Маркіз де Боррель. Навіщо глава дипломатії ЄС відправився в Москву і до чого тут Кутузов

Жозеп Боррель, верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки (простіше кажучи, міністр закордонних справ ЄС), вчора, 4 лютого, прибув до Москви для зустрічі з російським колегою Сергієм Лавровим.

Фоном для візиту послужив стрункий хор світових лідерів, які засуджують затримання і термін для Олексія Навального. Це питання Боррель, безумовно, піднімав під час переговорів. Однак Олексій Навальний був лише одним з предметів розмови. Суть, мета, завдання візиту Борреля в столицю Росії він чітко виклав у своїй колонці, опублікованій також вчора на сторінках німецького видання Frankfurter Allgemeine Zeitung.

У ній Боррель нарікає на розбіжності між ЄС і Росією, причиною яких стали дії РФ щодо України та Білорусі, розправа над Навальним, порушення Москвою своїх зобов'язань в рамках міжнародних угод і як держави — члена ОБСЄ.

Важливо: Жозеп Боррель віддає собі звіт в тому, що з Росії — так собі партнер і що з нею з цих питань навряд чи вдасться досягти взаєморозуміння.

У той же час він вважає за необхідне налагодити якийсь діалог — говорити не "один про одного", а "один з одним".

Чому в Євросоюзі вирішили, що такий діалог можливий?

Ідея розмови з Москвою із завидною регулярністю відвідує європейських політиків, в тому числі вищого ешелону (з відносно свіжих прикладів — Еммануель Макрон), особливо в періоди економічних труднощів і зростання геополітичних амбіцій, але справа зазвичай завершується крахом. І — ще великою шкодою для європейців. Взяти хоча б повернення російської делегації в ПАРЄ попри те, що свої зобов'язання вона як не виконувала, так і не виконує.

Щось змінилося завдяки цьому подарунку росіянам? Ні. Так чому ж в ЄС знову заговорили про діалог? І саме зараз?

Мабуть що в Брюсселі вважають, що президент РФ Володимир Путін зараз може бути найбільш податливим і пластичним, оскільки ослаблений війною між "баштами Кремля", в якій ключовим одночасно і суб'єктом, і об'єктом є Олексій Навальний.

Це хибне уявлення. Або ж свідоме ігнорування реалій в гонитві за надмірно оптимістичною надією на діалог.

Так, зараз в Росії клани ведуть внутрішньовидову боротьбу один з одним за ресурси, що залишилися, і за владу, яку старіючому Путіну все складніше утримувати в своїх руках. Тільки це не означає, що Путін — людина, що 20 років правила Росією, — так просто здасться і не буде чіплятися за цю саму владу.

Підтвердженням тому стали кілька важливих подій:

По-перше, в день зустрічі Борреля і Лаврова почався новий суд на Навальним, якого і так після скасування умовного терміну у справі "Ів Роше" відправили в колонію на цілком реальні майже три роки. Зараз політику шиють справу про наклеп. Привід: в минулому році Навальний розкритикував учасників пропагандистського ролика на підтримку змін до конституції, назвавши "холуями". Серед акторів абсолютно випадково опинився 95-річний ветеран. І ясна річ, в хід пішло победобесіе. Навальному інкримінують нападки саме на ветерана.

По-друге, візит Борреля проходить під акомпанемент ескалації на Донбасі, де помітно активізувалися російські найманці, які регулярно обстрілюють позиції українських військ. У зв'язку з чим, як повідомив глава МВС Арсен Аваков, в зону ООС екстрено відправився головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак.

В офісі верховного представника ЄС із закордонних справ не могли про це не знати. Але все ж Боррель відправився в Москву, фігурально висловлюючись, в надії зазирнути в очі Путіну і знайти там шанс хоча б частково налагодити відносини Росії і ЄС.

Маркіз Боррель

Візит глави європейської дипломатії на тлі загострення як на Донбасі, так і в самій Росії дуже нагадує одну зустріч з минулого. Зустріч між європейцем і російським в схожих геополітичних декораціях.

Коли Наполеон Бонапарт зайняв Москву, яку йому героїчно, без бою здали після поразки при Бородіно війська фельдмаршала Михайла Голеніщева-Кутузова, французький імператор по ряду причин (включаючи близбку зиму) вирішив обговорити з Петербургом умови миру.

Оскільки Олександр I, який сидів у своєму палаці в неблизької столиці (як Путін в своєму бункері), ні про який мир чути не бажав, то Наполеон відрядив свого вірного ад'ютанта маркіза Жака де Лористона, бувшого до війни послом Франції в Петербурзі, на зустріч до Кутузова, який схильний був поговорити про мир і який, м'яко кажучи, Олександра недолюблював.

Зустріч в ставці Кутузова і Лористона відбулася в Тарутине 5 жовтня 1812 р. Завершилася вона не так, як хотілося б Наполеону. Люб'язно поспілкувавшись з візитером, Кутузов під тиском обставин у вигляді групи лояльних до Олександра генералів різко пішов у відмову. Він обіцяв Ларінгстону передати імператору пропозиції французів, але так цього і не зробив. Та й передав би — це нічого б не змінило.

І хоча в вірності Сергія Лаврова нинішньому "імператору" сумнівів поки не виникало, в іншому російське керівництво діє за тим же шаблоном: покайтеся, а там видно буде.

Та й ті переговори самі по собі нічим не відрізнялися від нинішнього формату ведення Москвою діалогу з Європою. На всі претензії Лористона він отримував відповідь в стилі "сам дурень". Маркіз йому про партизанів і мародерів, чиї дії порушують прийняті на той час правила ведення війни. Кутузов у відповідь заявляє, що це не Росія агресор, що не вона почала грабувати і мародерствувати. Це не відповідало реальності: саме апетити і амбіції Російської імперії і її віроломство спровокували війну з Наполеоном. Олександр наполегливо розширював європейську частину Росії за рахунок земель Речі Посполитої, поки це не завершилося розгромом у війні Четвертої коаліції (1806-1807 рр.) І Тильзитским миром, в рамках якого було створено Варшавське герцогство — пролог до відродження польської державності.

Ясна річ, що якийсь там Тільзітский мир (при чому тут Будапештський меморандум?) Не став стримуючим фактором для Петербурга. Сьогодні, через два століття, ми бачимо, що методи Росії не змінилися. Вона створює парамілітарні осередки в Європі, називаючи їх школами бойових мистецтв; здійснює політичні вбивства і замахи (Литвиненко, Скрипалі, Гебре, Навальний); проводить кібератаки на урядові установи і намагається реалізувати державні перевороти (Чорногорія) і багато іншого.

І при цьому Москва, як Кутузов в Тарутині, невпинно твердить про війну, розв'язану Європою проти Росії. В Європі, начебто, все розуміють. І водночас не розуміють очевидного, на що вказує прагнення Борреля налагодити діалог.

Він, де-факто, пропонує Кремлю співпрацювати в тих сферах, в яких це можливо. Наприклад, в боротьбі з пандемією коронавирусу. Це дуже наївно з його боку, а також з боку Брюсселя: будь-які спроби співпраці обернуться проти ЄС. Ніякої фрагментації не буде, оскільки політика Кремля не фрагментована і носить відверто наступальний характер.

Тому Боррель, як і Лористон колись, повернеться ні з чим, а пріснопам'ятна зустріч так само обросте міфами. Тільки тепер "просить про мир приповз НЕ французький маркіз", а представник всієї Європи. Що кремлівська пропаганда не забуде підкреслити вже зовсім скоро. Таким чином континентальна Європа, яка вирішила вести власну гру відокремлено від США, лише підіграє Кремлю.

До слова, зовнішня політика нової американської адміністрації, зокрема, російська дуже контрастують з тим, чим займається сьогодні Європа. Підхід Білого дому більш раціональний і тверезий.

Вчора Джо Байден під час виступу в Держдепартаменті розповів про те, що "в манері, яка дуже відрізняється від манери мого попередника" дав Путіну чітко зрозуміти, що нова адміністрація буде жорстко реагувати на акти агресії РФ проти США.

Радник президента з питань нацбезпеки Джейк Салліван, в свою чергу підкреслив, що Вашингтон "на відміну від попередньої адміністрації" вживе заходів, щоб залучити Росію до відповідальності.

У той же день по іншу сторону Атлантики в німецькій газеті вийшла колонка Борреля, повна миролюбності і невиправданого оптимізму ...