Кримська автономія РПЦ. Російські попи почали новий похід на Херсонес
Севастопольський благочинний протоієрей Сергій Халюта, "відлежавшись" після першого невдалого штурму древніх стін Херсонеса, знову рветься в бій. Через ЗМІ він заявляє претензії на 24 об'єкти нерухомості, які нині перебувають у віданні Національного заповідника "Херсонес Таврійський". Благочинний висловлює невдоволення станом справ в музеї, причому, за його словами, все було погано і при СРСР, і при українській владі і тепер, при російській, нітрохи не краще. У той же час батюшка запевняє громадськість, що "повернення" нерухомості в лоно церкви дасть музею нову і чудову життя — у єпархії, заявив він, є концепція розвитку заповідника.
Нагадаю, протоієрей Сергій Халюта встиг посидіти у кріслі директора заповідника "Херсонес Таврійський" півтора року тому. Правда, всього три дні. Але встиг в цьому статусі підняти питання про передачу об'єктів нерухомості заповідника у володіння церкви. Мав місце скандал. З участю особисто міністра культури РФ, який прибув на півострів за розпорядженням Кремля. До речі, російські колеги запевняють, що сталася незабаром відставка адмірал-губернатора Меняйло, "соработника" отця Сергія, — результат саме цього скандалу.
Свої претензії отець Сергій висловив поки тільки в ЗМІ. Правда, при цьому послався на відповідні закони РФ, і створюється враження, що він сповнений рішучості дати справі законний хід. Тобто владі півострова скоро буде розрулювати черговий скандал, погано пахне одночасно користолюбством, політикою і духовністю. Причому конфлікт може виявитися абсолютно некерованим і нерозв'язних на рівні, власне, півострова. Як це сталося і в минулий раз, коли у відповідь на призначення попа директором заповідника пролунав дружний хор російських музейників (треба віддати їм належне — вони проявили виняткову солідарність і професіоналізм) і справа докотилося до самого Путіна. Гасити пожежу відправили десант з Білокам'яної. І, треба думати, не були від цього у захваті.
Незручності російського керівництва у цій історії очевидні. По-перше, Крим — свого роду "показовий виступ", зразковий проект "інтеграції" в межах Великої Країни. Сюди туристів возять показувати, як півострів перетворюється на туристичний рай, як він легко і швидко "возз'єднувалася". Так, є окремі порушники спокою, але це все екстремісти-татари і їх якраз зачищають. А в іншому...
Черговий скандал за участю цього разу не татар (з ними все зрозуміло), а православної церкви зовсім недоречно. Не тому, що федерали не впораються — впораються. Музейники купно з одним енергійним батюшкою — це ж навіть не меджліс. Але надлишок конфліктів на квадратний кілометр отхваченной у сусідів території псує зовнішній вигляд.
До того ж церкви в даному випадку, можливо, доведеться знову відмовити. І хоча за домаганнями благочинного поки не відчувається підтримки з боку єпархії та Кримської митрополії в цілому, немає сумнівів у тому, що вони зовсім не проти. Вони не говорять про це вголос, і, можливо, розуміють, в якому незручному становищі опиниться Москва, якщо їй доведеться відмовити не конкретного батюшці (нехай навіть благочинному), а цілої кримської церкви.
Кримська митрополія, нагадаю, офіційно залишається частиною Української православної церкви. Це створює російському керівництву масу незручностей, але за цим пунктом у патріарха Кирила з Кремлем не може бути компромісу.
На щастя для патріарха, в цьому немає необхідності — Кримська митрополія підпорядковується Московській патріархії, хоч і залишається у складі УПЦ МП (яка також знаходиться в канонічному підпорядкуванні Московської патріархії).
Але у кремлівського керівництва виникають деякі складнощі. Вести себе з частиною української церкви так, як повели б себе зі структурною частиною РПЦ на території Росії, вони не можуть з ідеологічних міркувань. Тобто, якби справа відбувалася в Рязані або Твері, у батюшки Халюти не було б жодного шансу. Але Крим — зовсім інша справа.
Кримська митрополія УПЦ МП — не "колаборант". Це частина "русского мира", яка продемонструвала природність ідеї "русского единства". Яка ніби й "не помітила", що відбулася анексія, що світська влада над півостровом тепер не у Києва, а у Москви. Яка різниця? Адже все це "один народ"! Загалом, Кримська митрополія зіграла важливу роль в російському виставі і відіграла її як по нотах. Вона показала себе зразковим союзником у справі захисту "російського світу". І, за логікою речей, мала б стати прикладом того, як Кремль щедро обходиться з такого роду союзниками. Особливо враховуючи той факт, що на території України таких союзників ще багато і їх лояльність — важлива складова російського успіху в гібридній війні. Союзники повинні бачити, що їх цінують і при будь-якому зручному випадку готові обласкати — у всякому разі поки ще йде війна.
Російська влада, втім, вже дещо "розплатилася" — фактично вичистивши з півострова УПЦ КП. Але, може, цього мало?
Так що, незважаючи на те, що російські колеги впевнені в тому, що отець Сергій знову залишиться з носом і буде "поставлений на місце", я б не стала виключати якщо не передачі (не 24, звичайно, але якоїсь частини) нерухомості, то хоча б повновагого скандалу. У форматі "райкины проти хірургів".
Треба сказати, що отцю Сергію не відмовиш у відчутті часу. З часів його першого походу на Херсонес дещо змінилося в російському істеблішменті. Голоси музейників та іншої "недобитої інтелігенції" звучать все глухіше і тонше. А голосу церкви, вірніше, визначених її кіл, — все впевненіше і навіть по-хамськи. Характерний, наприклад, останній епізод — імпровізований діалог між директором Ермітажу Михайлом Пиотровским, заступився за Ісаакіївський собор, і керівництвом Санкт-Петербурзької єпархії. Офіційний речник єпархії поставив музейників на місце, натякнувши на те, що на території Ермітажу теж є церква, а вже що вони в своїх залах виставляють... загалом, дивіться, мовляв, як би і за вами не прийшли.
До речі, дружба протоієрея Сергія Халюти з "байкером всієї Русі" — загальновідомий факт.
У отця Сергія, звичайно, дуже мало шансів отримати задоволення за своїми претензіями до заповідника. Зате є можливість і самому "погрітися", і допомогти колегам. Скандал, якщо він таки вибухне в Херсонесі, відволіче увагу від передачі Ісаакіївського собору. Погляд публіки переповзе по карті з півночі на південь. Тут її трохи помучают невідомістю, помурыжат-поинтригуют, а потім, дивись, під фанфари відправлять отця Сергія геть. І всі полегшено зітхнуть. Добре, мовляв, хоч тут "відвоювали". А Ісак до того моменту вже спишуть.
