Не пускайте їх до Європи. Як Зеленський злякав "хороших росіян"

Естонія, Латвія, Литва та Чехія фактично не видають росіянам шенгенських віз, а низка країн ЄС обмежила їх видачу. Але прем'єр-міністри Естонії та Фінляндії, Кая Каллас та Санна Марін запропонували обмежити видачу шенгенських віз громадянам РФ ще жорсткіше.

Втім, немає правил без винятку, і навіть у найлютішій забороні виникають лазівки: возз'єднання сім'ї, похорон родича, лікування, а також туманні "гуманітарні міркування", під які підганяється вже абсолютно все. Таким чином, ініціативи Каллас і Марін спрямовані не на повну заборону на видачу шенгенських віз росіянам, а на вироблення спільного для всіх країн ЄС підходу до нього більш-менш суворого. Причому поки що йдеться про заяви. Офіційні звернення, які будуть розглянуті на рівні ЄС, ще не вийшли із стадії підготовки. Найімовірнішою та найлогічнішою стала б заборона на видачу туристичних та студентських віз, а також посилення вимог до кандидатів на візи інших типів. Можливе і запровадження квот на видачу будь-яких віз, з будь-яких причин.

Відмова також передбачає непродовження віз. І, оскільки список майбутніх заборон не зрозумілий, а тенденція очевидна, "добрих росіян", що пригрілися в ЄС, пробив холодний піт. Погані росіяни, що згуртувалися навколо Путіна, стали зловтішатися і бурхливо радіти.

Казенна радість

При цьому путінські пропагандисти вхопилися не за ініціативи, що виходять із Естонії чи Фінляндії, а за інтерв'ю Зеленського The Washington Post. У ньому президент України закликав Захід змусити росіян "жити у своєму власному світі, доки не змінять свою філософію".

Але цю ідею було висловлено в інтерв'ю, а не в офіційному зверненні. І, навіть якби Зеленський виступив із таким зверненням, воно мало б лише характер пропозиції. Крім того, як уже сказано, повної заборони бути не може у будь-якому випадку. Починаючи з 1991 року росіяни розпливлися світом, як жирна пляма по чистій скатертині, так що в багатьох людей є сьогодні близькі родичі в Росії.

З іншого боку, близько 70% росіян не мають закордонного паспорта. За межами колишнього СРСР було хоч раз лише 19%. І навіть у країнах колишнього СРСР бували тільки 48% росіян, включаючи поїздки до 1991 року.

Іншими словами, заборона, якщо вона й буде, торкнеться незначної частини жителів Росії. Натомість для пропагандистів тема намалювалася жирною. Розкрутивши зараз історію із Зеленським, можна потім поговорити про його провал, оскільки повної заборони точно не буде. Налякати тих, хто подумує втекти до ЄС, видавши себе за "хороших росіян", і змусити їх теж ненавидіти Україну. Зіграти на почуттях обивателя, який зіткнувся із загрозою зриву літньої відпустки. Нарешті, згуртувати загальною ненавистю до зрадників, що зажерлися, накрали в Росії і втекли до ситої Європи, столичних диванних вояків і запланованих до забою в Україні провінціалів, примусивши і тих, і інших передчувати видовище масових висилок, що переходять у масові посадки.

І роспропаганда розкрутила благодатну тему на повну котушку. На ній відзначилася вся путінська ложа №1, на чолі з нацистом Соловйовим, за яким завили, засвистіли й загикали дрібніші демони. "Ми, загалом, не проти. Висилайте. Приймемо як рідних. Хтось поїде додому, до тата з мамою. А хтось – одразу до табору. Вирушать одразу або на лісосіку, або в сонячний Магадан… Колишні члени УЖК "Эхо Москвы" будуть битися з Бабченком і Тимченком за право робити стінгазету "На свободу з чистою совістю" та посилену пайку", — волого зауважив Сергій Мардан, який щодня закликає у російському телеефірі до поголовного знищення всіх українців.

"Не знаю, усвідомлено чи ні, але Зеленський своєю заявою про те, що гнати з Європи треба всіх тримачів російського громадянства, кинув ту саму пачку дріжджів у ту саму опполіберальну вигрібну яму, яка от уже майже добу обурено вирує і піниться, намагаючись з'ясувати" а нас за шо?". Зрозуміло, нікому з них не посміхається перспектива повернення до Росії, де на кожного з них є кілька красивих папочок, у яких зберігаються свідоцтва їхніх мистецтв, кожне з яких — цілком кримінальна справа", — аналітично міркувала ще одна людожерка, Юлія Вітязєва.

І, дійсно, "опполіберальна вигрібна яма", або натовп "хороших росіян", що затишно викриває Путіна з безпечної Європи, неабияк завирувала і дала багату піну.

Фокуси з грошовими знаками

Це вирування ліберальних мас вийшло, треба сказати, дуже гучним. Причому і росопозиція, і роспропаганда оперували інтерв'ю Зеленського, не звертаючи уваги на позиції лідерів європейських країн. Спільність їхніх підходів говорила про єдину методичку, розіслану з АП РФ, але не поспішатимемо з таким звинуваченням, а прибережемо його наостанок. Отже, що ж долинуло до нас із ложі №2?

Російська журналістка та експертка з усього Юлія Латиніна, яка переконливо пояснила в жовтні минулого року, чому Росія не воюватиме з Україною, а всього місяць тому, через губу, повчала українців, що треба, мовляв, "скасовувати російську армію, а не російські книги", заявила, що ідея відправити назад" кілька мільйонів людей, що втекли з путінської Росії, де багато хто з них має бути вбитий або заарештований", "нелюдська і викликає глибокі розбіжності". Не уточнивши, щоправда, між ким і ким розбіжності, але наголосивши, що "це підриває переважну підтримку цих біженців справедливої боротьби України ".

"Чи може сьогоднішня заява Зеленського викликати серйозний конфлікт між журналістикою, що емігрувала, та керівництвом України? Може. Просто. Нам не вперше схрещувати мечі з президентами", — заявив російський журналіст Олександр Невзоров, який за указом Зеленського отримав громадянство України "за видатні заслуги перед країною" разом із дружиною Лідією.

"Більше, ніж прес-секретар" опозиціонера-небутерброда Навального, Кіра Ярмиш, яка прессекретарює з Європи, поки її шеф сидить у російській колонії, висловила стурбованість тим, що "пропозиції щодо заборони віз для всіх росіян без розбору не допомагають зупинити Путіна". "Натомість вони грають на руку російській пропаганді, яка зможе день і ніч розповідати про пануючу на заході русофобію", — заявила Ярмиш.

Геннадій Гудков, колишній депутат Державної думи 3,4,5 і 6 скликань, і полковник ФСБ РФ, теж колишній (що, серйозно?!), а нині опозиціонер, вирішив наставити Зеленського на шлях істинний. "Провідному світовому політику так заявляти не можна! — заявив Гудков. — Розгубити союзників легко, знайти складно! Наш спільний ворог потирає руки і зловтішається".

Це цитування можна було б продовжувати майже безкінечно. Та й наведених цитат достатньо, щоб описати загальну позицію: "ми нічого не можемо зробити, ми ні до чого, не виганяйте нас, на лютий російський мороз". Характерно, що записні опозиціонери, включаючи тих, хто ще вчора, як Невзоров, вдячно лизав руку Зеленського, обгавкали саме й тільки його, але жодного разу не наважилися тявкнути на європейських політиків, які виступили з ініціативою про візові обмеження.

І ще одна деталь: вся ця опозиційна публіка вже не перший рік показує фокуси з грошовими папірцями, яким позаздрив би і Воланд. Не роблячи нічого, крім порожніх заяв, позбавлених будь-якого ефекту, вони непогано живуть у недешевих європейських країнах. Звідки вони мають гроші? Припустимо, Гудков має, як мінімум, пенсію полковника ФСБ. Хтось працює у західних ЗМІ, розповідаючи, казки про демократичну Росію майбутнього. Когось утримують російські підприємці-втікачі, які стали опозиціонерами після того, як їх зловили на економічних злочинах, і встигли втекти. Такі, як, наприклад, Євгеній Чичваркін — гуртовий торговець уживаними мобільними телефонами і внаслідок чого контрабандист, підслідний, утікач до Лондона, політемігрант і видатний опозиціонер (саме в такій послідовності). Когось розводять на плем'я західні фонди, купившись на казку про "демократичну Росію", яка постане після Путіна. Поряд із грою в наперстки це одна з вічних розводок, на яку безвідмовно ловляться європейські простаки. Особливо багата на них Німеччина, де навіть канцлер Шольц назвав агресію проти України "війною Путіна", за яку не можна карати всіх росіян.

І, нарешті, певна, а за фактом чи не більша частина "антипутинської опозиції", сидить на фінансуванні кремлівської контори. Хтось прямо, як агент, що виконує накази з центру, а хтось побічно, як корисний ідіот, яким маніпулюють мимохідь.

Агенти, ідіоти, інфантили

До середини 20-х років минулого століття радянська агентура маніпулювала переважною частиною російської еміграції часів Громадянської війни і знала про всі плани тієї меншої частини, яку не стала насичувати своїми агентами просто через непотрібність. Серед завербованих були білі генерали та старші офіцери, відомі літератори, актори, інженери, науковці. Учасники Кронштадтського повстання, яким дала притулок Фінляндія. Російський освічений клас і менш освічені, але навіть непримиренніші противники більшовиків масово потрапляли в ці тенета. Це були люди, які здебільшого не співпрацювали раніше з радянською владою, що разюче відрізняло їх від нинішніх опозиціонерів, і не були схильні співпрацювати з більшовиками за всіма епізодами своєї біографії та властивостями характеру. Проте вони легко йшли на вербування. Їх усіх тягнуло до Росії, хоча Росії, з якої вони поїхали, на той час уже не було. Що їх притягло?

Звісно, значну роль відіграли гроші. Радянські спецслужби банально скуповували потрібних їм емігрантів, а ті, оскільки через велику пропозицію ціна швидко падала, не зволікали зі згодою. Але для рішення повернутися потрібен був ще тригер, і тут фраза "ми ж російські люди" спрацьовувала як відмичка. І зовсім невипадково.

Справді, що це таке: "бути російським" ? Народ як громадянське суспільство — буржуазний феномен, як етнос — родоплемінний. Але якщо етнічні "росіяни" – химера, а соціальної бази для громадянського суспільства в неофеодальній Росії немає, то що залишається?

Залишається російський неофеодалізм. На відміну від класичного феодалізму, він не підтримується рамками традицій, станових і релігійних, і може спертися лише на свавілля. Повноцінного ж феодалізму в Московії, зібраної Іваном III на уламках Орди, ніколи не існувало. Росія завжди була не(д)офеодальною, що й породило її специфічну культуру, засновану на культі страждання, смерті та насильства, де є лише дві ролі: переслідувача та переслідуваного. У цьому суть російської культури, у всіх її проявах, від національної ідеології до російського православ'я. Про це ж і вся російська література, яку "хороші росіяни" намагаються зараз відмазати від причетності до воєнних злочинів, закликаючи "скасовувати російську армію, а не російські книги", але замовчуючи те, що російські мародери, ґвалтівники та вбивці саме на російських книгах виховані. І, якщо прибрати ці книги, разом з рештою культу страждання і насильства, частиною якого вони є, від "російських людей" не залишиться нічого — вони просто розчиняться.

Зрозуміло, що в рамках цієї ціннісної системи "демократична Росія" – чістісінькій оксюморон. Жодної "демократії" після краху СРСР у РФ не було жодної хвилини. Були лише декорації, в яких грали актори переважно для західного глядача. Зараз виставу закінчено. Декорації прибрано. Російська частина зали аплодує диктатору. Західна здивовано знизує плечима, намагаючись зрозуміти, що це було. А актори, які не отримали ролей у новій постановці в Росії, їдуть гастролювати до Європи, несучи з собою неофеодальну свідомість та цінності. Тобто залишаючись "російськими людьми".

Ці актори і є та російська ліберда, яка намагається повчати українців. Ще вчора ця ж ліберда на гроші Кремля переконувала Захід і простих росіян, що горбачовсько-єльцинська клоунада і є російська демократія, а заодно формувала милування росіян "великим минулим Росії", та їх ненависть до навколишнього світу, що не поділяє цього захоплення. Пекло, яке Росія виливає сьогодні на навколишній світ, і провину за яке ліберда намагається вішати на Путіна, було витягнуте з небуття саме її, ліберди, зусиллями. Причому, не як класу, а поіменно. Путін починав на побігеньках у кримінальних схемах Собчака. Чубайс та Кох самі будували нинішню владу російських нацистів. Навальний – учасник нацистських "російських маршів". Невзоров – багаторазовий депутат Держдуми, затятий прихильник Першої Чеченської війни, ще у 2012 був довіреною особою Путіна під час "виборчої" кампанії. Гудков – ефесбешник. Немає жодного значущого російського опозиціонера, за яким би не тягнувся такий хвіст.

Вони всі лицедії. А режисери вистави, як і раніше, кремлівські, оскільки ліберда, підгодована в двох російських столицях, або завербована прямо спадкоємцями "залізного Фелікса", або маніпулюється ними. Тандем зловтіхи офіційної пропаганди та обурення офіційних "лібераліссимусів", реалізований на основі загальної методики "це все Зеленський придумав" демонструє цей факт якомога яскравіше.

Вигоди для Кремля від ручної ліберди цілком очевидні. По-перше, якщо Путіна викривають свої агенти/корисні ідіоти, на них завжди можна цикнути, обрізавши неприпустимі теми. По-друге, ілюзія швидкої заміни Путіна та зміни курсу Кремля на співпрацю із Заходом нав'язує йому тактику очікування, вигідну Кремлю. Щодо самої ліберди, то вона знову намагається продати себе на роль "хороших росіян", яких підтримають "мільйони росіян". Але якщо їх мільйони, як стверджує Латиніна, висилка їх до Росії просто змете режим. Мільйонів супротивників Путіна не втримають жодні системи репресій.

На жаль, Латиніна бреше. Рівень підтримки Путіна, за даними ВЦВГД, перевищив у Росії 81%. Що, ВЦВГД підтасовує результати? Тоді чому б ліберді не провести власне дослідження? Путін не дає? Ну, добре, проведіть дослідження серед " кілька мільйонів людей, що втекли з путінської Росії".

Але ліберда такого дослідження не проведе. По-перше, через криворукість, а по-друге, і це головне, тому, що воно виявить рівень симпатій до Путіна, близький до внутрішньоросійського у версії ВЦВГД. Ліберда добре знає, що російська еміграція до ЄС, на ті ж 80%, якщо не більше – п'ята колона Кремля. Так само, як і російська еміграція епохи Інтербелуму — і з тих самих причин.

І ліберда, загнана в кут, починає інфантильно істерити: "ми ні до чого, ми нічого не могли зробити". Але зріла у громадянському сенсі людина має відповідати за свою країну. Так само, як відповідала б за свого собаку. Якщо собака вкусив перехожого – винний власник. Він повинен був виховувати тварину і вигулювати її на повідку та в наморднику. У війні, розв'язаної Путіним проти України, винна російська ліберда, яка не зуміла ні виховати суку-Росію, ні втримати її на повідку. Претензії до розмірів, що собаки, що Росії, у жодному з двох випадків не приймаються.

Не сприймається й посилання те що, що у Росію для ліберди небезпечно. Це їхня країна, і якщо щось у ній не так – їхній обов'язок повернутися і виправити ситуацію. Звичайно, це може бути небезпечним, але що з того? Боротися та померти за свої переконання – нормальна поведінка дорослої людини та громадянина, а ніякий не подвиг. Українці зараз вмирають за краще майбутнє своєї країни, без Росії і без росіян і роблять це цілком буденно. Чому б і ліберді не померти за демократичну Росію, якщо вона вірить у її можливість?

Якщо ж помирати за Росію їй не хочеться, то є ще один варіант: чесно визнати, що жодної демократичної Росії бути не може. І, визнавши це, зробити чесний вибір: або повернутися в нацистську Росію, і служити їй, як росіяни, або проклясти своє російське минуле, зректися його, і боротися за повне зникнення Росії із політичної та культурної карти світу. Всій, цілком, з усією її порочною культурою, що знову і знову породжує черговий цикл агресії та звірства.

Але громадянська чесність не властива російській ліберді. По-справжньому її хвилює лише одне питання: де ж вона сьогодні і завтра буде столуватись?