Кризове керування. Чому Черепенніков уже помер, а Стрєлков — ще ні

Другою загальною рисою Черепеннікова та Гіркіна була захопленість. Гіркін – любитель історичної реконструкції, і, можливо, цілком щиро вірить у "Російський світ", особливу місію Росії та її майбутнє відродження на купах трупів румунів, босняків, чеченців, українців, казахів, поляків, і кого там ще доведеться вбити на славу Третього Риму. Черепенніков, який очолював групу "ІКС Холдинг" — основного розробника програмних продуктів для реалізації "закону Ярової", що вимагає від операторів зберігати записи дзвінків до півроку, інтернет-трафік — місяць, а геолокацію, відомості про з'єднання абонентів та інші метадані — три роки, а також для систем оперативно-розшукових заходів (СОРМ), був, наскільки можна судити, щиро захоплений своєю діяльністю, у якій бачив щось більше, ніж бізнес. Але люди, котрим існує щось поза бізнесом, погано вписуються в сучасну російську систему. Особливо тоді, коли вони знають надто багато. У результаті такі люди опиняються за бортом: Черепенніков помер від зупинки серця — класична симптоматика при отруєнні "Новичком", а Стрєлков-Гіркін посаджений, поки що в СІЗО, і лише на два місяці, але лиха біда початок.

Зліт та падіння Антона Черепннікова

Почавши з "московської класики" 00-х — торгівлі "сірими" телефонами та організації змагань з Counter-Strike (останнє, втім, більше для душі, ніж заради грошей), Черепенников на якомусь етапі опинився у сфері уваги одного з головних фінансових стовпів путінського режиму Алішера Усманова. Восени 2015 року, через свій USM Holdings, Усманов вклав у команду Черепеннікова по Counter-Strike під назвою Virtus.pro та інші активи, зведені під її дах і торгову марку, понад $100 мільйонів.

Усманов взагалі дуже щільно цікавився на той час інформаційними технологіями. Зокрема, великою мірою вкладався і в Facebook, значним пакетом акцій якого продовжує володіти і зараз, а також в Mail.ru/VK. Щоправда, у березні 2022 року USM Holdings оголосив про порятунок від IT-активів, але це не стосується акцій, що перебувають у особистій власності Усманова. Усманов також делегував Цукербергу право голосувати його акціями, страхуючи від недружнього поглинання – але це вже до речі.

Іншими словами, інтерес Усманова до Черепеннікова носив системний характер і не був випадковим забаганням олігарха, який вирішив під настрій придбати модну дивину – кіберспортивну команду.

Отримавши велике вкладення в розвиток бізнесу, Черепенников швидко пішов угору. Його новий бізнес, ІКС-холдинг, буквально за кілька років став фактичним монополістом у створенні софту для прослуховування телефонних розмов, розпізнавання осіб, голосів та інших систем стеження. Це передбачало тісні та довірчі відносини зі спецслужбами, а також широкий доступ до закритої інформації. І це було прибутково: розробки холдингу Черепеннікова в галузі електронного стеження принесли йому прибуток не менше ніж $220 млн.

Але кремлівська система не визнала Черепеннікова своїм, і, вичавивши насухо, ліквідувала. Люди з його оточення у розмові з журналістами західних видань — щоправда, лише на умовах анонімності, висловлюють сумніви щодо заявленої причини смерті, звертаючи увагу на те, що розтин не проводився. Натомість Усманов, визнаний Кремлем своїм, може пережити ще багатьох Черепенникових, використовуючи побудовані ними паровози… хоча ні, здається, паровози будували на Уралі Черепанови? Втім, Черепанови-винахідники — вигадка, як, швидше за все, вигадка і те, що Черепенніков та його команда винайшли щось своє, а не адаптували до російських реалій китайські та західні напрацювання. Цілком можливо, що саме це і стало головною таємницею, яка мала померти разом з Черепенниковим, щоб той ненароком не підставив під удар специфічні відносини Усманова з Цукербергом. З Ілоном Маском до речі, теж – через Юрія Мільнера, впливового світового інвестора до IT-сфери та вихідця з Mail.ru, що автоматично означає тісні зв'язки з Усмановим. Світ розробників специфічного софту, що дозволяє відслідковувати думки та пости мільярдів людей, лише на перший погляд великий, а насправді дуже тісний. Втім, Маск і його зв'язки, старі та нові, що виникли у зв'язку з покупкою Twitter — окремий кейс, і окрема розмова, далека від трупа Черепеннікова.

Втрачений шанс Ігоря Гіркіна

Шлях 53-річного Гіркіна, який взяв собі псевдонім "Стрілків", був іншим. На відміну від Черепеннікова, який різався по молодості в Counter-Strike, Гіркін від початку вважав за краще вбивати людей у реалі.

Такі фахівці бувають потрібні будь-якій російській владі, але тут є нюанс: чим більше трупів повисає на них, тим більшою мірою вони мають бути чистими виконавцями, позбавленими власної ініціативи. Приклад: відомі кати НКВС, Василь Блохін та Петро Магго, які особисто розстріляли приблизно по 12-15 тисяч людей кожен, померли більш-менш своєю смертю: Блохін від інфаркту, а Магго від цирозу печінки. Щоправда, обох під кінець життя вигнали з НКВС та позбавили раніше заслужених ними звань – але загалом не зачепили і не посадили, дозволивши спокійно дожити. А неспокійного винахідника Ісая Берга, який придумав і впровадив у виробничий процес машину — душогубку, яка вбивала своїх пасажирів вихлопним газом, в 1939 році, вже наприкінці чергової хвилі репресій, воліли все-таки розстріляти. Мабуть, ентузіазм шаленого подвижника Берга, що б'є ключем, просто налякав його роботодавців.

У результаті Берг загинув, а його винахід було присвоєно та видано за своє німецьким колегою, штурбанфюрером СС Гербертом Ланге. Це був рідкісний випадок, коли не Росія запозичила західну розробку, а Захід – російську. Втім, повернемося до Гіркіна.

Гіркін народився в Москві, закінчив цілком мирний історико-архівний інститут, де не було навіть військової кафедри, чому в 1993-1994 був призваний на термінову службу в російську армію, в якій і залишився за контрактом, відчувши смак до кар'єри "солдата удачі". Хоча смак він відчув раніше — ще студентом Гіркін захопився військовою реконструкцією, а 1992 року, разом з другом-реконструктором, поїхав до Придністров'я. Потім побував у колишній Югославії — у російському добровольчому загоні в Боснії. Після закінчення термінової служби 1994 року Гіркін залишився за контрактом служити на сержантських посадах, а 1998, вже після Першої Чеченської війни, його, нарешті, помітили, і запросили на контракт у частині спецпризначення ФСБ. Звідти Гіркін звільнився у 2013 році у званні полковника. Але його звільнення, судячи з усього, мало характер суто формальний, оскільки вже в лютому 2014 року, взявши на той час псевдонім "Стрєлков", Гіркін взяв діяльну участь в анексії Криму, а в ніч з 11 на 12 квітня з 52 бійцями перетнув кордон України, щоб захопити адміністративні будівлі у Слов'янську, оголосити про створення "Донецької Народної Республіки" та перехід міста під її владу та розв'язати гібридну війну.

Подальша біографія Гіркіна, на відміну тихушника Черепенникова, добре відома. 17 листопада минулого року він, разом із двома спільниками, був офіційно визнаний окружним судом Гааги винним у знищенні "Боїнгу" MH17 над Донбасом у 2014, і вбивстві 298 осіб, і заочно засуджений до довічного ув'язнення.

Здавалося б, такій людині пряма дорога до ГД РФ від Єдиної Росії. Але Гіркін виявився занадто неспокійним і позасистемним, і, замість того, щоб монетизувати свій вирок, що можна було зробити десятком різних способів, віддав перевагу хиткій кар'єрі war-блоггера, який критикує владу, і навіть особисто Путіна, за недостатню рішучість.

Якийсь час Гіркіна терпіли – правда, роздратування влади рік у рік наростало. Але він, втративши береги, перейшов уже до прямих образ на адресу Путіна, назвавши його жалюгідним земляним черв'яком "нікчемністю, 23 роки на чолі країни". На цьому терпець влади закінчився, і Гіркіна посадили за екстремізм у СІЗО, на два місяці, щоб він там трохи охолонув. Посадили, до речі, не просто так, а з доносу іншого патріота. Втім, зі справжнього патріота Росії без волі Верховної влади ні волосся, ні донос не впаде, тож це деталі.

Але Гіркін не помер від зупинки серця. Це означає, що влада має намір використати його й надалі. Як саме – інше питання.

Час оптимізаторів та оптимістів

І непублічний Черепенніков, і публічний Гіркін були (а Гіркін — і залишається) елементами інформаційної війни, яку веде Росія. Перший формував масиви інформації, другий, навіть у СІЗО, залишається публічною персоною та генератором думок. Обидва в якийсь момент випали з тренду, заданого Кремлем: Черепеннікова вважали недостатньо лояльним, а Гіркіна – надто розлюченим патріотом, який зловмисно виходить за межі поміркованого патріотизму в рамках закону. Що характерно, влада кілька років терпіла Гіркіна, доки він уже зовсім не перегнув палицю з публічним випадом проти Путіна. Невже не прорахував наслідків? Чи, навпаки, прорахував та вирішив зіграти ва-банк? Але, швидше за все, не сам вирішив, а отримав команду згори, від своїх ляльководів. Це рівно той самий випадок, що і з Навальним – не за своєю ж волею він повернувся до Росії з безпечної Німеччини?

Тут простежується кілька можливих ліній розвитку сюжету. По-перше, правляча зараз кремлівська вежа свідомо обмежує ширину доріжки, за якою патріотам дозволено здійснювати громадський інформаційний променад. Це прагнення особливо сильно виявилося після заколоту Пригожина (якому за його заколот нічого, загалом і не було), але викликане не тільки їм, скільки загальною, несприятливою для Кремля, ситуацією. Критикам влади наказано зменшити тон — і, слідом за арештом Гіркіна, по мережі вже пішла гуляти доповідна записка під назвою "Про небезпеку ура-патріотизму в інформаційному просторі Російської Федерації", що викриває розбещеність солов'ївського шоу. Схоже, що незабаром вся патріотична інформація поза офіційними зведеннями, що вимовляються голосом Левітана, відновленим за допомогою ІІ, буде карана так само сильно, як і критика влади з ліберальних позицій. А, можливо, навіть сильніше, оскільки людей із реальним бойовим досвідом серед радикальних патріотів більше, ніж серед лібералів,А, можливо, навіть сильніше, оскільки людей із реальним бойовим досвідом серед радикальних патріотів більше, ніж серед лібералів, і у Кремлі їх бояться сильніше.

Чи припинить це потік критики Путіна з боку імперських радикалів (вони все ж таки саме імперські, ніякі не національні)? Ні, оскільки ми живемо в епоху Інтернету. Просто прозахідна опозиція буде врівноважена антизахідною. У однієї буде Навальний, що сидить, у другої Стрєлков, що сидить.

Відмінний, треба сказати план, що відповідає інтересам і правлячої угруповання, і опозиції, що розраховує зайняти її місце, змиряючись із Заходом. Щоб таке замирення пройшло успішно, і на вигідних для нової влади умовах потрібні дві речі. По-перше, зачистка ймовірних джерел витоків того, що ні в якому разі не повинно випливти — тобто, слідом за Черепенніковим ще чимало народу перемре від зупинки серця. А, по-друге, створення страшного чудовиська, яке прийде до влади в Росії, якщо Захід не підтримає поміркованих лібералів … в особі Патрушева, наприклад. У 90-х у цій ролі виступала КПРФ, але яке із Зюганова чудовисько? Сміх один … Стрєлков-Гіркін у цій ролі виглядатиме набагато переконливіше. Ну, а потім його можна буде видати і до Гааги для довічної відсидки. Втім, Гаага у Стрєлкова якщо й станеться, то не скоро. Спершу герой Новоросії познайомиться з принадами російської в'язниці, і здобуде ореол мученика. Яким теж можна потім цікаво зіграти.