Пішов у рознос. Навіщо Трамп помилував Манафорта і ветував оборонний бюджет

До інавгурації 46-го президента США, демократа Джо Байдена залишилося менше місяця. Шанси нинішнього президента Дональда Трампа утриматися в Білому домі близькі до нуля, і він вирішує піти в рознос під Різдво.

23 грудня, він, як і обіцяв, наклав вето на проєкт оборонного бюджету на наступний фіскальний рік в розмірі $740 млрд, у якому серед іншого було передбачено підвищення зарплати американським військовим на 3% (ще один привід налаштувати їх проти себе), а також допомогу Україні на суму $250 млн.

Причиною для рішення Трампа, що підриває нацбезпеку його країни, стала вимога виключити із закону норму, яка знімає з соціальних медіа на кшталт Twitter або Facebook відповідальність за контент користувачів. Що стало б зброєю Трампа в майбутній війні з соцмережами, де публікуються неприємні для нього матеріали.

Інтереси держави Дональда Трампа явно більше не турбують. Його цікавить помста і прагнення встигнути створити якомога більше можливостей для себе.

Такою можливістю є і влаштований Трампом конвеєр помилувань. На сьогодні він помилував або пом'якшив вирок для майже півсотні людей.

Помилування він роздає людям, за яких просять його прихильники, друзі, партнери або донори. Однак на чолі ті, хто зберіг відданість і не підвів Трампа під монастир Рашагейта.

Раніше він уже визволив першого спеченого на контактах з росіянами члена своєї адміністрації — колишнього радника з нацбезпеки Майкла Флінна, який зізнався у брехні слідству.

23 грудня дійшла черга ексглави його виборчого штабу і колишнього політичного консультанта Віктора Януковича — Пола Манафорта, ексрадника Роджера Стоуна, полеглого "жертвою" Рашагейта, а також давнього партнера президента і батька його зятя Джареда Кушнера — Чарльза.

Багато хто — фігуранти "російської справи". Загалом за один вчорашній день Трамп скористався правом президентського помилування щодо 29 осіб.

Найбільший резонанс викликало саме помилування Манафорта, який повинен був вийти з в'язниці лише в 2024 р. Він відбував покарання за звинуваченням у податкових махінаціях і банківському шахрайстві.

Манафорт, який отримав перші уроки політичних махінацій від свого батька Пола-старшого, який свого часу захищав інтереси мафіозної сім'ї Декавальканте, міг би сидіти ще довше, якби пішов на угоду зі слідством.

Коли прокуратура з'ясувала, що його помічник Костянтин Килимник був афілійований з російською розвідкою, все йшло до того, що Манафорт стане ще більш поступливим і погодиться злити все, що йому відомо, слідчим. Яку інформацію міг надати Манафорт і чи здатна була вона тягнути на дно і президента, залишається лише гадати. Оскільки в справу опосередковано втрутився сам Дональд Трамп.

Він намагався і прямо впливати на слідство, але система йому цього не дозволила. Тому Трамп пішов в Twitter і через мікроблог взявся відправляти Манафорту натяки — обіцяв його помилувати.

У результаті Манафорт закрився, а розслідування, яке вів Роберт Мюллер, так і не стало цвяхом в політичній труні Дональда Трампа.

І хоча Манафорту довелося сидіти в тюрмі в очікуванні помилування, він все одно вийшов раніше, ніж якби пішов на угоду зі слідством.

Стопами Ніксона

Безумовно, Дональд Трамп врахував досвід Річарда Ніксона, чиє президентство закінчилося більш безславно.

37-й президент США замислився про помилування ще в 1971 р., тобто до того, як правоохоронці в штаб-квартирі Національного комітету Демпартії в "Уотергейті" затримали Вірхіліо Гонсалеса, Бернарда Баркера, Джеймса Маккорда, Еухеніо Мартінеса і Френка Стерджіса.

Ця п'ятірка зломщиків діяла під керівництвом співробітників апарату Білого дому — Гордона Лідді (колишнього спецагента ФБР) і Говарда Ханта (колишнього офіцера ЦРУ). Розуміючи, чим це загрожує, Ніксон зі своїм політрадником Чарльзом Колсоном розробив план порятунку сімки "зломщиків" і їх кураторів через процедуру помилування під Різдво 1974 р.

План включав помилування не тільки їх. Ніксон хотів змішати подільників з натовпом, фігурально висловлюючись, щоб не було так помітно. Разом з "хакерами" було прийнято рішення помилувати і "гейнсвілську шістку", яка пізніше стала вісімкою, — активістів організації "Ветерани В'єтнаму проти війни", яких звинувачували в підготовці нападу на республіканців.

Однак з огляду на те, що на затримання "зломщиків" особливо ніхто уваги не звертав і тим більше не пов'язував (поки) їх з президентом США, Ніксон розслабився і вирішив почекати з їх помилуванням разом з ветеранами.

Кожного разу, коли виникав ризик, що хтось із затриманих заговорить, Ніксон нагадував їм про свій намір помилувати їх на Різдво 1974 р.

Так він і втратив момент для реалізації свого плану. Конгрес жахнули авторитарні замашки президента. Розслідування в Сенаті почало набирати обертів, і Ніксону довелося принести в жертву своїх радників Гаррі Холдемана, Джона Діна і Джона Ерліхмана, яких він теж пообіцяв помилувати.

Щодо Діна у нього були сумніви. І не дарма. Ексрадник пішов на переговори зі слідством і розповів про маніпуляції Ніксона з правом помилування.

Корабель президента йшов на дно. І він уже не думав про своїх підлеглих, а почав опрацьовувати варіанти власного помилування. Їх було два: помилувати себе самому або піти у відставку і сподіватися, що його простить віцепрезидент Джеральд Форд, коли стане в. о. президента.

Перший варіант був ризикований, оскільки Верховний суд міг в результаті відкинув ніксонівську схему самопомилування. А що стосується другого, то Форд у своїй витіюватій відповіді відмовив Ніксону і помилував його лише через місяць після відставки президента, щоб "припинити вже цей кошмар".

Добити систему

На відміну від Річарда Ніксона, Дональд Трамп свою обіцянку перед Манафортом і Ко виконав. І на Різдво, як колись планував 37-й.

І на відміну від Ніксона, Трамп не боїться ні громадського осуду, ні істеблішменту, але спирається на свої навички створення паралельної реальності.

Однак Трампа і його сім'ю, та й Манафорта (але вже за іншими звинуваченнями) після відходу з Білого дому можуть очікувати нові справи, коли прокуратура за нього візьметься.

У ЗМІ раніше вже спливала інформація про те, що Трамп думає над помилуванням свого вірного ад'ютанта Руді Джуліані і дітей — Дона-молодшого, Іванки та Еріка. Ну, і себе, коханого, звичайно. І технічно він цілком може це зробити. Трамп не раз уже демонстрував нехтування нормами моралі і законами. Він втручався в роботу правоохоронних органів і спецслужб, намагався впливати на слідство, оскаржував результати виборів.

Але, з іншого боку, його рішення може розглянути Верховний суд, на який президент так розраховував перед виборами, проштовхуючи туди ще одного республіканця. Адже в результаті цей орган виявився,насамперед зборами суддів, вірним конституції, а не тимчасовому правителю. Тому йому немає сенсу сподіватися на те, що суд прийме його сторону і підтвердить, що президент Трамп мав право помилувати себе, а також своїх підлеглих.

Тому дуже ймовірно, що, як і Ніксон, він розіграє варіант з відставкою і віцепрезидентом. Питання в тому, чи помилує його Майк Пенс, ставши в. о. президента країни, чи вчинить як Форд, а то і зовсім "продинамить" шефа.

Важливий момент: право помилування поширюється на злочини проти Сполучених Штатів і не застосовується до тих злочинів, які можуть призвести до імпічменту. Імпічмент Трамп уже пережив, вчасно вплинувши на Манафорта. Помилування ж вбереже його від федеральних розслідувань. Але не від "місцевих" розслідувань. Тому на стовідсотковий захист від судових позовів президент розраховувати не може.

Однак у будь-якому разі, помилувавши пів сотні людей, серед яких фігуранти "російської справи", Дональд Трамп завдав чергового удару по основах американської державної системи. І удар неймовірної сили.

Ніхто з батьків-засновників Сполучених Штатів не міг уявити, що в Білому домі буде сидіти президент, який може помилувати сам себе і своїх соратників, щоб уникнути покарання за скоєні злочини.

Практично ніхто. Винятком був лише Джордж Мейсон — один з авторів Білля про права.

Під час обговорення основного закону Конституційним конвентом в 1787 р. Мейсон був єдиним, хто виступив проти права президентського помилування.

Він аргументував свою позицію тим, що у президента не повинно бути такого права, бо той може помилувати людину за вчинення злочинів, за якими стояв сам президент.

Решта членів конвенту до Мейсона не прислухалися, не зумівши передбачити той факт, що через 230 років у Білому домі опиниться Дональд Трамп.