Диктаторський майстер-клас по Realpolitik. Як Судан вийшов з міжнародної ізоляції
На перший погляд, навколо Судану відбуваються дивні речі. Хоча режим Омара аль-Башира не зазнав реальних змін, Сполучені Штати з 12 жовтня 2017 р. скасували економічні санкції, введені проти нього десятьма роками раніше. Підставою став "прогрес", нібито досягнутий Суданом у протидії тероризму та дотримання прав людини, притому що його все-таки залишили у списку країн, що підтримують тероризм, що укладається Держдепартаментом. А вже в червні нинішнього року, якраз напередодні зустрічі Дональда Трампа з Кім Чен Ином, Судан заявив про розрив військово-технічного співробітництва з КНДР. Ось тільки від уваги повідомляли про це новинних стрічок вислизнуло, що цей крок був анонсований значно раніше - тоді ж, коли Вашингтон послабив хватку на гаманці Хартума.
Організатор геноциду, подаючий надії
Американці відзначили "позитивні дії з боку уряду Судану по збереженню режиму припинення вогню в конфліктних районах країни, полегшення гуманітарного доступу на всій території Судану і триваюче співробітництво з США в урегулюванні регіональних конфліктів". "Судан неодноразово висловлював бажання повернутися до нормальних відносин з США, і тепер у нього така можливість з'явиться, - заявили в Білому домі на брифінгу, присвяченому скасування санкцій. - США будуть робити зусилля, спрямовані на поліпшення відносин з Суданом". На брифінгу також зазначалося, що Судан зобов'язався не укладати військових угод з КНДР і "виконувати всі санкційні резолюції Ради Безпеки ООН", прийняті відносно Пхеньяну.
Причому, відповідаючи на питання журналістів, провідні брифінгу уточнили, що це не було умовою скасування санкцій, оскільки "наскільки ми знаємо, у Судану немає дипломатичних відносин з Північною Кореєю і не очікується, що це зміниться". Проте раніше Вашингтон не раз звинувачував Хартум у підтримці військових зв'язків з Пхеньяном і навіть вводив у цьому зв'язку санкції проти низки суданських юридичних осіб.
Ще більш цікавим видається той факт, що зміна курсу відносно Судану не пов'язана з приходом нової адміністрації. Частина фінансових обмежень зняли ще при Бараку Обамі, в січні 2017-го. Причому і тоді було зазначено, що якщо уряд Судану буде "підтримувати ті позитивні дії, які він робить протягом останніх шести місяців", то фізичні та юридичні особи у США "в цілому зможуть укладати угоди з особами та організаціями в Судані, а власність уряду, що перебуває під американською юрисдикцією, буде розблокована".
Таку зміну курсу можна пояснити тільки тим, що інтереси США в цьому регіоні настійно вимагали підходу в дусі Realpolitik, у зв'язку з чим Вашингтон і пішов на деякі аванси, коли країна, що перебуває під санкціями і в принципі не виконала жодної з умов для їх скасування, раптом "демонструє прогрес". Однак у чому саме він полягає - сказати досить складно. Якщо мова йде про амністію політв'язням її оголосили ще в 2013 р., але це не скасував рішення міжнародного кримінального суду в Гаазі від 2009-го, вперше в історії видав ордер на арешт чинного президента країни, а потім видав його повторно, вже з іншого приводу, роком пізніше. Натомість інтереси зрозумілі і прозорі: в Судані є нафта і рідкоземельні метали, до яких, крім США і ЄС, придивляється також і Китай. Все це разом узяте, мабуть, і змусило Вашингтон закрити очі на причетність Омара аль-Башира до геноциду в Дарфурі. До речі, в цій провінції, незважаючи на оголошене в березні припинення вогню, тривають бої.
Урядові війська воюють з угрупованням, яка нехитро називається "Суданської визвольною армією". І судячи з того, що персоналу місії ООН в'їзд в зону бойових дій за станом на 22 червня був закритий, ситуація продовжує загострюватися. Дуже вчасно, якщо врахувати, що тижнем раніше Жан-Пьер Лакруа, командувач розміщеними в країні "блакитними касками", озвучив план скорочення миротворчого контингенту до наступного червня більш ніж удвічі - з 8735 до 4050 чоловік. Поліцейські сили також планувалося скоротити з 2500 до 1870 осіб. Тепер, по всій видимості, з цим доведеться почекати. Загалом, цікавий збіг. Та зручне: будь інцидент може бути розкручений до рівня нового звинувачення в злочинах проти людяності. Втім, поки справа на паузі.
Правила виживання для диктаторів
Але відкладено - не значить забуто. І аль-Башир розуміє, що звинувачення в геноциді нікуди не поділося і може бути пред'явлено йому в будь-який відповідний момент. А значить, такий момент не має настати ніколи. Іншими словами, безпека аль-Баширу може забезпечити тільки постійне балансування між гравцями, які бажають бути присутніми в Судані. Необхідно, щоб таких гравців було багато і з різними інтересами, щоб їх вдавалося постійно зіштовхувати лобами і створювати ситуації, коли в аль-Баширі будуть потребувати всі конкуруючі сторони одночасно. І ось наприкінці листопада 2017 р., через місяць після зняття санкцій США, аль-Башир прилетів у Сочі, щоб провести переговори з Володимиром Путіним про втручання США у ситуацію в Червоному морі і про можливе відкриття там, у противагу американцям, російської військово-морської бази. Були також підняті питання про закупівлю Суданом російської сільгосппродукції і зброї. Звичайно, пункт про сільгосппродукції був явним блефом - не пальмове масло закуповувати Судану в Росії? А ось зброя виглядає вже набагато ближче до теми. В даний час суданцам вистачає китайських поставок, але балансувати так балансувати, і значить, потрібно заздалегідь подумати про альтернативні джерела постачання.
Хоча доставку суданського гостя з Хартума в Сочі і назад взяла на себе російська сторона, ініціатива, схоже, виходила від аль-Башира. У листопаді 2017-го Росії було визначено не до експансії в Судан, а будівництво власної бази і навіть пірсу в Червоному морі представлялося і зовсім сумнівною авантюрою. Але аль-Баширу потрібно було залучити Москву в суданські розклади не стільки в якості реального гравця, скільки в ролі пугала і противаги. Поїздка в Сочі стала своєрідним сигналом Вашингтону потрібно йти на подальші поступки - наприклад, виводити Судан зі списку країн, що підтримують тероризм. З іншого боку, подача "московської заявки" могла з часом і спрацювати. Фактично пропозиції аль-Башира означали "запис у чергу" на прийом до клієнти Кремля, і, якщо ситуація зміниться і Москва проявить все-таки інтерес до присутності в Червоному морі, під цей інтерес можна буде, наприклад, попросити пільговий кредит, а при вдалому розвитку подій надалі - реструктуризувати його, а потім і списати.
Як стати незамінним
Одночасно з цим Хартум намагається досягти спокійних відносин з сусідами. З урахуванням реалій регіону це непросто, але мало-помалу і на цьому напрямку аль-Баширу вдається досягати успіхів. Кілька дистанціювавшись від ситуації в остаточно втрачений і незалежному Південному Судані і не став заперечувати проти єгипетського посередництва в переговорах між урядом і повстанцями, аль-Башир знизила градус напруженості між Хартумом і Каїром, і президент Єгипту Абдул-Фаттах Ас-Сісі погодився відвідати Судан в жовтні 2018 р., хоча ще в січні країни балансували на межі війни. Давню неприязнь загострило зближення Судану з Туреччиною. У грудні 2017-го президент Туреччини Реджеп Ердоган побував в Хартумі, причому за результатами візиту було підписано 13 угод, включаючи угоду про військову співпрацю та договір про передачу Туреччині в оренду на 99 років острови Суакин в Червоному морі, належав Османській імперії з 1517 по 1865 рр. Формальної метою передачі була реставрація історичних пам'яток острова і перетворення його в об'єкт туризму, але розташування Суакина викликало підозри у сусідів, що турецький туризм матиме здебільшого військово-морський характер. Довелося пояснюватися і аль-Баширу, і Ердогану, але в підсумку конфлікт був вирішений, а в активі у аль-Башира залишилися хороші відносини з Туреччиною і деяке потепління традиційно ворожих відносин з Єгиптом.
З найближчим військово-політичним союзником США в Перській затоці, Саудівською Аравією, Судан підтримує самі близькі і теплі відносини.
Коли між СА і Іраном у січні 2016 р. виник дипломатичний криза і Ер-Ріяд розірвав дипломатичні відносини з Тегераном, Хартум негайно пішов його прикладу в знак солідарності. А під час травневої зустрічі з представниками УА аль-Башир заявив, що, незважаючи на економічні труднощі, Судан не має наміру припиняти участь у війні в Ємені у складі коаліційних сил арабських держав під керівництвом СА. Але є одна деталь: раніше, на початку травня, офіційні особи Судану заявили про можливий перегляд своєї участі в конфлікті в Ємені. Чого, зрештою, добився аль-Башир від саудитів, сказати важко, але що-то, ймовірно, він зумів виторгувати.
Нарешті, кенійська авіакомпанія Kenian Airlines звернулася до влади Судану з проханням дозволити пролітати через його територію по шляху в Ізраїль і назад - і дозвіл, безсумнівно, буде отримано вже найближчим часом. Це стане першим кроком для нормалізації відносин з Ізраїлем.
Новий театр для ПВК Вагнера
Але повернемося до відносин Москва - Хартум. Після візиту суданського президента в Сочі Кремль опинився в складному становищі. З одного боку, пропозиції аль-Башира були не з тих, від яких можна відмовитися. З іншого, повномасштабне вваливание в Судан для сучасної Росії явно не під силу і не по кишені. Ймовірно, на цю вилку і розраховував суданський диктатор, не планував пускати до себе на постій російського ведмедя, але зацікавлений у демонстрації, по мірі необхідності, слідів його лап.
У підсумку в Кремлі було прийнято компромісне рішення: ПВК Вагнера направила в Судан групу своїх найманців. Не стільки для реальної участі в будь-яких військових діях - невідомо навіть, де саме вони в них брали участь - скільки для напрацювання досвіду, вивчення нового театру військових дій і обережною демонстрації прапора. Нічого іншого аль-Баширу поки що й не потрібно.
Отже, режими-ізгої напрацьовують технології виходу з ізоляції, використовуючи прийоми Realpolitik. Особливого нововведення в цьому, звісно, немає, але старі технології успішно модернізуються ними в дусі вимог сьогоднішнього дня. При цьому вони виявляються цілком універсальні: дії Омара аль-Башира, так само як Олександра Лукашенка і Кім Чен Ина, збудовані в рамках єдиної логіки. І, з поправкою на регіональні особливості, схожі один на одного, як близнюки. За фактом же це означає, що диктатори, що виступають в ролі соціальних хакерів, намацали пролом в демократичній системі Заходу і успішно впроваджуються в неї.
Хто ж його посадить?
Номінальний президент і фактичний диктатор Судану народився 1 січня 1944 р. в родині селян. У 1966 р. закінчив Суданську військову академію в Хартумі, продовжив навчання в Малайзії, Пакистані та США. У 1973 р., в ході Війни Судного дня, командував 8-ї мотопіхотної бригади у складі ЗС Єгипту. З 1975 по 1979 рр. був військовим аташе Судану в ОАЕ, з 1981 року - командир парашутної бригади в Хартумі.
Після повалення в 1985 р. Джафара Німейрі, що отримав в Єгипті політичний притулок, відносини між Каїром і Харутмом погіршилися. У червні 1989 р. влада Судану оголосила про розкриття змови єгипетських спецслужб і заарештували десятки вищих офіцерів, що мали в минулому зв'язки з Єгиптом. У відповідь на це аль-Башир, який став до того часу бригадним генералом, організував і очолив військовий переворот. Пізніше, коментуючи цей крок, він заявив, що "демократія, яка не може прогодувати свій народ, не варта того, щоб продовжувати своє існування".
Прийшовши до влади, аль-Башир розпустив уряд, заборонив політичні партії, ліквідував вільну пресу і посилив політику ісламізації країни, підписавши в 1991 р. указ про поступове запровадження на території Судану кримінального законодавства, заснованого на шаріатські норми. 16 жовтня 1993 р. Рада командування революції національного порятунку заявив про саморозпуск і призначення Омара аль-Башира президентом Судану.
Відносини з Єгиптом при аль-Баширі продовжили погіршуватися. Каїр не підтримав його переворот і дав політичний притулок багатьом з його супротивників. Це призвело до загострення старих територіальних спорів між Суданом і Єгиптом.
У 2003 р. в регіоні Дарфур загострився давній етнічний конфлікт, в ході якого Хартум прийняв сторону арабського населення. Надалі, у зв'язку зі спланованим знищенням урядовими військами християнських етнічних груп в Дарфурі Міжнародний кримінальний суд видав у 2009 р. ордер на арешт аль-Башира за причетність до численних злочинів - однак без звинувачення в геноциді. Але Судан не ратифікувала Римський статут, а Ліга арабських держав і Африканський союз засудили видачу ордера на його арешт. Після того як в Гаазі запропонували заарештувати аль-Башира, коли той буде перебувати в міжнародному повітряному просторі, офіційний Судан заявив, що в авіаперельотах його будуть супроводжувати винищувачі.
У 2010 р. аль-Башир переміг на перших виборах в Судані. Вивчивши хід виборчої кампанії, Міжнародний кримінальний суд видав новий ордер на диктатора, висунувши, на додаток до попередніх звинувачень, також і звинувачення в геноциді. Тим не менш аль-Башир здійснює міжнародні поїздки і публічно заявляє, що ордер на його арешт не вартий паперу, на якому він написаний.
