Асад зі Львова. Як єврей Вайс став мусульманином і заснував Пакистан

Леопольд Вайс народився в єврейській родині в австро-угорській Галичині, в місті Лемберг (сучасний Львів) 2 липня 1900 р. Його діди-прадіди були рабинами, лише батько вибрав інший шлях - став юристом. Леопольд відійшов від традиції набагато далі. В 1932 р. він прийняв мусульманство, взявши ім'я Мухаммад Асад. "Асад" по-арабськи означаете "лев", як і корінь імені Леопольд - саме цю частину минулого він побажав забрати з собою в нове життя.

Дитинство у Львові - ключ до особистості

Народжений в традиційній іудейській родині, Леопольд ще в дитинстві вивчив священні тексти Танахаи Біблії, і йому не давав спокою питання, чому Бог вибрав один народ, - а як же інші? Його загострене почуття справедливості вимагало люблячого бога для всіх. До 13 років Леопольд відмінно володів хибру і арамейською, крім двох рідних мов - польської та німецької. Коли йому було трохи за 20, він вже вільно писав і розмовляв англійською, французькою, перською та арабською.

У дитинстві батьки возили сина в літній будиночок до діда по материнській лінії, заможного банкіра, де Леопольд грав на березі річки. Подорожував вони і у Відень і Берлін, в Альпи і ліси Богемії, на Північне і Балтійське моря.

Багато років потому, намагаючись пояснити самому собі свою неймовірну тягу до подорожей, він писав: "Кожен раз... перший же сигнал поїзда чи перший удар коліс змушував серце битися в очікуванні чудес, готових проявити себе мандрівника".
А ще був дядько, "про який не говорили".

Як багато чоловіків в сім'ї, не згадуваний вголос родич був рабином, але одного разу збрив бороду, кинув дружину - до речі, нецікаву - і поїхав в Лондон.

Там він прийняв християнство і, за легендою, став відомим астрономом і навіть отримав титул. Він був паршивою вівцею сім'ї Вайсів, але батьки Леопольда говорили про загадкове дядька зі змішаним почуттям страху і поваги. На думку його сина, Талала Асада, професора антропології в Нью-Йоркському університеті, ці два факти можуть послужити ключем до розуміння особистості батька.

Психоаналіз і післявоєнний психоз

Дорослішання Асада припало на часи, коли в Європі панували хаос і зароджувалися революції. Крах цінностей, під впливом подій 1914-1918 рр. призвів до знайомої і нашому поколінню ситуації - пошук нової духовності та опори сусідив з розквітом шарлатанів всіх мастей: теософія, спіритуалізм, антропософія, хіромантія, графологія, містичні доктрини з Далекого Сходу - все, що обіцяв швидке звільнення від реальності, включаючи морфій, героїн та кокаїн. Основними темами театру того часу були інцест і патрицид. Помірність вважалася зайвою, а дотримання пристойності - непристойним. Розцвітали комунізм і фашизм. Молодь натовпами бродила по Європі зі столиці до столиці в пошуках просвітлення.

Після Першої світової війни родину Вайсів переїхав до Відня. Леопольд вступив до Віденського університету, де вивчав історію мистецтв, намагаючись відшукати відповіді на ключові питання, які турбували місцевих інтелектуалів. Його особливо захопили суперечки в середовищі піонерів психоаналізу. Доводи Альфреда Адлера, Вільгельма Штекеля і Отто Гросса вразили юного Леопольда, але лише ще більше здивували його. Він відчував інстинктивне опір інтелектуальної зверхності нової науки, яка побажала звести таємницю людської істоти до простої ланцюжку нервових реакцій. Вайс не сумнівався, що все куди складніше.

У гонитві за успіхом

У 20 років Леопольд Вайс задумав стати журналістом. Він залишив сім'ю і відправився в Берлін. В кишені у нього було золоте колечко, успадкований від матері, померлої роком раніше, і гнівний лист батька. Батько готував Леопольду, що той закінчить життя в стічній канаві. В канаву Леопольду не хотілося - йому хотілося досягти вершин. Тільки він поняття не мав, до яких вершин йому варто прагнути, так і що потрібно робити, щоб їх досягати.

На гроші, виручені від продажу кільця, він непогано проводив час у популярних у той час серед інтелектуальної молоді берлінських кафе. Один з друзів представив його Вільгельма Мурнау - майстру кіноекспресіонізму, чия зірка в той час лише сходила. Леопольд близько двох місяців пропрацював асистентом Мурнау, а потім продовжив подорож по Європі, підробляючи то тут, то там. В кінцевому підсумку опинився В берлінському офісі британської новинного агентства Юнайтэд Телеграф. Він повинен був за телефоном зачитувати новини газетярам в провінції, але це була не та робота, до якої прагнув Лео.

Одного разу один Леопольда повідомив йому, що в готелі, де він працював сторожем,під вигаданим ім'ям зупинилася дружина Максима Горького - в той час популярна особистість в Європі. Вайс подзвонив їй в номер і зумів зачарувати мадам Гірку і взяти у неї інтерв'ю. Інтерв'ю було опубліковано, а енергійний працівник отримав посаду репортера.

Це був успіх, але він не приніс Вайсу бажаного відчуття приналежності до чогось важливого. Та й до чого-небудь взагалі. Можливо, саме тому Леопольд з радістю відгукнувся на лист від дядька - лікаря Доріана Фигенбаума, одного з перших учнів Фрейда, у той час обіймав посаду завідувача лікарні для психічнохворих у Єрусалимі.

Відчуваючи себе чужаком в арабському світі, і сумуючи по Європі, дядько запросив племінника погостювати у нього пару місяців і навіть обіцяв оплатити зворотний квиток. Леопольда не треба було запрошувати двічі, пославшись на "важливі професійні міркування", він подав у відставку і відправився в Єрусалим.

Iron Lion Zion

У той час у Палестині, яка перебувала під Британським мандатом, відбувалися великі події. Минуло п'ять років після Декларації Бальфура, вперше в історії гарантувала сіонізму міжнародне визнання. Країна приймала третю хвилю іммігрантів - близько 35 тис. прихильників сіонізму прибували в Палестину зі Східної Європи. Жорсткі послідовники Йосипа Трумпельдора, загиблого двома роками раніше в битві з арабами при Тель Хай в Галілеї, вони були залізом, готовим "до всього, що зажадає Ізраїльська земля".

"Не вистачає колеса? Цвяхи, гвинти, маховика? Візьми мене. Потрібно скопати землю? Я вскопаю. Потрібно стріляти? Бути солдатом? Я солдат...", - закликав своїх послідовників Трумпельдор.

Ідеї Трумпельдора не знайшли відгуку в душі Леопольда, він не бажав "кувати, і бути викуваної", він хотів мислити і писати.

Його вабила величність пейзажу, інтригували араби, які виявилися зовсім іншими, ніж він уявляв з Європи. Він розумів, що нічого не знає про таємниче стародавньому світі окружившем його.

Навпаки, Вайса не вразили зустрінуті в Єрусалимі євреї, особливо вихідці з Польщі та Росії, в яких йому чудилась "вузькість і дрібність", привезена ними з минулого життя. Саме сіоністський рух Леопольд Вайс вважав аморальним і небезпечною і неодноразово вступав у суперечки з сіоністськими лідерами, в тому числі і з Хаїмом Вейцманом, лідером руху і майбутнім першим президентом Ізраїлю.

Швидко зрозумівши, що тут вершитися історія, Вайс вирішив зацікавити своїми відкриттями європейську пресу. Він послав статтю про Середньому Сході в десяток видань, і був приємно здивований, коли її прийняла FrankfurterZeitung, найбільша німецька газета. Леопольда не тільки призначили спеціальним кореспондентом на Середньому Сході, але дали контракт на книгу, яку він повинен був написати після повернення в Європу.

У гонитві за змістом

Збираючи інформацію, Вайс багато подорожував по Сирії. Під час своєї першої подорожі він вивчав культуру арабів, але не їх релігію. До моменту повернення в Берлін Вайс був широко відомий у європейській пресі. Крім Frankfurter Zeitung його статті публікувалися в трьох найбільших газетах.

У своїй біографії Вайс описує зустріч з головним редактором Frankfurter Zeitung лікарем Генріхом Саймоном.

Доктор був вражений, побачивши Леопольда.
"Щось не так, доктор Саймон?"
"Ні, ні, все нормально - хоча, швидше за все ненормально..." Він розсміявся і продовжував: "Я чомусь очікував зустріти людину середнього віку в окулярах в золотій оправі, а тут я бачу хлопчика... о, прошу вибачення, скільки вам років?"

Леопольд згадав, що рік тому датський торговець в Каїрі поставив йому те ж питання, і розсміявся:
"Мені 23, сер - майже 24, - і додав: - Ви вважаєте, що я занадто молодий для роботи у Frankfurter Zeitung?"

"Ні... - повільно відповів Саймон, - не для Цайтуг, для ваших статей".

Наводжу цей випадок, щоб показати, наскільки глибокими були погляди зовсім ще юного на той час Вайса.

У Берліні він опублікував свою першу книгу, не прийняту як місцевої інтелектуальною елітою, так і друзями Леопольда - вони не зрозуміли ні його захоплення арабською культурою, ні його неприйняття сіонізму. Книгу оцінила лише Ельза. На 15 років старше Леопольда, вона стала його першою дружиною.

Провівши в Берліні кілька місяців, Вайс знову відправився в шлях. Відвідав Єгипет, а потім буквально об'їздив Сирію, Трансіорданію, Персію, Афганістан і країни центральної Азії. Дорога привела його назад у Берлін, і саме там - у виразі облич пасажирів першого класу берлінського метрополітену, а потім сторінках Корану, випадково відкритих на зовсім невипадковий вірші - Леопольд отримав своє осяяння і прийняв іслам, взявши ім'я Мухаммад Асад.

Був вересень 1926 р. Через кілька тижнів Ельза також прийняла іслам, і незабаром подружжя Асадів залишила Європу для здійснення хаджжа (паломництво в Мекку). По закінченні хаджжа Ельза померла.

Після звернення в іслам родичі Леопольда-Асада перервали будь-яке спілкування з ним. Через багато років батько відновить листування з сином, але вони ніколи не зустрінуться - у 1942-му його батько і сестра були вбиті в нацистському концентраційному таборі.

Одного разу його син розповів історію, що сталася під час їх трирічного перебування в британському таборі для затриманих євреїв німецького і австрійського походження в Індії під час Другої світової війни.

На питання місцевого торговця, що спонукало єврея прийняти іслам, Асад відповів: "А вам не здається, що так краще. Зрештою, раніше я не вірив ні в що. Тепер я принаймні вірю в Бога".

Королівські двори і шпигунські пристрасті

Наступні шість років Асад провів у Саудівській Аравії. Його подорож не припинилося - він скоїв п'ять паломництв, одночасно працював на шведську газету Neue Zürcher Zeitung, для якої писав есе аж до 1934 р.

У Мецці Мухаммад Асад познайомився з принцом Файсалом. Вони випадково зустрілися в бібліотеці мечеті Аль-Харам. Принц запросив Асада в палац і представив королю Абдул-Азіза Ібн Сауда - засновнику сучасної Саудівської Аравії. У той час Ібн Сауд був в процесі об'єднання розрізнених бедуїнських племен під власним керівництвом. Короля настільки вразив гострий розум і висока духовність Асада, що вони зустрічалися майже щодня, і Асаду навіть довелося бувати в Неджде в супровід короля - в той час він був єдиним чужоземцем отримали доступ на закриті території.

У 1929-го. Ібн Сауд направив його з секретною місією в Кувейт. Асад повинен був простежити, хто надає фінансову і військову допомогу Ад-Давишу, лідеру військової угруповання, повсталої проти Ібн Сауда. Ризикуючи життям, Асад їхав багато доби тільки ночами, не запалюючи вогню, поки не досяг Кувейту. Там він з'ясував, що надають допомогу повстанцям британці. Як колись Ібн Сауда, вони тепер допомагали його основного суперника Пекло Давишус метою послабити обох і зберегти контроль над сухопутним шляхом до Індії - побудувати залізницю з Хайфи в Басру.
Асаду вдалося зібрати достатньо доказів, і його стаття про віроломство британців, що вийшла одночасно в арабській та європейській пресі, справила фурор, знищивши хитромудру затію. У підсумку Абдул Азіз змусив Британію відмовитися від фінансування суперника і незабаром здобув перемогу.

Роком раніше один з радників Ібн Сауда - Абдалла Дамлуджи - направив Британським властям звіт, присвячений діяльності Асада в Аравії, про "проникнення більшовиків і рад" в Хіджаз.

Він просто не міг вмістити в свідомість, навіщо людині взагалі жити таким життям, якщо він, звичайно, не шпигун.

"Яка реальна місія, змушує його терпіти жахливий дискомфорт і найгірші в світі умови для життя?" - писав Абдалла.

Увагу британців до особистості Асада було закономірним - у своїх есе той неодноразово критикував колоніальну політику Туманного Альбіону. Втім, це не говорить про нелюбов Мухаммада Асада конкретно до британцям, для нього були неприйнятні колоніалізм і загарбницька політика незалежно від того, інтереси якої нації вони представляли.

Два лева

Асаду довелося внести лепту також в боротьбу сенусітов проти італійського вторгнення в Лівію. Командувач італійськими частинами в Тріполітанії Рудольфо Граціані - м'ясник Ефіопії - жорстоко розправлявся з бедуїнами. В країні створювалися концентраційні і трудові табори, знищили десятки тисяч лівійських в'язнів.

За підозрою у допомозі повстанцям армія Граціані вирізала і спалювала цілі села. З 28 по 31 рік населення Лівії скоротилася на 45%. Лівійське опір очолив Омар аль-Мухтар, Лев Пустелі. Він вміло влаштовував облави на італійські війська і змусив противника розпочати переговори у 1929 р.

Вимоги Омара аль-Мухтара були прості: невтручання у релігійні справи, визнання арабської офіційною мовою, скасування законів про нерівність місцевих жителів і повернення лівійцям конфіскованої власності. Але італійське командування не збиралося йти на поступки - воно скористалося відстрочкою для того, щоб переправити на континент додаткові війська, артилерію і танки.

На прохання одного Мухаммад Асад прибув у Лівійську пустелю для зустрічі з Омаром аль-Мухтаром. Він повинен був "проаналізувати ситуацію, і допомогти аль-Мухтару радою, яким чином виправити становище".

Опинившись в Лівії,Асад дійшов висновку, що положення не виправити - на той момент Лев Пустелі, який протистояв істотно перевершує його в чисельності та озброєнні противнику, був відрізаний від постачання і втратив контроль над територією. Асад запропонував 70-річного аль-Мухтару бігти в Єгипет, де той зміг би набратися сил, щоб продовжити боротьбу за свободу свого народу, але той відмовився: "Ми боремося, тому що ми повинні боротися за свою віру і свою свободу поки не виженемо загарбника або не помремо. У нас немає вибору".

Індія - не стати застояною водою

Одного разу Асад запитав бедуїна, чому той весь час в дорозі, чому б йому не осісти, пустити коріння і жити в світі. Бедуїн відповів: "Вода, що не тече, застоюється, стає каламутною і затхлій; лише поточна вода залишається прозорою..."

Асад був поточною водою - за шість років, проведених в Саудівській Аравії, він довго не затримувався на одному місці і встиг зустріти багатьох знаменитих діячів своєї епохи. Можливо, самим тривалим місцем його перебування, з тих пір, як покинув сім'ю у Відні, став табір для затриманих "ворожих чужинців". У 1939 р. Асад з родиною - дружиною Мориной і сином талалом має - відправився в Індію, де у перші ж дні війни був заарештований британцями. Сімейство Асада розділило ув'язнення з іншими відомими євреями, яким вдалося втекти від есесівських переслідувачів на Схід.
Ці євреї опинилися у в'язниці за своє громадянство, в той час як країна, громадянами якої вони були, вбивала їх сім'ї за їх віру. Це один з численних парадоксів, якими рясніє історія, вважає Талал Асад, чиї перші спогади про батька пов'язані з часом, проведеним в таборі для затриманих євреїв австрійського і німецького походження.

Звільнившись з табору, Мухаммад Асад співпрацював з Алламой Ікбалом - поетом і філософом, духовним батьком і засновником Пакистану. Аллам умовив Асада відкласти подальше подорож вглиб континенту і допомогти з розробкою інтелектуальних основ майбутнього ісламської держави. Після заснування Пакистану в 1947 р. Асад організував і очолив Міністерство реконструкції ісламу. А в 1952-му знову повернувся на Захід, де не бував 26 років. На цей раз опинився в Нью-Йорку в якості повноважного представника Пакистану в ООН. Там він зустрів свою третю дружину, Підлозі.

З Пакистану Асад переїхав в Марокко, де закінчив свій 15-річний працю з перекладу смислів Корану на англійську мову і його коментування згідно з традицією великих коментаторів. Твір було опубліковано під назвою "Послання Корану" та визнано однією з найвпливовіших книг сучасної епохи.
Мухаммад Асад розробив власну систему перекладу Корану на англійську мову, зробивши іслам більш легким для розуміння не тільки європейців і американців, але і для ісламського світу.

 
Сам Асад говорив про іслам, як про доконаний архітектурному творі, де немає нічого зайвого і нічого відсутнього. В насправді, багато фрази, що можуть викликати відторгнення або побоювання в перекладах інших авторів, знаходять милозвучність в перекладі Асада.

У вступі до своєї автобіографії "Дорога в Мекку", Асад пише: "Я розповім історію про відомого громадського діяча; це і не розповідь про пригоду - адже незважаючи на те що на мою долю випало безліч дивних подій, вони були лише акомпанементом до того, що відбувалося в мені і зі мною; це навіть не історія про пошук віри, віри, яка зійшла на мене сама з роками, без жодних зусиль з мого боку. Моя історія - це простий розповідь про європейці, що відкрив для себе іслам і його інтеграції в мусульманське співтовариство". Як багато років потому відзначила його третя дружина, у мене все ж був один недолік - він був начисто позбавлений марнославства.