Лажа, а не спецоперація. Що не так із "вкиданням" документів про місію британського есмінця
Версія про "навмисно забуті" на автобусній зупинці в Кенті документи не витримує критики
Вчора ВВС повідало світу, що тижнем раніше в графстві Кент (фактично це вже давно частина агломерації Великого Лондона) в мокрій купі сміття за автобусною зупинкою пильний громадянин, який волів зберегти інкогніто, виявив півсотні сторінок секретних документів Міністерства оборони Великобританії і, звичайно ж, відніс їх не куди-небудь. Не в найближчу поліцейську дільницю. Не на якийсь із військових об'єктів, яких в Кенті з десяток, — ну хоча б частково доступні навіть туристам Казарми Інвікта-парк або базу королівських ВМС в Чаттемі. Та ні — пильний анонім відправився зі своєю знахідкою прямо в ВВС. Де, як відомо, працевлаштовані найсамовідданіші хоронителі таємниць корони.
Тому, на перший погляд, мають рацію ті, хто вважав і саму "знахідку", і вчорашню публікацію інформаційним супроводом дій політичного керівництва Сполученого Королівства. Тим більше що в документах серед іншого йшлося про місію есмінця Defender, а у британців великий досвід "випадкових" зливів. Любителі військової історії дуже доречно згадали проведену в 1943 р. операцію Mincemeat ("М'ясний фарш"), коли підкинутий до берегів Іспанії труп волоцюги, легендований як майор морської піхоти, який мав при собі "цілком таємні" документи, переконав німецьке командування, що союзники готують висадку в Греції і на Сардинії, а не на Сицилії і в Італії.
Усе це, звісно, красиво. І навіть правдоподібно. Британці, мовляв, пропрацювали все до дрібниць і за день до влаштованого "Дефендером" грандіозного шухеру спеціально "втратили" течку, в якій усе було розкладено по поличках. Адже якщо на борту есмінця явно не просто так був репортер ВВС, то і все решту теж було ретельно сплановане.
Що ж, інцидент на траверзі мису Фіолент і справді був аж ніяк не випадковою подією, а детально продуманою місією на захист свободи судноплавства і на знак невизнання анексії Криму. І ця місія, звісно ж, ретельно готувалася. І аналітики справді провели грандіозну роботу, прописавши, певно, всі можливі реакції росіян і сценарії розвитку подій.
А як щодо "навмисно загублених" документів? А от це, даруйте, навряд чи. Вайтхоллу (назва цієї вулиці давно стала синонімом британського уряду) дійсно не було потреби прямим текстом говорити, що "королева морів" навмисно змусила втертися і Чорноморський флот, і Кремль, і Росію. Це успішно зробили за нього практично всі світові ЗМІ — причому з подачі російської ж сторони. І додаткові штрихи у вигляді опублікованих фрагментів загублених документів картину принципово не змінили: практика "дипломатії канонерок" відтепер не обмежується Південно- й Східно-Китайським морями. У морі Чорному вона тепер теж цілком доречна.
Ці штрихи хіба що додали картині глибини. Зокрема, тепер публіці точно відомо: в питаннях, що стосуються як мінімум судноплавства біля кримських берегів, британський уряд перебуває в тісному контакті з українським. Але з огляду на недавню угоду про будівництво москітного флоту для ВМСУ, підписану не борту того ж "Дефендера", це, авжеж, ніяк не секрет Полішинеля.
І взагалі, значна частина документів, залишених на все ще безіменній (як думаєте, чому?) зупинці в усе ще не названому (як думаєте, чому?) населеному пункті в Кенті, як визнає сама ВВС, має порівняно низький рівень секретності. Гриф official sensitive — приблизний аналог нашого "для службового користування", а Secret UK Eyes Only означає, що документ для внутрішнього користування і не призначений для ознайомлення союзниками. Здогадайтеся, під яким з цих грифів були презентації щодо місії "Дефендера", якщо їх скриншоти — причому після успішного її завершення — продемонструвала ВВС.
Через нашу традиційну пупземельність і українські ЗМІ, і користувачі соцмереж зациклилися на найменш важливому фрагменті з усього, про що повідомила Британська радіомовна корпорація. У "втраченій папці" були бомби куди потужніші. На кшталт того, що, на думку британського міністра оборони Бена Воллеса, королівство може втратити позиції в Європейській організації співпраці в галузі озброєнь (OCCAR), решта п'ять членів якої залишаються членами ЄС, і це може негативно позначитися на британському оборонно-промисловому комплексі (картина угоди, підписаної на "Дефендері", раптом стала дещо рельєфнішою).
А ось іще одна тема, про яку британський уряд просто жадав повідомити поважну публіку: нотатки щодо зустрічі Американо-британського оборонного діалогу, що відбулася минулого понеділка, які містять оцінку дій адміністрації Джо Байдена. Зрозуміло, цитований ВВС пасаж про спадковість щодо зовнішньополітичного фокуса на китайському напрямку і в регіонах Індійського і Тихого океанів не є відкриттям. Але очікування Британії від Білого дому лише згадані: "ми повинні використати зустріч, щоб зрозуміти, наскільки адміністрація готова ділитися або ж декларований нею намір більше консультуватися з союзниками відповідає скоріше принципу, ніж практиці". Тобто цілком можна припустити, що висновок за результатами засідання був у тій же папці, але він усе ще занадто важливий для Вайтхоллу, щоб його розголошувати.
І нарешті, головна сенсація: Лондон розглядає можливість продовження британської військової присутності (зокрема сил спецпризначення) в Афганістані після завершення виведення звідти військ США і НАТО, про що оголошував і Байден, і керівництво Альянсу. Власне, відповідний документ, адресований особистому секретареві Уоллеса, і був позначений Secret UK Eyes Only. Так от, більшого про це ВВС завбачливо не розповіла, як і про те, де саме було знайдено документи. Резон очевидний: перше може стати приводом для грандіозного політичного скандалу, друге — дати прямий натяк на особу чиновника, який загубив їх. У тому, що стосується питань оборони і безпеки корони, ВПС і справді вміє дотримуватись стандартів.
На завершення скажу кілька слів про шкоду короткої пам'яті. У червні 2008 р. якийсь анонім зв'язався з кореспондентом ВВС з питань безпеки Франком Гарднером і передав йому пакет документів, забутий попутником у потязі, що прямував від станції Ватерлоо до Суррея. Як з'ясувалося, це були цілком таємні файли розвідки і Міноборони, що стосувались діяльності Аль-Каїди в Іраку, й містили імена та адреси людей, які могли становити інтерес для терористичної організації. А вже в жовтні високопоставлений службовець британського уряду Річард Джексон, який загубив ці документи, був визнаний винним у порушенні Акту про офіційні секрети і засуджений до штрафу в розмірі 2500 фунтів стерлінгів. До речі, треба сказати, той час був узагалі невдалим для зберігачів таємниць корони: в січні офіцер флоту загубив мобілізаційні плани з даними про 600 тис. осіб, а роком раніше загубилися диски з даними про дитячі виплати на 25 млн осіб.
Загалом, і про ці ситуації, і про папочку в Кенті давно вже все пояснив сер Бернард Інгем. Блискучий публіцист і прес-секретар прем'єра Маргарет Тетчер, він якось зауважив: оцінюючи діяльність уряду, журналістам варто було б підозрювати перш косяк, ніж змову (сock-up before conspiracy). Якщо хочете, можна сказати і простіше, повторивши слідом за Пелевіним "Світом править не таємна ложа, а явна лажа".
На мою скромну думку, це одна з головних теорій державного управління, яка працює практично завжди — навіть у тих випадках, коли, здавалося б, очевидним є факт, який з неї випадає.
І наостанок: те, що британські чиновники, які мають доступ до державної таємниці, їздять громадським транспортом, британські громадяни настільки відповідальні, що цю таємницю захищають, не будучи чиновниками, а британські ЗМІ користуються повагою й тих, і тих, безумовно варте поваги.