Лівійський гамбіт. Ердоган Європі газ перекриває

Туреччина під самміт НАТО в Лондоні підписала дві угоди з Урядом національної згоди, очолюваним з благословення ООН Фаизом Сарраджем. Зокрема, після двогодинної зустрічі турецького президента Реджепа Тайіпа Ердогана з головою ПНР в Стамбулі укладено угоду про зміцнення оборонного співробітництва і вони також підписали меморандум про взаєморозуміння щодо демаркації морських зон між двома країнами. Якщо перше не викликає особливого ажіотажу, оскільки Анкара підтримує уряд Сарраджа, то друге викликало бурю обурення в державах, яких ця угода стосується, насамперед у Греції, Єгипті та на Кіпрі. З тієї простої причини, що між досить віддаленими один від одного Туреччиною і Лівією взагалі-то знаходяться також економічні зони цих країн, а у випадку з Кіпром турецько-лівійське угода взагалі "замикає" острів у східному куті Середземного моря.

Примус до бізнесу

Подробиці угоди не Анкара, ні Тріполі не розголошували. Проте відомо, що його укладення стало реальністю не в останню чергу тому, що Туреччина, по-перше, не підписувала Конвенцію ООН в 1982 р., регулюючу морські кордони країн-підписантів, і, по-друге, не визнає Республіку Кіпр і укладені нею угоди про виняткової економічної зоні з Єгиптом, Ліваном та Ізраїлем. Маючи такий базис, Анкара, як повідомляє проурядова турецька газета Daily Sabah, вирішила влаштувати демаркацію морської зони, яка тягнеться з півдня від лінії лівійського узбережжя Дерну-Тобрук-Бардиа на північ - до південно-західного узбережжя Туреччини по лінії Фетхіє-Мармаріс-Каш. І ця "смуга" виглядає по-різному в залежності від того, як і ким промальована карта цій частині Середземномор'я. Так, згідно інфографіці Daily Sabah, зона ледь-ледь зачіпає східну край грецького острова Крит. У той же час, якщо поглянути на карту Google, то більша його половина лежить якраз в морській зоні, демаркувати яку вирішили Ердоган і Саррадж.

Що конкретно дає туркам цю угоду? Є сенс припустити, що в Анкарі роблять ставку співпраця з ПНР в майбутньому, де політичний конфлікт буде вичерпано, а головний опонент Сарраджа і його уряду в цілому - фельдмаршал і командувач Лівійської національної армії Халіфа Хафтар, контролюючий сьогодні нафтовий сектор, покине шахову дошку. Тобто з боку Туреччини це свого роду інвестиція в проекти, пов'язані з лівійською нафтою.

Крім того, Анкара, яка вже господарює не шельфі Кіпру, прикриваючись невизнаною Турецькою Республікою Північного Кіпру (ТРПК), явно мала намір рухатися далі на північний захід Середземномор'я. І тепер Туреччина прагнення віджати ділянку грецького шельфу виправдовує турботою про інтереси Лівії, чию частина шельфу Афіни нібито намагаються привласнити з початку "Арабської весни" в 2011 р.

Угода про делімітацію морських кордонів, прямо пише Daily Sabah, визнає права Туреччини в її виключній економічній зоні, яка вже тягнеться у південно-східній частині Криту. За словами глави турецького Мзс Мевлюта Чавушоглу, це, мовляв, захист прав Туреччини, обумовлених міжнародним правом. Але, продовжує міністр, Анкара готова укласти аналогічні угоди з іншими країнами, оскільки (увага) виступає за "справедливий розподіл" ресурсів, у тому числі за межами Кіпру.

Ось тут вже чітко видна друга частина задуму. Намалювавши на карті зону від берегів Лівії, Туреччина, "замикає" енергетичний альянс Ізраїлю, Кіпру, Греції і Єгипту, яким тепер не уникнути спілкування з турками. І неминуче доведеться обговорювати будівництво будь-яких трубопроводів в Європу, куди вони планують постачати газ з багатих родовищ "Левіафан", "Тамар", "Афродіта", "Каліпсо" та ін. У першу чергу мова йде про проект EastMed. Відповідну угоду греки, кіпріоти і ізраїльтяни в присутності держсекретаря США Майка Помпео підписали в Тель-Авіві в березні поточного року. Розглядається також участь у проекті Єгипту.

Туреччина намагалася долучитися до цих планів розробки та експорту газу, але не склалося. Зі зрозумілих причин: з Афінами у Анкари перманентний територіальний конфлікт, у Кіпру турки взагалі відібрали його третину, в Ізраїлі Туреччина підтримує Палестинську автономію, а в Єгипті - "братів-мусульман". Тому адміністрація Ердогана вирішила йти напролом - прямо до узбережжя Лівії, заздалегідь принадивши" Фаїза Сарраджа. Якщо Євросоюз промовчить і угода запрацює, Ізраїлю, Кіпру і Греції доведеться рахуватися з турками - або взяти в долю, або зіткнутися з перспективою блокування їх трубопроводів країною-учасницею проекту "Турецький потік", по якому в Європу буде постачатися російський газ.

Смолчит ЄС?

Загроза від турецько-лівійського угоди очевидна. Тому відразу ж Каїр, Афіни і Нікосія засудили меморандум. У той же час між ними почалися консультації на найвищому рівні. 1 грудня в Каїрі зустрілися глави МЗС Греції і Єгипту - Нікос Дендіас і Самех Шукрі. Вони прийшли до висновку, що угода незаконно, а у Сарраджа не було мандата на його укладення. Правда, наскільки вагомою для Анкари буде така оцінка, не важко спрогнозувати. Тому Греція звернулася за підтримкою до Євросоюзу і НАТО. Постпред Греції підняв це питання на засіданні комісії постійних представників країн - членів ЄС, а прем'єр-міністр Кіріакос Мицотакис, за даними ЗМІ, обговорював кроки Туреччини та Лівії 26 листопада з главою італійського уряду Джузеппе Конте, а 29 листопада - по телефону з президентом Франції Еммануелем Макроном.

В Афінах розраховують на підтримку з боку Франції і Італії, вважаючи, що загальна зона відповідальності - Середземне море - до цього їх, власне, і підштовхне.

Проте також потрібно оцінити можливу реакцію інших країн і через призму Лівії. Вище ми вже писали, що Анкара підтримує Сарраджа. В рамках цієї підтримки вона постачала силам ПНР безпілотники і вантажівки. Єгипет, ОАЕ, Катар і Росія підтримують Халіфу Хафтара. Крім того, фельдмаршал користується політичною підтримкою Франції. Що стосується Італії, то донедавна Рим був на стороні Сарраджа, оскільки у нього була надія дозволити міграційний криза на підставі укладеного з Тріполі угоди, проте останнім часом з'явилися ознаки того, що Італія вирішила прощупати вже Хафтара. Тому, коли фельдмаршал наніс авіаудар по аеропорту в Місраті, де розташований італійський військовий госпіталь, і за Таджуру, де загинули 60 мігрантів, Рим був більш ніж стриманий, лише м'яко покартав командувача ЛНА.

І саме Халіфа Хафтар може стати одним з тузів у рукаві скривджених Туреччиною греків, кіпріотів, єгиптян і ізраїльтян. Справа в тому, що, за даними ЗМІ, Афіни хочуть запросити до себе з візитом спікера парламенту Лівії Агилу Салаха Ісу, який, як вважається, близький до фельдмаршала. Хафтар, нагадаємо, в червні розірвав відносини з Анкарою і заявив, що турецьким судам і кораблям доступ до Лівії закритий. Якщо ж вони намагатимуться пристати до лівійських берегів, то дії будуть вважатися ворожими зі всіма витікаючими наслідками.

Отже, в першу чергу Афіни (як член НАТО) будуть, з одного боку, використовувати внутрішній фактор - опонента Сарраджа, щоб підірвати плани Ердогана. З іншого боку, велика ймовірність, що в цьому греків підтримають і італійці, і французи. Мало того, Париж навіть може піти на серйозний конфлікт з Анкарою. Враховуючи, що Макрон і Ердоган вже в контрах. Наскільки - можна уявити хоча б за відповіді турецького лідера на критику з боку Франції за військову операцію проти курдів. Ердоган не соромиться називати її спонсором тероризму, а у відповідь на спіч про "смерть мозку НАТО" радить президенту П'ятої республіки спершу перевірити "власний мозок на предмет смерті".

Є сенс очікувати, що майбутній саміт Альянсу буде дуже і дуже яскравим. На порядку денному і спроби Берліна з Парижем його серйозно переформатувати, і зменшення впливу США, і суперечка навколо закликів Макрона "полюбити" Росію і Китай. Ще й Ердоган відзначився. І виразно президент Туреччини не побоїться словесної дуелі не тільки з представниками Греції, але й особисто з Еммануелем Макроном.

Порту 2.0

Президент Туреччини, визнаємо, провернув дивовижну політико-економічну авантюру за участю лівійського ПНС. І після того, як ситуацію в Сирії вдалося змінити на свою користь, явно продовжив реалізацію проекту з реконструкції Османської імперії в сучасних реаліях. Як відомо, Лівія була колись володіннями османів. І нині вже без завоювань і грубої сили Анкара діє через енергетику і проекцію сили в Середземномор'ї.

До того ж Ердоган таким чином стає ще більш помітною фігурою конкретно в європейській політиці. Як і Путін, він має перспективи чинити тиск на Брюссель і окремих членів ЄС за допомогою енергоресурсів. Тому образливі поради Ердогана Макрону або будь-якому іншому лідеру, осмелившемуся критикувати лідера Туреччини, будуть звучати частіше. Тим більше що нібито раптове заступництво за НАТО з боку недавнього порушника спокою в Альянсі виставляє турків у більш вигідному світлі, зокрема, в очах США.