Ліва колона. Чому американські соціалісти грають за Кремль

Наприкінціберезня в американському виданні The Hill було опубліковано заяву, зроблену 27 громадськими організаціями переважно лівого спрямування. Автори листа різко засудили "безрозсудну риторику" Джо Байдена на адресу Володимира Путіна і закликали до "енергійного продовження" конструктивних двосторонніх переговорів "для вирішення явних і безпосередніх загроз гонки ядерних озброєнь, які ніколи ще не були настільки очевидні".

Серед підписантів названі ті, хто відносить себе до "прогресивного" крила політичного спектра групи, в тому числі Justice Democrats, Blue America, Our Revolution і Demand Progress. Один з авторів звернення, виконавчий директор організації "Прогресивні демократи Америки" Алан Мінскі і зовсім заявив, що "рядові члени прогресивної бази Демократичної партії не зацікавлені в войовничій зовнішній політиці щодо Путіна або Росії".

Під чужим прапором

Проросійські погляди крайніх лівих американських рухів не повинні дивувати. У "прогресистів", анархістів і соціалістів поки не виявлено таких явних організаційних зв'язків з російськими організаціями, як, припустімо, у крайніх правих (якщо, звичайно, не брати до уваги давнього, ще з часів Комінтерну, роману з Москвою), проте вони є однією з незмінних цільових аудиторій російської пропаганди. Чудовою ілюстрацією тут може служити обвинувальний висновок спецпрокурора США Роберта Мюллера на адресу 13 росіян, звинувачених у втручанні у вибори в США 2016 р. Згідно з висновком російська "фабрика тролів" створювала сторінки організацій, які борються за імміграцію, важливість життів афроамериканців (Blacktivists), мусульманських і християнських груп тощо, які потім стравлювали американців між собою. При цьому сторінки, створені від імені лівих організацій, були покликані як створити страшну "картинку", що дискредитує Демпартію в очах консервативних виборців, так і направити "прогресистів" в потрібне Москві русло.

Схожа ситуація повторилася і на наступних виборах. У вересні минулого року в журналі Politico з'явилася стаття, що детально розповідає про особливості російського втручання в 2020 р. з посиланнями на американських експертів з безпеки. Основними цільовими групами, на які спрямована дезінформація, в ній були названі консервативні виборці і "прогресивні" демократи, яких Росія прагнула відрадити від підтримки "помірного" кандидата Джо Байдена. Як і в переддень минулих президентських виборів, робота часто велася "під чужим прапором", від імені американських громадян з тією лише різницею, що замість реальних американців профілі, з яких поширювалася дезінформація, були створені віртуально, за допомогою штучного інтелекту.

Крім того, російські пропагандисти намагалися залучати реальних західних журналістів-фрилансерів, які публікували свої матеріали як на афілійованих з Росією сайтах, так і намагалися пробитися на незалежні платформи. Перехід до власне "передвиборчого" контенту також здійснювався поступово. Нерідко створені росіянами акаунти спочатку поширювали не пов'язану з виборами інформацію і лише потім, набравши солідну кількість передплатників, починали навіювати їм ті чи інші електоральні переваги. Однак суть діяльності не змінилася — спроба впливати не тільки на правих любителів конспірологічних теорій, але й на негативно налаштованих до істеблішменту "прогресистів".

При цьому, незважаючи на організаційну самостійність, у американських лівих теж є свої авторитети серед росіян. Так, серед "прогресистів" вельми популярний російський марксист, директор Інституту соціоекономіки Московського фінансово-юридичного університету Олександр Бузгалін, який часто виступає на RT і розповідає про переваги "червоного проєкту". Канал RT взагалі користується повагою у американських лівих, що розуміє і його головна редакторка Маргарита Симоньян. На самому початку протестів BLM, що розгорілися минулого року, в передачі "Своя правда" на НТВ вона полум'яно підтримала протестувальників, доводячи, що у них не було іншого способу бути почутими, крім як спалити кілька поліцейських дільниць і розгромити пару телеканалів.

Уразливості радикалів

Можна виділити кілька причин підвищеної сприйнятливості американських лівих до російської пропаганди.

По-перше, серед американських крайніх лівих досить багато анархістів, для яких держава загалом, а особливо американська, є чи не абсолютним злом. Більшість людей таких поглядів негативно ставляться до будь-яких державних органів, бачачи в них механізм репресій і примусу. До того ж не тільки чорні активісти, але й білі ліві анархісти і радикал-соціалісти впевнені у расистському і неправовому характері американської держави. Представники руху "Антифа", наприклад, нерідко заявляють, що "американська держава не має права на існування" і являє собою репресивну машину гноблення. Прихід до влади Дональда Трампа в 2016 р. лише підкріпив це переконання.

З цього випливає тотальна недовіра до будь-яких дій влади і підвищений запит на будь-яку критичну інформацію про неї, яку з радістю готові надавати RT та інші російські ЗМІ. По-друге, теза про деструктивний характер американської держави автоматично викликає у американських лівих почуття провини перед його "жертвами", до яких вони відносять і Росію. Якщо додати до цього традиційну для лібералів миролюбність у зовнішній політиці, що межує з пацифістикою, стає зрозумілою їхня нервова реакція на будь-яке загострення зовнішньополітичної ситуації.

По-третє, демократи взагалі і особливо їх ліве крило найбільше з усіх в США бояться можливості ядерної війни, що також прямо випливає зі звернення. По-четверте, багато хто з крайніх лівих щиро симпатизують Радянському Союзу і досі вважають Росію його ідеологічним спадкоємцем.

Еволюція лівого руху

До недавнього часу використання лівих радикалів було не настільки вигідним для іноземних акторів, як правих. Завдяки своїм анархістським поглядам і неприйняттю держави як такої вони тривалий час не мали підтримки в політичному спектрі Америки і не прагнули лобіювати свої інтереси через владні канали. Якщо ми згадаємо протести і заворушення в Фергюсоні за часів Барака Обами, стає зрозумілим, що навіть Демократична партія не сприймалася ними як "своя", і багато хто з них не вважають її такою досі. Відповідно, можливості впливу на владні рішення у цих людей також були дуже обмежені.

Американці крайніх лівих поглядів звикли висловлювати свої переконання на вулицях, але завжди воліли триматися подалі від реальної політики. Завдяки своїм нападкам на державні символи (наприклад, звичку спалювати американські прапори) цей рух донедавна залишався досить маргінальним.

Подібна ситуація, схоже, цілком влаштовувала і демократичний істеблішмент, задоволений тим, що природно зростаючий запит на соціальну справедливість каналізується в досить деструктивну, а тому непопулярну в народі форму. Анархісти і крайні соціалісти не прагнули до влади, а тому не становили конкуренцію "помірним" політикам, проте їх зручно було використовувати для масових протестів.

Однак прихід до влади Дональда Трампа змінив цю ситуацію. З одного боку, він консолідував і радикалізував лівий рух, але при цьому зблизив його з Демпартією. В результаті вчорашні маргінали не тільки влилися в ряди демократів, а й відчули, що партія потребує їх і за їхню підтримку в критичний момент готова піти на повідку навіть у найрадикальніших вимог вулиці. Так і не ставши по-справжньому популярним в американському суспільстві загалом, лівий рух помітно посилив свої позиції серед демократів, а поняття екстремізму значно змістилося в порівнянні з тим, що спостерігалося ще кілька років тому.

В результаті робота з "прогресистами" стала набагато перспективнішою в очах Кремля. При цьому найчастіше ліві радикали своїми діями і висловлюваннями створюють таку картинку, що вона не потребує змінення російською дезінформацією, і росіяни лише намагаються донести її до максимальної кількості представників консервативної аудиторії. Це теж робить їх украй зручною ціллю в очах Москви.