Лівійські хитросплетіння. Росія намагається створити загрозу для Європи з півдня

У Лівії знову неспокійно. У кількох містах люди вийшли на вулиці, щоб висловити своє незадоволення діяльністю уряду, вимагаючи вирішення кількох питань — від проблем з електропостачанням до корупції. Але головна претензія – те, що заплановані ще на кінець минулого року президентські вибори все ще не відбулися. У Тобруку (Східна Лівія) демонстранти навіть увірвалися до будівлі парламенту та влаштували там підпал.

Чому це нам, українцям, які зараз борються за власне виживання, має бути цікавим?

Враховуючи російську агресію, що триває проти України, якраз і слід звертати увагу на такі спалахи політичної нестабільності. Особливо в країні, яка знаходиться на південному фасі Європейського Союзу, і яку Росія намагалася підім'яти під себе. Планам РФ завадила Туреччина, надавши найактивнішу підтримку Уряду національної згоди, який очолював тоді Фаїз Саррадж, у війні проти Лівійської національної армії (ЛНА) Халіфи Хафтара, давно підгодованого Кремлем.

Після протистояння у Лівії (до речі, дуже успішного) з ЛНА та найманцями ПВК "Вагнер", турки погодилися на перемир'я. Півтора роки тому баланс сил у Лівії кардинально змінився: протистояння Анкари та Москви завершилося своєрідним політичним консенсусом.

5 лютого 2021-го Форум лівійського політичного діалогу – майданчик для врегулювання конфліктів у формі аналога колегії виборців під егідою ООН – обрав нового прем'єр-міністра, голову Президентської ради та двох членів цього органу.

І ось тоді сталося найцікавіше: фаворитами вважалися спікер Палати представників Агіл Салех Іса та голова МВС Фатхі Башагі, але переможцем не став ані той, ані інший. Більшість голосів представників Форуму (39) отримали аутсайдери. Зокрема, прем'єр-міністром було обрано підприємця Абдулхаміда Дбейбу. Глава місії ООН із підтримки Лівії Стефані Вільямс, коментуючи результати голосування, припустила, що частину делегатів фактично підкупили. Щоправда, утрималася від припущень, хто саме.

Це, однак, не завадило ООН проекспериментувати і подивитися, що вийде. На той момент здавалося, що компроміс можливий: і Схід, і Захід Лівії начебто рухалися до спільної роботи. Хафтар погодився "розчинитися" у загальнолівійській армії. Дбейба ж залишився прем'єром. А він, зауважимо, бізнесмен з непоганими контактами як у Туреччині, так і в Росії. Зустрічався навіть із головним піар-піхотинцем Путіна – Рамзаном Кадировим. Наразі Дбейба надає перевагу Туреччині – місяць тому він побував на виставці турецького ВПК в Ізмірі.

Але минулорічний консенсус прожив недовго. По-перше, частково через російське вторгнення в Україну та низку провалів Москви, включаючи зовнішньополітичні (коли Європа, Північна Америка та частина Азії надали Києву раптом дуже серйозну допомогу). Але про це згодом.

По-друге, і це, схоже, було каталізатором кризи через внутрішньополітичне протистояння, адже керувати урядом хотіли і Дбейба, і Башага. Згідно з досягнутими торік домовленостями, після обрання нової ПНР на чолі з Дбейбою, в країні наприкінці 2021 р. мали відбутися вибори. Чого не сталося. Чому? Тому що обидва – Дбейба і Башага – точно не проти володіти ресурсом для успішної президентської кампанії. Тому перший відмовився віддавати крісло прем'єра, а другий став "другим" прем'єром за рішенням депутатів у Тобруку.

Врегулювати кризу, звісно, це не допомогло, а, навпаки, лише посилило протистояння. Щоправда, Дбейбі довелося продемонструвати готовність йти на поступки після того, як його машину обстріляли. Тому 5 березня він оголосив про відставку, при цьому зберіг посаду очільника уряду з приставкою "тимчасовий" до виборів.

Демонстрація, як бачимо, виявилася провальною. Або певні гравці вважали її недостатньою. Тому клінч Дбейби та Башаги став ще міцнішим.

Що примітно, зараз Башага перебуває у команді Росії. Кремль офіційно підтримує саме його, незважаючи на те, що очільник МВС різко критикував Москву за те, що та відправила до Лівії "вагнерівців". І не тільки. У 2019 р. саме Фатхі Башага санкціонував арешт двох "бійців" Євгена Пригожина, куратора ПВК "Вагнер" та "фабрики тролів" — "політтехнологів" Максима Шугалея та Самера Сейфана, які прибули до Лівії для збору інформації про внутрішньополітичні розклади та зустрічі з сином Муаммара Каддафі — Саїфом, з метою підготувати його прихід до влади в Лівії.

"Примітно" №2 – те, що Каддафі наприкінці минулого року оголосив про намір балотуватися на пост президента.

І сьогодні серед учасників протестів зустрічається чимало людей, які підтримують Саїфа Каддафі. А Башага ... Ну, його поведінка серйозно змінилася.

Ще 3 травня, зауважимо, Фатхі Башагі написав статтю для The Times, у якій закликав уряд Великобританії допомогти посунути росіян в Африці, порівнюючи при цьому ситуацію в Лівії з війною РФ проти України. І раптом, наступного дня, у Twitter Башага раптово заявив, що жодної статті він не писав. The Times із цим докорінно не згодна, але це вже не так важливо. Якимось чином Росії вдалося підчепити Башагу на гачок і змусити вчорашнього критика Кремля грати у зв'язці з Хафтаром проти "протурецького" Дбейби.

Поки що обидва табори публічно підтримують учасників протестів. Що розумно, оскільки навчені досвідом 2011 р., і Дбейба, і Башага (зі Хафтаром і Росією, що стоять за ним), чудово розуміють, що протестувальники – це двигун державних процесів у Лівії. Навіть якщо частина цих демонстрантів явно використовують Кремль, щоб привести до влади Каддафі.

Якщо Росії це вдасться, то вона не тільки отримає більше контролю над нафтовою галуззю Лівії, включаючи її прибережну транспортну інфраструктуру, а й перестворить точку напруги в магрібському підчерев'ї Європи, яка вкладає чимало ресурсів у стабілізацію регіону.

Хоча тут стоїть питання про наявність ресурсів. Чи вистачить Москві, яка зараз закопує мільярди нафтодоларів та свою живу силу та техніку в Україні, на те, щоб дешево та сердито взяти Лівію під повний контроль, посунувши Анкару? Чи Ердоган знову зможе переграти Путіна в Лівії? Щоправда, і в турецькій економіці далеко не все гладко, до того ж Анкара запустила нову військову спецоперацію в Сирії. З іншого боку, втрати Москви все ж таки більші. До того ж Туреччина, на відміну від Росії, не перебуває під колосальними санкціями, і в карму їй зарахується підтримка Уряду національної згоди, визнаної ООН.