Хто в посли крайній. Кого Байден відправить в Україну

Джо Байден вже два місяці як президент, а посла в Україні, як і раніше, немає. Треба сказати, що питання це заплутане і тривале — в силу цілого комплексу причин. Слід згадати, що повноцінного посла у нас немає аж з 20 травня 2019 р., можна сказати, з початку нового президентства, хоча це, скоріше, якесь збіг.

Інтриги в день бабака

Як відомо, посла Мері Йованович, звинувачуючи в перешкоджанні переслідування українською владою Джо Байдена, тероризувало оточення президента Дональда Трампа, завжди дивуючи спостерігачів своїм специфічним соціальним бекграундом. Тому Йованович, якій так чи інакше довелося встати на захист правди і постраждати, хотіла вона того чи ні, за Байдена — це інтрига номер один. Адже зараз проходить завжди повільний процес посольських призначень новим президентом, і багато спонсорів Демпартії — на посади послів, крім кадрових дипломатів, як правило, цілком законно претендують і дарувальники від $100 тис. і вище — раптово опинилися з носом.

Їм натякнули, що, по-перше, вирішують не гроші — це приємне додаток — а ступінь близькості до Байдена протягом років і участь в його справах, не тільки кампанії. Мовляв, часи, Трампа, коли бізнесмен Гордон Сондленд міг стати послом США в ЄС просто за пожертви, — закінчилися.

По-друге, в демократичному Вашингтоні є сильна група підтримки перепризначення Йованович як відновлення справедливості. Крім того, кращого подразника в питаннях інституціональних реформ і викриття системної корупції в Україні й справді не знайти. Навряд чи такий варіант надихає українське керівництво. Крім того, Йованович глибоко в російській проблематиці і закінчила військовий вуз. Але, можливо, пропрацювавши послом в Киргизстані, Вірменії та Україні в цілому близько дев'яти років і залишивши дипломатичну службу 21 січня 2020 р., (сьогодні викладає в Джорджтаунському університеті), Йованович і сама не захоче такої "радості".

З червня 2019-го по січень 2020-го виконуючим обов'язки посла в Україні був Вільям Тейлор, який вже працював послом в 2006-2009 роках, і теж, більше сподівання, виявився в центрі процесу імпічменту Трампа. Йому, звичайно, вже 73 роки, але тепер для Америки це явно не критерій. Крім того, Тейлор більш ніж активний в українських справах і знайомий з особливостями наших політичних циклів. Якийсь час йому, мабуть, доводилося особисто здійснювати американську зовнішню політику щодо України, з огляду на кримінальні схильності оточення Трампа. Близький до яструбиною частини Держдепу — тієї, яка більше про реальну політику, а не про права людини (які знову в пріоритеті, що сьогодні викликає запеклі дискусії в профільній американській пресі), Тейлор теж міг би здійснювати необхідний рівень контролю над українською верхівкою. Яка, зазначимо, демонструє чимало рис адміністрації Трампа, немов була нею вкушена. Разом з тим Вільям Тейлор об'єктивно досить далекий від команди Байдена, та й український "день бабака" з вічно протікаючими телефонами може приїстися кому завгодно.

Відкрите питання

Призначений Обамою каліфорнієць Джеффрі Пайетт (йому 57), відстояв з українцями Революцію Гідності, після Києва пішов на підвищення — в Афіни, де представляє США і сьогодні, тобто понад чотири роки. Повертатися, втім, як-то не дуже прийнято, але з ним було комфортно працювати Вікторії Нуланд, що нині зайняла посаду заступника держсекретаря з політичних питань, фактично другу в Держдепартаменті.

Пайетт, втім, такий собі позитивний, оптимістичний персонаж — хіба мало, раптом такий зараз і знадобиться. У будь-якому випадку втілював він і політику Байдена по Україні — глибоку реформу корумпованих правоохоронних органів. А це триваюча вимога нинішнього Білого Дому і до чинної української влади. У нинішньому контексті саме цей момент може виявитися важливим.

До кінця не зрозуміло, чи зняте остаточно питання про генерал-лейтенанта Кіта Дейтоні, чию кандидатуру висував Трамп, притому що той — відвертий атлантист. Трамп встиг направити кандидатуру Дейтона в Сенат, але минулий склад не встиг її розглянути (можливо, навмисне), тому сенатори відправили документи назад до Білого Дому третього січня цього року. Формально вони в своєму праві — змінився президент, змінився склад палати, у нового президента є право пропонувати свої кандидатури. Загалом, як то кажуть, шкода, тому що кандидатура колишнього директора Німецького фонду Маршалла, ключового аналітичного центру трансатлантичного співробітництва, була значною. Займайся Трамп більше власне президентськими справами, його наступник вже не зміг би нічого скасувати.

Дипломатична колода

Хто ще в колоді? Курт Волкер — колишній посол в НАТО, колишній спеціальний представник США в переговорному процесі щодо України (так, більш-менш офіційно називалася ця волонтерська при Трампі посаду). Теж постраждав від сваволі двічі підданого імпічменту екс-президента, але від Демпартії досить далекий, адже в НАТО він представляв Америку при Буші. Втім теж активний член українського клубу, другим шлюбом Волкер одружений на грузинській журналістці, і в енергійному віці щоб представляти США в нашій країні.

Інша справа, що, як і Тейлор, Волкер близький до діяльності Атлантичної ради, а цей мозковий центр останнім часом поводиться трохи дивно — ймовірно, позначилося вплив господарів "Альфи". То одна група експертів пише статтю про те, що треба б пом'якшити риторику про права людини стосовно Росії, то дві інші не можуть узгодити стратегію по Україні (можливо, втім, не без київського впливу).

Здається, однак, координацію українських питань знову візьме на себе Вікторія Нуланд. При цьому уроки безплідних зустрічей з письменником Сурковим, мабуть, будуть враховані. Навряд чи все-таки будуть повертати до Києва 71-річного Джона Теффта. При цьому його і Тейлора попередник Джон Хербст і так завсідник української столиці. Та й хто входить до наглядових органів "Атлантичної ради" і британської електричної та газової корпорації Centrica Карлоса Паскуаля, можна було б і згадати молодість.

Навіщо потрібна Америка

Принаймні, ці ветерани знають, навіщо потрібна Америка як в світі, так і в Україні, як поводитися з українськими елітами і Росією, до якої ці еліти тягне, як наркомана до пушеру. У будь-якому випадку у нового посла — і не факт, що він або вона приїде скоро, оскільки від України чекають рішучих дій у внутрішній політиці і визначеності в стратегії протистояння РФ, а також реального покарання змовників проти президента Байдена, — повинен бути ряд переваг.

Це напрацьовані зв'язки з українським громадянським суспільством, "номери" публічних і тіньових українських "елітаріев" і відповідний досвід: дипломатичний, розвідувальний, військовий або в сфері боротьби з міжнародною організованою злочинністю. Яка, в різному ступені, і є пострадянські еліти. Адже в рамках політики морального лідерства українську політичну верхівку треба продовжувати тягнути хоча б до нижньої межі самого поняття "мораль", поки у нас не зміцнилися профільні в цьому відношенні інститути.

Дипломатичний корпус Клінтона-Обами-Байдена, не без підключення професіоналів, які працювали при Буші (про період Трампа це сказати складно), досить масштабний. Вибрати там є з кого, при цьому про Україну в американській пресі все частіше пишуть як про "східноєвропейського союзника", що передбачає і високий статус представника і більш високу динаміку зв'язків.

Крім того, на прифронтового посла лягає і особлива відповідальність — що було яскраво продемонстровано в дні першого імпічменту Трампа. Так що гадати поки складно — з одного боку, Байден кадрово консервативний, з іншого — якесь свіже повітря теж необхідне, але з третьої сторони — основні завдання на українському напрямку вже восьмий рік як не змінюються. Тому багато що залежить і від американського плану щодо України, а значить, і Росії, східноєвропейського регіону в цілому, а також його зв'язків з Кавказом і Балканами. Але цей план все ще знаходиться в розробці, будучи предметом емоційних дебатів і невидимих громадськістю битв лобістських груп.