Ековандали. Як захисники природи помагають Росії

Нещодавно Олаф Шольц, канцлер Німеччини – донедавна ключового клієнта "Газпрому" серед європейських країн, звістив про те, що його країні вдалося позбутися залежності від російського газу. Водночас німецькі сховища заповнені рекордною кількістю цього енергоносія (239,64 террават-години), а Євросоюзу загалом вдалося скоротити споживання газу на 15% станом на кінець жовтня.

Сталося це після кількарічних відмовок щодо складності швидкої відмови від російських енергоносіїв. Виявилося, що у стресовій ситуації це зробити можна. Потрібна лише політична воля і дійсно надійні партнери. На кшталт США, чиї три десятки танкерів стояли у черзі до СПГ-терміналів в Іспанії.

Ціна на газ стрімко знижується. Москва тим часом втрачає один із важелів впливу на Європу. Але просто спостерігати, звісно, за цим не може. Тож до яких заходів у відповідь вона вдалася?

До вельми прозаїчних та навіть застарілих. Хоча це не позбавляє їх певної ефективності. І діє Кремль від противного. Оскільки ефективними ці заходи є через вибудовування дезінформаційної кампанії на базі екологічного чинника. Питання захисту екології – правильне, актуальне, й це надзвичайний подразник для політичного керівництва європейських країн.

Екокультурний вандалізм

Варто зазначити, що коли наміри Європи на тлі російської агресії проти України і пов’язаного з нею енергошантажу набули ознак стійкого тренду поступової відмови від нафти та газу з Росії, дуже своєчасно активізувалися екоактивісти, які свій протест проти видобутку корисних копалин і гальмування "зелених проектів" поєднали з культурним вандалізмом.

Так, у другій половині червня п’ять членів британського об’єднання Just Stop Oil приклеїли себе до картини Гораціо Маккаллоха "Моє серце в горах" у Глазго. За тиждень, 29 червня, їхні екопобратими зробити теж саме із полотном Вінсента Ван Гога "Квітучі персикові дерева". Вони вимагали припинити всі нафтогазові проекти, закликали митців забути про свою діяльність і долучитися до протесту.

На певний час про них забули. І от на початку жовтня, коли становище Росії як на військовому фронті, так і на енергетичному ще більше погіршилося, адже з’явилися вже дані про катастрофічні втрати прибутків від продажу газу та нафти, двоє активістів з руху Extinction Rebellion ("Повстання проти вимирання") дали про себе знати вже в Австралії – приклеїлися до картини Пабло Пікассо "Вбивства у Кореї".

15 жовтня. Лондон: дві дами з Just Stop Oil знов атакували бідного Ван Гога, жбурнувши пакет із супом в його картину "Соняхи". 

23 жовтня. Потсдам: активісти з Letzte Generation ("Останнє покоління") теж використали їжу (картопляне пюре) проти шедевру пензля Клода Моне "Стіжки сіна", а на додачу приклеїли себе до підлоги. Одразу, так би мовити, дві вбивчі методи – їжа та самоприклеювання. Модернізоване аутодафе – аутоглютен.

24 жовтня. Лондон, музей мадам Тюссо: звісно ж Just Stop Oil. Робота — воскова статуя короля Чарльза III, шоколадний торт. Вимога – не видавати ліцензії на розробку нових газових та нафтових родовищ.

27 жовтня. Гаага: Just Stop Oil проти знаменитої картини Яна Вермера "Дівчина з перлиновою сережкою".

В цій серії замахів на визнані в усьому світі шедеври впадає в око публічний максималізм протестуючих, що не просто межує, а неймовірно насичений радикальним прагненням інтелектуального і культурного зубожіння. Меседж простий і наївний: все ваше мистецтво нічого не вартує, оскільки є проблема зміни клімату. З якоїсь причини активісти рівняють культурні надбання і клімат, і вважають нормальним знищення одного заради іншого, хоча і перше, і друге однаково потребують захисту і уваги.

Фрекінг європейських політичних пластів

Але це лірика. Тим більше мотиви чи принаймні пояснення абсурдності дій екоактивістів – чи то корисних ідіотів, чи то людей при тямі — можна пояснити цією дивною синхронністю із подіями на геополітичній арені, що безпосередньо пов’язані із стрімкою втратою Росією впливу на Європу.

Тим більше, що подібне за участі росіян, а саме зацікавлених сторін ("Газпрому", приміром), вже відбувалося 10 років тому, коли Росія відчула загрозу для своїх надприбутків від продажу вуглеводнів через поширення нової технології видобутку. Йдеться про гідророзрив твердих пластів, або про фрекінг, задля видобування сланцевого газу чи нафти.

Цю технологію США – лідер на цьому напрямку почали використовувати в Техасі ще у 1980-х. До Європи і решти світу вона дійшла трохи згодом. І сенс розвивати цю галузь зумовлений великими об'ємами цих ресурсів.

Так, міністерство енергетики США свого часу оцінило запаси сланцевої нафти у 3 трлн барелів, а сланцевого газу — у понад 200 трлн кубометрів. І це в 41-ій державі. А найбільші розвідані обсяги мають Китай, Аргентина, Алжир, США, Канада. Є сланцевий газ і в Україні. І до речі його немало – 1,2 трлн кубометрів, а це третій у Європі показник. І звісно ж пряма загроза енергетичному пануванню Росії в Україні в ті часи.

Тим більше, що розвивати цей напрям зголосилися такі гіганти Shell і Chevron.

В України нарешті зажевріла надія вивести тезу "газ власного видобутку" зі статусу багатостраждальної ідеологеми до рівня реальності. Чому Росія, звісно ж, не могла дозволити статися. Як і розвитку цією галузі у світі загалом.

Тому у 2010-2013 рр. в хід пішли вже добре нам сьогодні знайомі масштабні кампанії з дезінформації, що включали повне спотворення фактів, відверті фейки, конспірологію, усілякі маніпуляції, акції протесту як екоактивістів, так і представників п’ятих колон. Це були і відео з палаючою водою з крану з фільму Gasland про Колорадо (хоча метан у воді був не зі сланцевих покладів, а з пластів вугілля, що виходили на поверхню), це були "науково обґрунтовані" пояснення небезпеки руйнування твердих порід, зокрема начебто отруєння води хімічними речовинами, які застосовуються для гідророзриву, тощо. До речі, ще в 2012 р. інші науковці – з Королівської академії технічних наук Великої Британії та Лондонського королівського товариства оприлюднили доповідь за результатами досліджень, в якій пояснили, що фрекінг – безпечний, просто потрібні якісні технології та речовини.

Менше з тим, масштабна істерія, яку підтримували і екоактивісти (як сьогодні), зробила свою справу. В ті роки мораторії (постійні чи тимчасові) на фрекінг, наприклад, впровадили Болгарія, Велика Британія, Нідерланди, Франція, також штат Вермонт (США).

Минув час. Акценти змістилися. Про фрекінг якось і забули, бо спочатку Росія вторглася на Донбас та в Крим, а вісім років потому розв’язала в Європі наймасштабнішу війну з часів Другої світової.

Але енергетика з арсеналу зброї із підкріпленням у вигляді ІПсО вкупі із залученням захисників довкілля нікуди не поділися. Оскільки одночасно зі скороченням об'ємів поставок з РФ до Європи збільшуються об'єми видобутку енергоносіїв в інших країнах.

Наприклад, видобуток сирої нафти в США вже перевищив 12 млн барелів на добу, сланцевої нафти – у червні зріс 142 тис. барелів на добу, до 8,8 млн барелів. І до речі, ще варто завважити, що рівно рік тому очільник українського МЗС Дмитро Кулеба зазначав, що Київ веде перемовини зі США щодо повернення до спільної реалізації проектів зі сланцевого газу. А за три місяці відбулася відкрита інтервенція Росії.

Змагатися із "колективним Заходом", який Путін так сильно ненавидить, Росія, особливо після низки поразок в Україні та потужних санкційних ударів, не здатна. Та й не була здатна навіть до вторгнення. Саме тому вдавалася десять років тому до чорного піару й підбурення до вандалізму, в чому Кремль дійсно досяг високого рівня майстерності. Вдається і сьогодні, хоча кон’юнктура зовсім інша. Це вже не гібридне політичне протистояння, а протистояння в умовах війни. Звідти і інші пріоритети європейців через енергетичну небезпеку. Але картин — шкода.