранана на півночі острова зайшов великий протичовновий корабель "Сєвєроморськ". Схоже, всіх цих співробітників у Росії стало занадто багато, ось Пригожин їх і працевлаштовує, частково в обмін на освоєння величезних бюджетних коштів.
Про користь знання історії
Потенційні витрати російських агентів на кампанію в користь президента Ері Радзаунаримампианина виявилися неабиякими (кошторис на $100 млн) - як і завжди у випадку з російськими "політтехнологами". Адже мова, мабуть, йшла не про перемогу, а про те, щоб допомогти російській скарбниці позбутися "зайвих грошей". Видання газет, які ніхто не читав, величезні витрати на оргтехніку, яку навряд чи встигли б використовувати - дуже знайомі деталі. Але незабаром стало ясно, що переобрати голову держави ніяк не вийде.
Вимоги Радзаунаримампианина до настільки щедрим російським союзникам були прості і нехитрі - нова зброя і форма для армії, п'ять військових вертольотів, "гуманітарні" вантажі, тобто "гречка". Але президент навіть не пройшов у другий тур. Росіяни розгорнули полювання на інших кандидатів, але з усіма з'явилися якісь складнощі. Очевидно, що вони побоювалися своїх несподіваних друзів. При цьому запити клієнта - ось воно, "кидалово" - так і не були задоволені. А переможця, харизматичного екс-президента і небезуспішно організатора переворотів Андрі Радзуеліну з самого початку підтримав Китай. Тобто, незграбні "працівники" Пригожина ще і нарвалися на "стратегічного партнера".
Тепер вже невідомо, чи змогли б росіяни спрацювати краще, якби якось глибше розібралися в політичній культурі Мадагаскару. А адже однією з її важливих рис є те, що при всій симпатії до справжнім авантюристам, прийшлих на острові не люблять.
З двох сторін Мадагаскар заселили народи, переплывшие Індійський океан на каное і африканські племена банту. На цілі століття він перетворився в землю обітовану для піратів - від арабів до всім відомих персонажів з "бібліотеки пригод". Європейським колонізаторам аборигени не раз давали коліном під зад, відбираючи у них вогнепальна зброю, і хоч так і не навчилися серійно виробляти його, взяли за звичку накопичувати, купувати і лагодити рушниці, запасатися боєприпасами.
У XVIII ст. Мадагаскар став ареною епічної саги словацького, угорського та польсько-російського авантюриста Моріца Беньовського (згодом барона і графа, улюбленця французького короля), проголошеного племінними вождями острова легітимним королем, можливо, навіть першим. Нехай Беньовський довго і не втримався (причому скоріше в силу заздрості сусідніх французьких колоніальних губернаторів), але дав поштовх формуванню державності на Мадагаскарі. До кінця сторіччя племінні союзи величезного острова були об'єднані під єдиним правлінням - з місцевих.
Ніж-то історія Мадагаскару нагадує історію Нової Зеландії - малагасійці вельми охочі воювати, і французам, які таки захопили Мадагаскар ближче до середини позаминулого століття, вони кілька разів влаштовували натуральну криваву лазню. А як тільки французька колоніальна імперія захиталася, одразу ж скинули її ярмо, причому спочатку будучи соціал-демократичною республікою.
У другій половині ХХ ст. на Мадагаскарі не було стійких диктатур або демократій - як правило, політичні кризи слідували один за іншим просто від невгамовного бажання місцевого населення з'ясувати стосунки зі свого роду спортивного інтересу (конфліктів з великою кількістю жертв там уникають). Іншими словами, військові хунти влаштовували вдалі перевороти, але дуже швидко втрачали влади, повертаючи її цивільним політикам. Як раз Андрі Радзуеліна - ще той інтриган, з-за якого Мадагаскар в 2000-е нарвався на малоприємні санкції, але ось він знову повернувся в президентський палац, причому самим що ні на є демократичним шляхом. І тепер, незважаючи на - до речі кажучи - колись ідилічні відносини Мадагаскару з Радянським Союзом, у нової влади склалося неприйняття нинішнього російського режиму, настільки невдало намагався розмішати своєю брудною кочергою цей тропічний коктейль...
Якби нинішній Кремль був ще в змозі сприймати розумні поради, то пішов би приклад Китаю: по-перше, не ліз би у внутрішню політику інших країн, а по-друге, задовго і з щирою повагою і цікавістю вивчав би місцевий ландшафт, перш ніж щось робити. Але це означало б бути справжньою великою державою, а не прагнути здаватися такою. Однак безглузді спроби Москви влізти в інші країни, використовуючи надлишок своїх не відмитих кримінальних грошей, - і йти від поразки до поразки - будуть продовжуватися, просто тому, що всі її зовнішньополітична поведінка стало зводитися до чогось подібного.
Тим більше, що зовнішня політика РФ тепер приватизована угрупованнями з тим або іншим злочинним фундаментом. Карикатурний імперіалізм подібного роду, втім, призводить лише до того, що російські авантюри стають все коротшими і все швидше розкриваються в нових інформаційних умовах. У цьому сенсі яскрава історія з Мадагаскаром, мабуть, стоїть першою в ряду багатьох подібних.
