Палестина прорахувалася. Як вийшло, що саудити заступилися за Ізраїль
Зіткнення під час "Великого маршу повернення" вже назвали найбільш кровопролитними в ізраїльсько-палестинському конфлікті з 2014 р. За заявою представника Палестини при ООН Ріада Мансура, в перший же день почалися 30 березня протестів було вбито 17 палестинців (в тому числі і діти), а понад 1400 отримали різні поранення. На щастя, відомостей про нові жертви протистояння, яке ХАМАС задекларував як шеститижневе, не надходило. Відомо лише, що в суботу, 31 березня, коли ховали загиблих, під час маніфестацій було поранено близько 70 палестинців.
Принц говорить
Жертви серед палестинців викликали прогнозоване обурення в мусульманському світі. Турецький президент Реджеп Ердоган, вже разыгрывавший роль світоча ісламу в 2010 р., пішовши на розрив відносин з Ізраїлем після перехоплення тамтешнім спецназом прорывавшей блокаду Гази "флотилією свободи", поспішив дістати старий темник. Він назвав Ізраїль "країною терору" і закликав прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньяху перестати тиснути на палестинців. Нетаньяху у відповідь заявив, що його армія "не буде слухати лекції тих, хто неодноразово бомбив цивільне населення", очевидно, маючи на увазі Ердогана і курдів.
Ну і, звичайно ж, загиблі палестинці і черговий виток ескалації ізраїльсько-палестинського конфлікту викликали "серйозну заклопотаність" на найвищому міжнародному рівні. Зокрема, генсек ООН Антоніу Гутерріш висловив глибоку стурбованість зіткненнями в Газі і закликав провести незалежне і прозоре" їх розслідування. Цю вимогу підтримав і Євросоюз, а один з його провідних членів, Франція, нагадала Ізраїлю "про право палестинців на мирну демонстрацію", а також про обов'язки влади "захищати цивільних осіб", і попросила "діяти з максимальною стриманістю".
Втім, такої підтримки палестинцям навряд чи вистачить для досягнення мети їх щорічних маніфестацій, присвячених "Дню землі", - надання Ізраїлем права на повернення на контрольовані їм території мільйонам розсіяних по всьому світу палестинських біженців (власне, самі маніфестації проводяться в пам'ять про шість загиблих у зіткненнях з ізраїльськими силовиками учасників демонстрації проти конфіскації земель у палестинців в 1976 р.).
І справа тут не тільки в твердій підтримці США, якою користується Ізраїль (спробу прийняти резолюцію Радбезу ООН, яка засуджує єврейська держава, Вашингтон традиційно заблокував). І навіть не в тому, що з приходом в Білий дім адміністрації Дональда Трампа ця підтримка ще більше посилилася. А в тому, що палестинці за останні роки серйозно втратили підтримку в арабському - і ширше - мусульманському світі.
"ДС" вже писала докладно про те, що провідні арабські країни, в тому числі і сусідні Йорданія і Єгипет (два інших сусіда - Сирія і Ліван - дуже ослаблені і на міжнародній арені впливу не мають), цілком плідно розвивають відносини з Ізраїлем. І при цьому дуже незадоволені тим, що необхідність хоча б на словах висловлювати підтримку палестинцям періодично ці відносини охолоджує. А адже їм ще й доводиться фінансувати Палестинську автономію, що теж не дуже сприяє як розвитку співробітництва з Ізраїлем, так і об'єднання з ним зусиль у протидії головною, на думку провідних сунітських арабських політичних режимів, загрозі регіональній безпеці - Ірану.
На цьому тлі інтерв'ю наслідного принца лідера арабського світу - Королівства Саудівської Аравії - Мухаммада бін Салмана Аль Сауда американському журналу Atlantic може бути сприйнято як сигнал ХАМАСу як мінімум вгамувати найбільш агресивних учасників "Маршу повернення". А як максимум - взагалі "сісти і засохнути" в межах відведеного йому Сектора Гази і взагалі "не рипатися" у бік Ізраїлю. Адже найбільш часто цитованим висловлюванням Салмана бін є наступне: "Палестинці та ізраїльтяни мають право на те, щоб володіти власною землею. Нам потрібно укласти мирну угоду, щоб забезпечити стабільність і встановити нормальні відносини в регіоні".
Дорожня карта Салмана
Перше речення трактується як визнання права євреїв на власну державу, чого раніше королівство ніколи не робило, тобто не визнавала Ізраїль, і не підтримував з ним дипломатичних відносин. У другому ж реченні окреслена певна "дорожня карта" - нормалізація відносин у регіоні через підписання мирної угоди. І вживання принцом словосполучення "нам потрібно" дозволяє припустити активну участь його країни в стимулюванні сторін конфлікту до укладення такої угоди. А після - і до дотримання його умов. Хоча стимулювати дотримуватися угоду Ер-Ріяд, швидше за все, буде тільки одну сторону - фінансово залежних від нього палестинців, яких будуть заохочувати вчитися мирно уживатися з сусідами (інакше фінансування як мінімум уріжуть).
Зрозуміло, що Саудівська Аравія спробує домогтися поступок і від Ізраїлю, начебто повного закріплення за палестинцями нині контрольованих ними територій Західного берега річки Йордан і Сектора Гази, а також (як вже передбачала "ДС" в матеріалі про "велику угоду" по Єрусалиму) доступу мусульман до святих для них місцях на території єврейської держави. Перш за все, до мечеті Аль-Акса, побудованої на Храмовій горі - місці передбачуваного вознесіння на небо пророка Мухаммеда. Адже на запитання кореспондента: "У вас немає релігійних заперечень проти існування Ізраїлю?" принц відповів: "У нас є релігійні побоювання з приводу долі святої мечеті в Єрусалимі і прав палестинського народу. Це те, що у нас є. У нас немає ніяких заперечень проти інших народів". І ці поступки будуть подаватися як вигідні і єврейській державі, так як остудять багато голови і посприяють звуження соціальної бази терористів і екстремістів серед палестинців.
Не доводь до межі
Так що палестинці, почавши агресивні, а не мирні, протести в той момент, коли саудівський принц не тільки займався збиванням антиіранської коаліції, але й перебував з візитом у США, в черговий раз "не упустили шансу втратити свій шанс" (вислів відомого ізраїльського політика, займав пости міністра закордонних справ, міністра освіти, посла Ізраїлю в ООН і в США, Абби Евену). Чим негайно скористався Ізраїль, навіть не упоминавший про можливості задоволення вимог протестуючих, тобто повернення біженців на свою територію (а тільки в Секторі Газа вони складають переважну більшість: 1,3 млн з двомільйонного населення). Замість цього ізраїльське керівництво відкинуло можливість міжнародного розслідування подій 30 березня (самі, мовляв, впораємося). А міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман сказав, що взагалі ніякого розслідування не буде, так як "ізраїльські солдати зробили те, що було необхідно", за що, на його думку, заслуговують медалі". Ніж як би попередив протестувальників: у відповідь на каміння та коктейлі Молотова будемо і далі стріляти. Також керівництво Ізраїлю звинуватив палестинців у п'ятикратному завищенні кількості постраждалих і, звичайно ж, поклало на ХАМАС відповідальність за подію.
Але і цим Тель-Авів не обмежився, виступивши з досить жорсткою критикою міжнародного співтовариства, який, на його думку, терористів, які намагалися силоміць прорвати кордон. По-перше, за те, що Радбез ООН скликали в той момент, коли ізраїльська делегація не могла взяти в ньому участь через святкування Песаха. А по-друге, за те, що ООН перетворилася в "міністерство закордонних справ терористичної організації ХАМАС". Таку думку висловив міністр з громадської безпеки Ізраїлю Гілад Ердан, додавши, що єврейській державі тепер не потрібно співпрацювати з цією міжнародною організацією.
Така жорстка позиція по відношенню до "Маршу повернення" означає, швидше за все, посилення непоступливість Ізраїлю до будь-яких вимог палестинців. Надто вже вигідний зараз для єврейської держави момент, щоб проявляти слабкість. У ньому поєднуються і втому провідних арабських країн від палестинців (якщо вона посилиться внаслідок агресивних дій Хамасу, то єдиним спонсором палестинців може виявитися Іран, якому, як показали січневі протести проти персів занадто великих витрат їх країни на зовнішню політику, ця ноша явно не по плечу). І їх бажання об'єднатися з Ізраїлем і США проти Ірану (його керівництво принц Мухаммед у своєму інтерв'ю характеризував гірше, ніж Гітлера). І намітилося скорочення допомоги Палестині з боку США у зв'язку з прийняттям "Акта Тейлора Форс", що передбачає скорочення $400-мільйонної щорічної американської допомоги на ту суму, яку влада автономії будуть витрачати на підтримку містяться в ізраїльських в'язницях палестинських терористів і членів їх сімей (тобто приблизно на три чверті, адже вважається, що на ці цілі йде $300 млн). І провал спроби організувати масові акції на підтримку палестинців після озвучування Дональдом Трампом наміри перенести американське посольство в Ізраїлі в Єрусалим.
Залишається сподіватися, що в Тель-Авіва вистачить мудрості не доходити до тих дій, до яких закликають вже єврейські "гарячі голови". Наприклад, до ліквідації Палестинської автономії і створення на основі місцевих хамул (сімейних кланів) восьми ізольованих арабських "еміратів" під керуванням шейхів - єдиної стійкої форми арабської "державності". Зрозуміло, під ізраїльському контролем та після ґрунтовної "зачистки". Або навіть до руйнування Аль-Акси і відтворення на її місці Храму Соломона.