Хто за нас. Як розділилися Західні Балкани щодо підтримки України

Країни Західних Балкан дуже невпевнено і врізнобій відповідають на питання, що вони робитимуть у разі ескалації російсько-українського конфлікту. Хорватія, Боснія та Герцеговина, Сербія, Чорногорія, Північна Македонія, Албанія та частково визнане Косово висловили різні позиції щодо своєї можливої участі в конфлікті в Україні, а деякі взагалі промовчали.

Серед країн, які офіційно заявили про свою однозначну підтримку України, аж до військової, хоч і з застереженням, що пошлють свою армію воювати проти Росії, якщо так вирішить НАТО та/або США, опинилися Північна Македонія та… Косово.

Президент частково визнаної республіки Вйоса Османі останніми днями неодноразово заявляла, що Косово стоїть поряд з Україною та підтримує суверенітет та територіальну цілісність нашої країни. Міністерство оборони наголосило, що косовські сили безпеки (де-факто армія) готові брати участь у кожній місії США, коли це необхідно.

Парадокс у тому, що Україна не визнала Косово і навіть ніколи на офіційному рівні не заявляла про намір розглянути це питання. Проте місцеві аналітики пояснили нинішню косовську політику так: Косово зобов'язане США і НАТО своєю незалежністю, і, якщо Сполучені Штати і Північноатлантичний альянс скажуть, що потрібно допомагати і підтримувати країну, яка їх навіть не визнала, Приштина це робитиме всіма можливими способами.

Північна Македонія, 30-й член НАТО, також оголосила про намір неухильно дотримуватися рішень Альянсу щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Македонська міністр оборони Слов'янка Петровська заявила, що армія республіки готова на вимогу НАТО взяти безпосередню участь у можливому конфлікті. "Північна Македонія виступає за дипломатичне вирішення спору між Україною та Росією, але готова вступити у можливий конфлікт, якщо цього вимагатиме НАТО", — повідомила вона.

"Розгортання Росією збройних сил — це провокаційний та дестабілізуючий акт, який знижує безпеку європейського континенту", — констатувала міністр.

Проукраїнську позицію македонців теоретично можна легко пояснити давніми українсько-македонськими мілітарними зв'язками — у 2001 році Київ надавав Скоп'є військову та військово-технічну допомогу в боротьбі з албанськими сепаратистами, тому нинішній жест македонської влади можна було б вважати "поверненням боргу". Проте варто зауважити, що ніхто в Північній Македонії не згадує події 22-річної давності і не пояснює своєї нинішньої позиції подіями давно минулих днів. Верховний головнокомандувач, президент країни Стево Пендаровський у відповідь на прохання журналістів прокоментувати виступ міністра оборони обережно уточнив, що НАТО не приймало рішення про військову участь у конфлікті в Україні. Хоча він і не спростував такої можливості, запевняти Київ у можливості військової підтримки він також не став.

Ще м'якшу позицію зайняли в Албанії.

Представники албанської армії (але не керівництво) заявляли у розмові з журналістами, що у разі вторгнення Росії в Україну будуть готові приєднатися до США та НАТО та виступити проти російських військ. Проте президент Албанії Ілір Мета був стриманішим. "Військова агресія проти України — це недвозначна загроза європейській безпеці та серйозне порушення міжнародного права", — написав Мета у своєму посту на Facebook. Однак, хоча він і підкреслив, що підтримує суверенітет і територіальну цілісність України і назвав нашу країну дружньою, все ж таки наголосив на необхідності вирішувати конфлікт методами дипломатії.

Три країни, де присутній "сербський мир" – Сербія, Чорногорія, Боснія та Герцеговина, або взагалі мовчать щодо своєї участі в "українській кризі", або обмежуються нейтральними заявами.

У Белграді то прем'єр-міністр Ана Брнабіч нарікає, що нинішня ескалація загрожує енергетичній стабільності Сербії, то представник міністерства закордонних справ натякає на можливість участі сербської сторони у процесі врегулювання російсько-українських відносин, конфлікту між двома "братськими сербам" народами. Президент Олександр Вучич днями обговорював події навколо України з послом РФ, проте жодних змістовних повідомлень для преси за підсумками зустрічі не прозвучало.

Якщо врахувати, що Сербія одночасно є партнером НАТО та спостерігачем у парламентській асамблеї ОДКБ, вступає до ЄС та підписала угоду про вільну торгівлю з Євразійським економічним союзом, нинішній демонстративний нейтралітет є очікуваним та закономірним.

Дещо дивує мовчання члена НАТО Чорногорії. Але й воно цілком зрозуміле: у Подгориці все готове до зміни нинішнього уряду, а отже, і до нового витка політичного протистояння з непередбачуваними наслідками. Очевидно, місцевим чиновникам та політикам просто не до конфліктів в інших частинах Європи.

Боснія та Герцеговина, поділена на етнічні анклави та практично позбавлена можливості прийняти будь-яке консолідоване рішення щодо України, не те що надіслати армію, також здебільшого відмовчується. Лише член Президії БіГ від боснійців Шефік Джаферович заявив, що підтримує "зусилля щодо захисту територіальної цілісності" України. Тут можна зазначити, що боснійці/бошняки точно прислухатимуться до думки щодо українського питання Туреччини, тому принаймні боснійська частина Боснії та Герцеговини на сьогодні перебуває у відносно дружньому Україні військовому таборі.

Із сербами БіГ теж більш-менш зрозуміло – там панують проросійські настрої, проте їх публічно не озвучують через показовий нейтралітет Белграда та заяви белградських чиновників про братній український народ.

А ось із хорватами все складно – і не лише у БіГ, а й у самій Хорватії.

Єдиною країною на Західних Балканах, де Верховний головнокомандувач сказав категоричне "ні" гіпотетичній можливості відправлення військ в Україну, несподівано стала член НАТО та ЄС Хорватія.

Хорватський президент Зоран Міланович заявив, що у разі ескалації російсько-українського конфлікту Загреб не допомагатиме Києву. За його словами, якщо НАТО збільшить свою присутність у Східній Європі через ситуацію навколо України, "якщо буде ескалація", то Хорватія виведе з регіону останнього хорватського солдата. "Хорватії треба уникнути цього. Коли буде пожежа — зачиніть двері", — заявив він, підкресливши: "Ми не маємо до цього жодного відношення і не матимемо, я це гарантую".

Прем'єр-міністр Андрій Пленкович різко розкритикував заяву президента. Проте заявляти про те, що хорвати готові воювати разом із українцями проти росіян, ніхто з хорватського політикуму не став.

Опозиція, зокрема й соціал-демократична партія, яка висувала Мілановича на пост президента, загалом підтримали антиукраїнську риторику глави держави, а представники уряду у своїх заявах наголосили на необхідності пошуку дипломатичних рішень.

У свою чергу, провідні хорватські ЗМІ розмірковують про важливість збереження економічних зв'язків між Загребом і Москвою, наводячи вражаючі дані про російську присутність в економіці Хорватії.

Суперечливі "Західнобалканські розклади" можуть спантеличити непідготовленого спостерігача. Але в регіоні з віковими традиціями дипломатичного лавірування та одночасно з досвідом ініціювання найкривавіших воєн у сучасній європейській історії завжди все непросто та неоднозначно. Українським дипломатам та експертам для правильного аналізу ситуації на Західних Балканах залишається лише порадити розвивати навички читання між рядками, розуміння натяків та уловлювання прихованих смислів. Тому що інакше спрогнозувати реальну поведінку країн регіону в "годину Ч" навряд чи можливо.