Щури з людським обличчям. Кому і навіщо знадобилися призабуті поганці Гордона

Вибір Гордоном фігур для подвійного інтерв'ю був явно невипадковий. Це були не ті особи, про яких "всі пишуть, і ми повинні". Безперечно, такий мотив не рідкість для ЗМІ, але і Поклонська, і Гіркін останнім часом пішли сильно в тінь, на дальню інформаційну периферію, притому як в Україні, так і в Росії.

Що стосується самого Дмитра Гордона, то він не справляє враження простачка, якого використовували втемну, і діяв, очевидно, свідомо. Хоча, з іншого боку, і на всякого хитруна буває досить простоти, і, ось так, відразу, важко сказати, який був горизонт планування його і які вигоди він при цьому розраховував отримати.

Нарешті, залишаються ще два питання: чи були ці інтерв'ю головною складовою всієї операції або тільки однією з її периферійних частин, і чия це операція? Спробуємо розібратися у всій цій історії.

Навіщо знадобилися інтерв'ю

Насамперед обидва інтерв'ю дуже затягнуті, по три години - і, на жаль, дуже нудні. Нічого сенсаційного, всупереч твердженням Гордона, в них немає - всі згадані факти давно відомі. Два неабияк призабутих покидька обох статей жували сумну жуйку, намагаючись представити себе в найкращому вигляді.

Ті, для кого перегляд таких інтерв'ю не частина роботи, а розвага, навряд стануть дивитися їх цілком. У найкращому випадку вони обмежаться швидким перемотуванням, з виділенням якихось окремих моментів, але і це буде рідкістю. Швидше за все, пересічний читач/глядач обмежиться знанням самого факту "Гордон взяв інтерв'ю у Поклонської і у Гіркіна", а також прочитає якусь частину засуджуючих і схвальних коментарів. Включаючи і коментарі самого Гордона, який, зрозумівши, що, зловивши хайп і піднявши відвідуваність сайту, він одночасно викликав сильну неприязнь до себе у значної частини українського суспільства, заметушився і почав висувати зовсім смішні версії про "завданні СБУ", яке він нібито виконував.

У "суперагента Гордона", природно, мало хто повірив, а "флешки в Гаагу" тут же стали мемом. Але "мало хто" не означає "ніхто". Завжди знайдуться люди, готові повірити у що завгодно, наприклад, зарплату вчителів 4000 євро, на тлі якої "розвідник Гордон" виглядає цілком переконливо.

Потім Гордон, увійшовши в азарт, спробував було покликати на інтерв'ю Володимира Соловйова. У відповідь метр кремлівської пропаганди витончено познущався над ним, порівнявши з Юліусом Штрайхером (з яким у Гордона дійсно є зовнішня схожість, чим і скористався Соловйов). З цього випливає, що Гордона, ймовірно, просто вели, підсунувши йому спочатку Поклонську, а потім і Гіркіна, і зігравши на його пихатості, мовляв, "ніхто не зміг взяти інтерв'ю, а я зможу". Гордон клюнув - та й багато клюнули б, оскільки підводка і підсічка були зроблені грамотно. Коли ж інтерв'ю вийшли, Гордону, який уявив було, що дорога до звання метра "чорного інтерв'ю" перед ним відкрита, досить грубо дали зрозуміти: його послуг більше не потребують, а коли вони знову знадобляться, тоді й покличуть.

Отже, Гордона просто використовували. Але хто ж? І, так, а до чого прийшли в підсумку?

Поклонська, виринувши на світ 11 травня, знову пішла в тінь, оскільки нікому не цікава. Зате Гіркін проявляє велику інформаційну активність, коментуючи своє інтерв'ю з різних сторін. Іншими словами, Поклонська та інтерв'ю з нею були використані для розігріву і залучення уваги до Гордона - як перша ступінь ракети для подальшого виведення на орбіту Гіркіна. Орбіта ж вийшла цілком глобальною: 18 травня інтерв'ю з Гіркіним вийшло у Гордона, а вже 20 травня велике інтерв'ю з ним публікує The Times. У цьому інтерв'ю Гіркін взяв на себе "моральну провину" за збитий літак рейсу МН-17, але підкреслив, що "війська ДНР" "Боїнг" не збивали. На запитання ж про те, чи причетні до знищення МН-17 російські військові, Гіркін відповів, що "люди можуть інтерпретувати це так, як їм подобається".

Втім, не суть навіть, що там Гіркін відповів. Важливо інше: російський терорист отримав трибуну в The Times, і це було сприйнято нормально - а чому б і ні, якщо інтерв'ю з Гіркіним виходять навіть у самій Україні? Так спільними зусиллями Гіркіна і Гордона був зроблений важливий крок до інституалізації донбаських "псевдореспублік". Принаймні, як сторони переговорів - чого наполегливо домагаються в Кремлі.

Що було після інтерв'ю

Звичайно, крім критиків, у Гордона знайшлися і захисники. Аргументів захисту було два: по-перше, Гордон здобув у інтерв'юйованого цінну інформацію (ті самі "флешки в Гаагу"), а по-друге, журналіст має право видобувати і публічно оприлюднити ту інформацію, яку він визнає важливою, будь-яким незабороненим законом способом, а заборони на інтерв'ю з Поклонською і Гіркіним не було і немає.

Перше твердження спірне, хоча УП і навела перелік цінної інформації з двох інтерв'ю, а заступник генпрокурора України Гюндуз Мамедов заявив, що "не виключає" використання "в подальшому" даних, які свідчать про контроль і постачання зброї незаконним збройним формуванням з боку Росії". Але, як говорить відома приказка, "не виключати - не означає одружитися". Не факт, що відомості, які можна витягнути з інтерв'ю, ексклюзивні. До того ж особи, у яких брав інтерв'ю Гордон, навіть опинившись у Гаазі - якщо таке трапиться взагалі, зможуть заявити, що просто потроліли і його, і українських глядачів. Нарешті, отримання таких відомостей та їх трансляція в публічний простір - речі суто різні. Добули - молодці. Фельдмаршалу СБУ Гордону - орден поважче на всю непокриту ще нагородами частину грудей і позачергову личку на погон. А відомості - в папку зі справою, без зайвого розголосу. Оскільки шкода від того, що Поклонська і Гіркін, - особливо Гіркін - отримали публічну трибуну для мовлення на українську аудиторію - безсумнівна. А от цінність видобутого - на жаль, поки дуже сумнівна.

З іншого боку, заяву Мамедова теж можна зрозуміти. Прокуратура не могла публічно відмовитися дослідити інтерв'ю Гордона. Це викликало би скандал і закиди в тому, що прокурори ігнорують "можливо, цінні" відомості.

Другий аргумент - про право журналіста — в цілому справедливий. Так, незалежно від того, що і хто думає про ці інтерв'ю, формально Гордон діяв у своєму праві, скориставшись очевидною прогалиною в українських законах. Правда, його заяви про "спецзавдання СБУ" породили іншу делікатну проблему: не зрозуміло, як тепер сприймати його публікації? Як журналістику або як інформаційні зливи, які здійснюються агентом спецслужб за завданням Центру? І чи справді цей Центр знаходиться саме в СБУ? Поки, в усякому разі, СБУ від Гордона відхрестилася. Цікаво подивитися, як тепер буде викручуватися наш Штірліц. Хоча, швидше за все, він ніяк не буде викручуватися. Оскільки, як ми побачимо, всім нам незабаром може стати взагалі не до нього, а у віддаленій перспективі інтерв'ю з Поклонською і з Гіркіним можуть навіть зіграти Гордону в плюс.

Хто ще, крім Мамедова, чиї мотиви ми з'ясували, захистив Гордона? Андрій Ілларіонов, представлений на сайті Гордона як "російський аналітик, старший науковий співробітник Інституту Катона у Вашингтоні", гаряче підтримав його у своєму ЖЖ. Правда, Гордон промовчав про те, що Ілларіонов не тільки с. н. с Інституту Катона, зайнятого просуванням ідей лібералізму в Росії, але і колишня довірена особа Путіна в "Великій вісімці" в той період, коли Росію в неї ще допускали. Ясно, що всерйоз говорити про перехід Ілларіонова "в опозицію до Путіна" з такої позиції не доводиться - ну, не буває в природі такого. Втім, навіть якщо і буває, то вся російська опозиція, від ультраліберальної до ультрарадикальної, закінчується на питанні "чий Крим". Так що "незалежному журналісту на спецзавданні від спецслужб", як тепер позиціонує себе Гордон, який має намір і надалі оперувати в незалежній Україні, явно не варто було посилатися у себе на сайті на думку такої особи. Хоча, з іншого боку, у Гордона можуть бути й інші плани щодо майбутнього як свого, так і України, в які похвала Ілларіонова вписується якраз добре.

Хто ще похвалив Гордона? Ба! Міхеїл Саакашвілі! Хто ж не знає Міхеїла Николозовича Саакашвілі і його видатних успіхів у ролях одеського губернатора, президента Грузії (там досі не втрачають надії віддячити його тюремним терміном) і, нарешті, майстра паркуру по київських дахах?

Що ж, після свідчень на користь Гордона двох таких видатних в минулому людей: екс-довіреної особи Путіна і експрезидента Грузії, який втягнув її у війну 2008 р. і відповідального за тортури у в'язницях, сумніватися у видатних якостях як Гордона, так і його інтерв'ю, може тільки невиправний скептик, для якого немає нічого святого. Тобто великої конкуренції з боку тих, хто має сумніви, можна не побоюватися. Ось як все вдало складається.

А що було далі, після виходу інтерв'ю з Гіркіним? О, далі було найцікавіше: російський канал НТВ оголосив, що 24 травня випустить унікальне супервикривальне інтерв'ю з Надією Савченко. Це просто вірус якийсь: 11 травня Гордон випускає інтерв'ю з Поклонською, 18 травня він же - з Гіркіним і ось 24 травня НТВ з Савченко.

Правда, російські пропагандисти всіх надули - ну, на те вони і російські: замість повноцінного інтерв'ю дали якусь нарізку з незначними шматочками відео самої Савченко, яку всю передачу іменували "навідницею", а представили як "вбивцю, яку зробили героєм України, а потім ворогом народу". Про саме ж "інтерв'ю" було сказано, що воно стане "подарунком Савченко Володимиру Зеленському до річниці його президентства".

Але тут щось, мабуть, пішло не так, і змусити Савченко озвучити все, що було передбачено сценарієм НТВ, не вдалося. Ось і довелося замість інтерв'ю робити вінегрет з нарізок з закадровим текстом. Загальний його посил, втім, виражений гранично ясно: обливання брудом Петра Порошенка та Джо Байдена. Бруд на Петра Порошенка - дійсно, придатний подарунок Володимиру Зеленському, він фанатіє від такого бруду і, ледь побачивши його, тут же пірнає в нього, як в теплу ванну. А бруд на Джо Байдена - очевидне втручання у вибори в США, до якого вдало пристебнули Надію Савченко. Тому, що дивитися нудоту НТВ теж мало хто буде - хоча, звичайно, вона і коротше, ніж у Гордона, всього на 47 хв. Але зате всі добре запам'ятають, що депутат ВР Надія Савченко давала інтерв'ю російському каналу і брала участь у втручанні в американські вибори. Причому запам'ятають незалежно від того, хто переможе на виборах, Трамп або Байден. І наслідки для України в обох випадках будуть приблизно однаково неприємні.

Мораль: ніколи не треба мати справу з чортами з Росії. Взагалі ніколи і ні з якими. Вони там всі замурзані і про них обов'язково забруднишся. Тим не менш деяких українських політиків і журналістів так і тягне зануритися глибше в російський бруд, який вони, ймовірно, вважають для себе лікувальним.

Однак повернемося до збігів. Звичайно, ланцюжок дат 11-18-24 міг бути і випадковістю. Подивимося, а не співпало ще що-небудь по датах? 20 травня, як ми пам'ятаємо, інтерв'ю з Гіркіним вийшло в The Times. А 21 травня Росія скликала і провела в Радбезі ООН онлайн-засідання щодо ситуації в Криму і з російською мовою в Україні.

На перший погляд, це засідання закінчилося для Москви провалом: її жорстоко розкритикували представники США, ЄС в цілому та країн ЄС як до початку заходу, так і в ході нього. Але! Представники Франції, Бельгії та ЄС погодилися брати участь у засіданні, відступивши від власних принципів: дипломати ЄС і країн-членів не повинні брати участь у якомусь заході, "метою якого є визнання російського статусу Криму і Севастополя та законності анексії". Сам факт такого відступу став серйозною перемогою Москви, а однією з подій, що дозволила їй відбутися, стало, серед інших, інтерв'ю Гіркіна в The Times, що з'явилося, як ми пам'ятаємо, слідом за інтерв'ю у Гордона. Ось саме так, по кроку і по пів кроку через ланцюжок подій, Москва і продавлює свою позицію.

У підсумку, Кремль отримав можливість заштовхнути своїх доповідачів на трибуну ООН і потім заявляти, що світ, нарешті, дізнався "про реальний стан справ в Криму і на Україні". Від цього тільки крок до вкидання в оборот "альтернативної думки з людським обличчям" і тези про те, що "в цьому конфлікті у кожної зі сторін своя правда". Просування цієї ж тези - про "свою правду у кожної з сторін" є і однією з безперечних цілей інтерв'ю, що вийшли у Гордона. І ця мета російською стороною була успішно досягнута - що б там не уявляв собі з цього приводу сам Гордон.

Що ще, в явному зв'язку з уже переліченим, відбувалося недавно і буде відбуватися в найближчі дні?

На засіданні глав урядів країн - членів СНД, запланованому на 29 травня, Росія здійснить нову спробу організувати колективний тиск на Захід з метою зняття з неї санкцій, запропонувавши учасникам засідання підписати спільну заяву у зв'язку з поширенням коронавірусної інфекції, текст якої просочився в Мережу. Крім правильних загалом слів про небезпеку, яку несе пандемія COVID-19, уваги заслуговує останній абзац документа, заради якого він, ймовірно, і писався: "закликаємо всі країни світу до відмови від торгових воєн, прийнятих в обхід Ради Безпеки ООН, односторонніх санкцій і інших заходів економічного тиску або примусу з боку одних держав щодо інших. Підтверджуємо наш намір домагатися вільних, справедливих, недискримінаційних, прозорих, передбачуваних і стабільних умов для торгівлі та інвестицій".

Фактично це і є заклик до скасування санкцій. Хоча сама Росія багато років використовує "енергетичну дипломатію" для тиску на країни як колишнього СРСР, так і Заходу, і нею ініційовані і більшість торгових воєн в рамках пострадянського простору. Причому Москва не збирається відмовлятися від цієї практики незалежно від ситуації з COVID-19 у світі. Доречно також нагадати і причини, з яких введені санкції проти Росії: агресія проти України, збитий рейс МН-17, підтримка режиму Асада в Сирії, втручання спецслужб РФ в американські вибори, отруєння в Солсбері, причому в цей список увійшли не всі доведені злочини Кремля. Приміром, за спроби Москви організувати переворот у Чорногорії, підтримку сепаратизму в Каталонії і Шотландії, хакерські атаки на різні європейські інститути введення санкцій не було - і цей список теж далеко не повний. Ну а допуск російських "представників Криму" на трибуну ООН, що мав місце 21, надасть спробі розхитати санкції за допомогою СНД більшу переконливість.

Ново-Україна для Нової Росії

Але повернемося до українських справ і до найближчих російських планів щодо України. Почнемо з численних коментарів, даних Гіркіним до свого інтерв'ю у Гордона в подальшому. У них звертають на себе увагу наступні тези, їм постійно повторювані:

- Україна перебуває "у владі олігархів";

- Росіяни і українці - один народ";

- "Донбаські республіки" дуже слабкі і Україна готує удар по ним.

Одночасно з цим Росія нарощує військову присутність на всьому українському кордоні. Судячи з повідомлень про пересування військ, схоже на те, що Москва готує удар з півночі, по напрямку Чернігів-Київ. Розрахунок Кремля на успішний бліцкриг обумовлений очевидною слабкістю нинішньої української влади, яка морально вже капітулювала перед Кремлем. Удару можуть передувати серія провокацій і навіть імітація спроб наступу на лінії поділу в ОРДЛО.

Така спроба "остаточного вирішення українського питання" цілком може стати вдалою для Москви, якщо опір України буде швидко зламано - і якщо після його зламу населенню буде запропоновано модель примирення, на яку воно поведеться. І така модель вимальовується з усією очевидністю: "один народ", "геть олігархів", "всіх злодіїв посадити", "Донбас - це Україна", "ні війні", а у фіналі вибори і "повернення законної влади", яка веде легітимність від "законно обраного" Януковича.

Суди негайно приймуть всі потрібні рішення, скасувавши старі, - всі ми знаємо наші суди. І Європа не ворухнеться, ні одним солдатом, вона завмре в жаху і буде тільки верещати про "глибоку стурбованість" - наших європейських друзів і ціну їх дружби ми всі добре знаємо. І якщо Росія в короткі терміни, скажімо, за три-чотири тижні, зможе завершити цю операцію, надавши наслідкам своїх дій видимість легітимності, то цим все і закінчиться. Мовляв, ми йдемо, завершивши визвольну місію, українці, позбавлені від влади олігархів, готуються до виборів під наглядом народних армій донбаських республік, що влилися в оновлену армію України, а недоторканність західної власності та інвестицій гарантована (це, власне, і є найважливіше). Враховуючи пандемію, слабкість ЄС, зайнятість США передвиборними проблемами, недієздатність команди Зеленського, яка до того ж влізла у передвиборчі ігри в США, і, нарешті, вже явно дозрілу готовність Заходу здати колишні республіки СРСР у сферу впливу Росії і зняти з себе цей головний біль, такий варіант розвитку подій цілком реальний. При одній лише умові: потрібно підготувати грунт для того, щоб "правда Гіркіна" і "правда ДНР" не відкидалися з порога, а важилися і порівнювалися з "правдою України" як дві конкуруючі правди, причому обидві "з людським обличчям". Потрібно підготувати сприйняття конфлікту, причому в Україні та за її межами, якщо не як виключно внутрішньоукраїнського, то принаймні як цивільного в рамках колишньої однієї країни - СРСР, до якого Росія як держава має лише непряме відношення і у який вона була змушена втрутитися, щоб не допустити ще більшої його ескалації. Конфлікту між прихильниками "двох різних народів" і "двох частин одного народу", які воюють за дві нехай і різні, але все-таки правди. Завдання ж миротворців в цьому разі - допомогти їм знайти компроміс, посадивши за стіл переговорів.

Частиною підготовки такого сценарію розгрому України і є два інтерв'ю Дмитра Гордона, в ході яких два промосковські щури намагалися видати себе за людей.