Лорд КДБ. Навіщо британській політиці свіжа російська кров

Британська королева Єлизавета II звела в довічні молодші пери в ранзі барона, без права передачі титулу в спадок, 36 громадян Сполученого Королівства. Новачки заповнять вакансії в Палаті лордів — верхньої палати британського парламенту з 800 членів.

Сер Юджин, британський пер

Серед очікуваних прізвищ, на кшталт брата Бориса Джонсона – Джо, чоловіка екс-премʼєра Терези Мей – Філіпа і колишніх міністрів фінансів Філіпа Хаммонда і Кена Кларка, в переліку, озвученому в пʼятницю, 31 липня, затесався і Євген Лебедєв, підприємець російського походження і власник, спільно з батьком, Олександром Лебедєвим, британських газет The Evening Standard і The Independent.

Не можна сказати, щоб поява в низах верхів кулуарів британської політики вихідця з радянських дворян середньої руки стало повною несподіванкою. Лебедєв давно і тісно повʼязаний з Консервативною партією. Він негласно спонсорував її в ході боротьби за "Брекзит", а Борис Джонсон постійно засвічувався з ним у неформальній обстановці. Так, у 2019 році, The Guardian писала про вечірку на уїк-енд в замку Лебедєва в італійській Перуджі, на якій був присутній британський премʼєр. А після перемоги, у грудні 2019, Джонсон був у лондонському будинку Лебедєва на святкуванні 60-річчя його батька. За словами Лебедєва-старшого, його син і Борис Джонсон дружать вже близько 12 років.

Та все ж у Палаті Лордів Лебедєв, нехай і в найнижчому ранзі, виглядає дивно – навіть дивніше, ніж виглядав би чорний конгресмен-півдняк, що розбагатів на работоргівлі, в Сенаті США півтора століття тому. Формально таке було можливо — але не сталося. Та ось барон Лебедєв, британський пер – відбувся.

Сам Євген Лебедєв — фігура, безумовно, несамостійна. Він усього лише довга рука свого батька, вже згаданого Олександра Лебедєва.

Радянський дворянин

Виходець з ПГУ КДБ СРСР і СЗР, 60-річний Лебедєв-старший з 1987 по 1991 рік працював з-під даху радянського посольства у Великобританії. З 1991 формально звільнився в запас у званні підполковника, по факту ж був переведений на приватизаційний напрям, що опікувався двома завданнями: захопленням колишньої радянської власності на користь спецслужб, які після розпаду СРСР і зникнення навислого над ними ЦК КПРС стали наддержавним таємним орденом, нео-КДБ, і припинення розбігання захопленого з-під орденського контролю.

В рамках цієї структури нео-КДБ негайно виникло дві конкуруючі гілки: одна з них, назвемо її умовно "білою", зайнялася імплементацією орденського бізнесу в легальні західні структури, навіть ціною втрати частини власності й самостійності; друга, "чорна" – уведенням його в тінь і просто в кримінал, з тим, щоб частково паразитувати на легальній західній економіці, почасти змагатися з нею в окремих нішах, а частково – стимулювати її розвиток у бажаному для нео-КДБ напрямку.

Тут важливо розуміти, що, хоча між цими гілками тривало й продовжується внутрішньовідомче суперництво, а для зовнішніх спостерігачів вони демонструють боротьбу одного з одним, їх існування не лише взаємно обумовлено, але й неможливе окремо, як існування дня і ночі.

Зрозуміло, допуск до настільки делікатної діяльності, тим більше – до верхніх її поверхів, можуть отримувати лише особи, які мають дворянський статус. Знову-таки, важливо розуміти, що дворянство, в тій або іншій формі наявне в будь-якому суспільстві, і є персоніфікованим виразом його найважливіших соціальних цінностей. А оскільки в СРСР, а також в сучасній Росії, базовою соціальною цінністю, на якій, як на фундаменті, побудовані всі соціальні відносини, є вільна конкуренція організованого насильства, радянське і неорадянське дворянство здебільшого походить із спецслужб. Звичайно, домішка вихідців з інших соціальних груп: з КПРС, а згодом ЄР та ЛДПР, з РПЦ МП, з армії, МВС, інших силових структур, з цивільної чиновницької номенклатури і навіть з приватного бізнесу в його лавах, безумовно, є. Але, порівняно із спецслужбістами та їхніми нащадками, загальна вага вихідців з цих груп незначна. В будь-якому випадку їх згодом обкачують у спецслужбах, що є формою посвячення, а їхнє карʼєрне зростання обмежене. На повноцінну дворянську карʼєру може розраховувати тільки спецслужбіст у другому-третьому поколінні. Це видно й на прикладі батька і сина Лебедєвих.

Олександр Лебедєв, виходець з родини московських інтелігентів, на перший погляд не міг претендувати на радянське дворянство. Його батько — Євген Миколайович — інженер-оптик, професор, доктор наук, мати — Марія Сергіївна, викладачка англійської мови. Але тут важливі деталі: Марія Сергіївна, після закінчення педагогічного інституту в Москві, певний час пропрацювала сільською вчителькою на Сахаліні, після чого, раптом, стала викладати англійську мову в МДІМВ (МГИМО) МЗС СРСР.

Сам Олександр Лебедєв здобув класичну дворянську освіту: московська спецшкола № 17, МДІМВ за спеціальністю "міжнародні економічні відносини", англо-іспанський напрям, інститут КДБ СРСР. Ще навчаючись в МДІМВ, він одружився на дочці академіка Володимира Соколова, радянського дворянина у другому поколінні, з явними звʼязками у верхах КПРС, і менш явними, але очевидними, в ПГУ КДБ СРСР.

Такий гідний старт дозволив Олександру Лебедєву зробити прекрасну карʼєру. У 2011 році він, володіючи особистим статком $ 2,1 млрд., посів 45 місце в списку 200 найбагатших бізнесменів Росії за версією журналу Forbes. Щоправда, вже в 2012 році, за версією того ж Forbes, він посів у цьому списку лише 89 місце зі статком у $1,1 млрд. Історія того, куди подівся зайвий мільярд, по суті проста: "особистим" багатство Лебедєва-старшого є чисто формально, залишаючись власністю ордену, і рішенням орденських гросмейстерів може бути перекинуто в будь-які руки і в будь-якому напрямку.

При цьому Лебедєв-старший цілком рукоподаваний на Заході. Він не перебуває під санкціями і навіть вважається експертом у боротьбі з виведенням грошей в офшорні фірми. Це має і зворотнє застосування, і такі випадки в його карʼєрі можна простежити. Але хто ризикне викривати близького друга нобелівського лауреата Михайла Горбачова, власника 49% акцій "Нової газети", який люто критикує нинішній російський режим, де рулять представники "чорної" гілки, і шанувальника творчості Анни Політковської? Після її вбивства Лебедєв навіть обіцяв 25 мільйонів російських рублів (близько $1 млн. за тодішнім курсом) за інформацію, яка привела б до арешту вбивць. Премія залишилася незатребуваною, до того ж добряче знецінилася за минулий час. Але на репутації Олександра Лебедєва це не позначилося.

Останніми роками Лебедєв-старший активізувався на ниві боротьби з тіньовими фінансовими потоками. У 2014 році опублікував в The New York Times, а також у своїх The Evening Standard і The Independent серію статей, в яких закликав до створення міжнародної системи протидії глобальній корупції та фінансовому шахрайству, назвавши їх "новим апартеїдом". Активізація Лебедєва підозріло збіглася з російською агресією проти України, давши йому можливість дистанціюватися від цієї, вкрай складної для нього теми.

У 2017 Лебедєв-старший запустив новий цикл публікацій у російській і закордонній пресі, в яких заявляв про необхідність боротьби з "міжнародною фінансово-офшорною олігархією", яка, на його думку, покриває розкрадання в різних країнах світу і відмивання на Заході більше $1 трлн. "брудних грошей" щорічно. Цього разу його активізація збіглася зі скандалом навколо контактів оточення Дональда Трампа з росіянами і підозр шодо втручання Москви в американські вибори.

Лебедєв стверджував, що запропонував керівництву Росії план повернення понад $100 млрд., виведених за кордон з російської банківської системи і таврував "третій колоніалізм" — систему викачування фінансових ресурсів з периферійних країн в інтересах "золотого мільярда". Ці ідеї потім він узагальнив у своїй книзі "Полювання на банкіра". У 2018 рік вийшла наступна його книга "Гонитва за вкраденим трильйоном", а у Великобританії в англійському перекладі, "Полювання на банкіра", під назвою "Hunt The Banker: The Confessions Of A Ukrainian Ex-Oligarch".

Син за батька

Але тут Лебедєв-старший уперся в стелю. По-перше, за віком, а, по-друге, з причини свого одночасно і благословенного, і проклятого минулого. На щастя, в сімʼї підросла зміна в особі старшого сина Євгена, 40 років, який зараз зробив крок у британське перство.

Біографія Євгена, у порівнянні з батьківською, виглядає блякло. Почасти тому, що його карʼєра розвивалася в тіні батька, почасти й через те, що сама структура нео-КДБ з розпадом СРСР пішла в тінь. Втім, Лебедєву-молодшому в рамках відведеної для нього ролі, зайва яскравість може тільки нашкодити.

Народившись у Москві й переїхавши до Лондона в 7-річному віці, у звʼязку з призначенням батька, Лебедєв-юніор в Росію вже не повернувся. Його освіта була продумано-невизначеною, з явним, але обережним прицілом на проникнення в британські верхи: школи Holland Park і Mill Hill і виразно прикладне вивчення історії мистецтва у Лондонському Christieʼs. Щеплення Євгена йшло повільно, без натиску, вкрай акуратно – так, громадянином Великобританії (зберігши при цьому російське громадянство) він став тільки в 2010 році. Нічим яскравим майбутній пер ніколи не виділявся – сіра мишка в тіні батька. Але мишка з хорошими звʼязками, придбаними на батьківському старті, з непоганим бекграундом журналіста, отриманим у батьківських виданнях, і з великими грошима. Іншими словами, мишка хоч і сіра, але дуже впливова, засвічена на участі у благодійності – ну, це вже класика, з прямим відсиланням до "Союзу меча і орала". А загалом і в цілому – цілком прийнятний новобританець, що з семи років перебував на очах, і, безумовно, не несе ніякої відповідальності за минуле батька, який, до того ж, сьогодні цілком поважна людина. Чому б і не зробити такого британським пером – і російським прикладом того, чого може досягти навіть росіянин, якщо він буде дуже старатися? Ну, і спонсорська підтримка Консервативної партії теж, мабуть, зіграла свою роль.

Інтереси сторін і суспільна реакція

Не треба бути дуже проникливим аналітиком, щоб зрозуміти: на батьку й сині Лебедєвих зійшлися інтереси британських спецслужб і британської корони, що стоїть за ними; інтереси обох, і "білої" і "чорної", гілок господарчого віддділу нео-КДБ, що керує орденським майном, плюс цілий ряд інтересів, що, можливо, і не настільки голосно звучать, але теж вельми впливових. Включаючи, наприклад, корупційні інтереси верхівки Консервативної партії. Ну так, корупційні, а як накажете їх ще назвати?

Зовні це виглядає як красиве життя двох успішних бізнесменів, батька й сина, при тому, батько обережно йде в тінь, а син поступово виступає наперед. В цьому житті присутні широкі благодійні жести, колекціонування творів мистецтва, розкішні громадські заходи з сотнями іменитих гостей – і інструменти формування громадської ж думки у вигляді ЗМІ, які належать сімʼї Лебедєвих. На задньому плані — заохочення британською стороною вкладень в "білу" гілку в обмін на терпиме ставлення до діяльності гілки "чорної" — до певних меж, звичайно. Ще глибше – спільна гра "білої" і "чорної" гілок із зміцнення позицій нео-КДБ, який став однією з наймогутніших глобальних структур світу. Тут же, на цьому ж рівні, британська гра з нео-КДБ як ланцюжок ситуативних і тимчасових союзів і протистоянь. Кремлівська команда на чолі з Путіним теж бере участь, але в ролі поганих хлопців, на зміну яким повинні колись прийти хороші хлопці, можливо навіть діти Лебедєва-молодшого, коли, і якщо вони у нього народяться і підростуть. Або діти інших лебедєвих – не суть, важливо лише, щоб ці діти отримали правильне виховання і були готові грати за британським правилами. Гросмейстери ордена нео-КДБ мило посміхаються у відповідь і скручують в кишені дулю – але все, зрозуміло, вирішиться компромісом, де будуть враховані інтереси обох сторін. Особисті ж ролі окремих бійців, як і їх можлива доля в ході цих битв мало кого хвилюють. Так що і Путін, і люди з його оточенням, які грають "темну" партію, цілком могли б адресувати людям типу Лебедєва відомий вірш Дениса Давидова: "Мы несем едино бремя; Только жребий наш иной: Вы оставлены на племя, Я назначен на убой".

Громадська реакція на перство Лебедєва-молодшого була суто негативною, тим більше, що і батька, й сина нещодавно обговорювали в британських ЗМІ у звʼязку з доповіддю про вплив Росії на британські вибори і на ситуацію в Британії в цілому, опублікованою тиждень тому. На думку членів комітету з розвідки, Росія залишається серйозною загрозою для Великобританії і всього Заходу, а російська влада — "досвідчений і добре оснащений противник, що володіє наступальним і оборонним потенціалом світового класу в сфері розвідувальних дій".

У доповіді, зокрема, стверджується, що Кремль намагався вплинути на результати референдуму щодо незалежності Шотландії і йдеться про "російських олігархів", близьких до Путіна, які успішно інтегровані в політичне життя Британії – правда, без імен. Але, крім публічної версії доповіді існує і її закритий варіант, і там ці прізвища, ймовірно, названо. До того ж, ще до публікації доповіді, Sunday Times назвала кілька імен російських бізнесменів, нібито згаданих в цій закритій частині, і серед них фігурував Олександр Лебедєв.

Лебедєв, як пише ВВС, від викриттів Sunday Times зневажливо відмахнувся. "Просто регіт, — прокоментував він їх Російській службі Бі-Бі-Сі. — Думаю, так само Дональд Трамп сміявся з приводу так званого "досьє Стіла". Найгірший досвід російської журналістики стає стандартом репортажів великих західних газет".

Втім, основного удару критики нових перів завдали Джонсону, звинувативши його в роздачі теплих місць друзям і рідним. Новоспечений пер Юджин Лебедєв тихо ковзнув у тінь.

Безперечно, прямий вплив Лебедєва на рішення Палати Лордів буде наближатись до нуля. Але він офіційно допущений в її кулуари як лобіст інтересів "білого" напряму роботи нео-КДБ, і його допуск туди в цій якості став частиною Великої гри в її сучасному варіанті.

Ця історія дуже нагадує історію з державною актрисою Третього Рейху і улюбленицею Гітлера Ольгою Чеховою, яка, як зʼясувалося рік тому, теж ніколи не була радянською розвідницею.