Ксива ЛДНР. Путін готується до легалізації окупаційних сил в ОРДЛО
Нормандський формат, незважаючи на чергову заміну в команді арбітрів (для Зігмара Габріеля нинішня зустріч у ролі глави німецького Мзс - перша) продовжує працювати. Це, звичайно, плюс: як мінімум сторонам в черговий раз вдалося домовитися про припинення вогню, відведення важких озброєнь і допуск моніторингової місії ОБСЄ для контролю над арсеналами. Загалом, якщо б "День бабака" знімали в політичних декораціях - це було б саме воно. Ну хіба що угода вберегти формат від розширення за рахунок янкі трохи псує враження.
Втім, досить-таки рутинна зустріч стала прекрасним фоном для путінського "виходу в білому" (хоча колір, звичайно, визначається точкою зору: він може з тим же успіхом бути і чорним, і навіть коричневим). Президент РФ з усією очевидністю підгадав час для підписання указу про визнання всієї лінійки документів, що видаються на території ЛДНР - від свідоцтв про народження та паспортів до дипломів і водійських прав. Особливо відзначу: тамтешні номерні знаки відтепер теж визнаються в Росії, до цього ми ще повернемося.
Найпростіше, що лежить на поверхні пояснення такого кроку - і його люб'язно підсовують українській публіці околовластные коментатори - полягає в тому, що Кремль бажає "підбадьорити" прихильників ЛДНР, зажурених після серії зачисток серед найбільш знакових фігур і переживають гострий напад сливофилии. Частка істини тут, звичайно, є: навіть у чисто медійному сенсі цей указ, який розпіареної відправкою на Донбас Захара Прілепіна, виглядає спробою дати позитивний меседж: мовляв, Москва від підтримки ЛДНР не відмовляється. Цього, правда, суперечить лексика, використовувана в документі: у ньому немає жодної згадки про Луганської та Донецької "народних республіках". Зате є "території окремих районів" однойменних областей України - і "відповідні органи, фактично діють на територіях зазначених районів". Тобто нинішні невизнані навіть не влади, а так, дивляться.
Втім, позитив для жителів цих окремих районів - принаймні багатьох з них полягає в тому, що тепер їздити в Росію (і, можливо, навчатися й працевлаштовуватися там) їм буде простіше: хоч російські прикордонники і не впадають у стан берсерка при вигляді папірців з символікою ЛДНР, все ж їх аж ніяк не шанують.
Ще один позитив - розширюється економічна база ЛДНР і зменшується головний біль для російського Мінфіну. Опосередковано, звичайно: безпосередніми бенефіціарами стають контролюючі ОРДЛО бандитські структури, а також російський криміналітет і різного розміру зірки в силових структурах РФ. Тепер автотранспорт, викрадений на території як Росії, так і Європи, який опинився на територіях "народних республік", знайде другу легальну життя шляхом "білої" продажі машин на дээнэровских і элэнэровских номерах громадянам РФ. І навіть, ймовірно, нездоланних по базах Інтерполу: потужностей авторозбірок в ЛДНР цілком вистачить для перебиття і клонування будь-яких серійних номерів. Загалом, це практично невичерпне джерело грошей. І навряд чи доводиться сумніватися, що швидше рано, ніж пізно в цьому бізнесі виявляться люди і на українській стороні.
Тим не менше це маленькі доповнення до значно більшої капості для України - цілком гідною стати приводом для чергової хвилі санкцій. І нашому керівництву необхідно негайно вживати заходів у цьому напрямку. Справа в тому, що визнання документів, що видаються "народними республіками", - це крок у напрямку їх фактичної інкорпорації. Поки Київ відбивався від необхідності визнати ряд територій Донбасу окупованими РФ і намагався жонглювати тезою про "ефективний контроль" Москви з оглядкою на нікарагуанський прецедент, Кремль просто звернувся до відпрацьованим схемами.
Роздача паспортів ЛДНР російським найманцям і кадровим військовим - за спрощеною, зрозуміло, процедури, благо "оборона республіки" таку можливість дає - різко збільшить число корінних донецьких бурятів і псковитян, щиро не бажають підкорятися "київської хунті". До речі, якщо не більшість, то значна кількість російських "миротворців" в ПМР мають по два паспорти. Карта подвійного громадянства буде розіграна з максимальною користю і тут. Чим це загрожує, легко зрозуміти, якщо згадати, що до початку російської кампанії проти Грузії 90% жителів Абхазії мали російські паспорти. Ось що таке "ефективний контроль", коли за справу береться Кремль. І цей контроль, як ми пам'ятаємо завдяки люб'язним поясненням Мзс, від окупації відрізняється цілою низкою нюансів.
Після цього можна цілком безболісно погоджуватися на виконання хоч усіх умов Мінських угод одразу: з цього моменту конфлікт буде повною мірою цивільних і внутрішньоукраїнських. Звичайно, Україна не визнає, скажімо, дээнеровских ксив, але проблема екстрадиції щасливих володарів донецько-російського громадянства гарантовано стане для неї великим головним болем. А питання міжнародного санкційного тиску на Росію при такому розкладі може виявитися куди більш спірним, ніж зараз. А ось спокуслива думка делегувати їй роль миротворця цілком може оволодіти умами західних партнерів. Тим більше що, як показала Мюнхенська конференція з безпеки, Україна почала випадати з числа пріоритетних проблем.
