Третій Рим як Третій Рейх. Про що говорить кремлівський ультиматум Вашингтону

У ролі реінкарнації Гітлера виступив Путін і, на відміну від роману та знятого по ньому однойменного фільму, це зовсім не смішно.

Утім, у порівнянні з романом у російських реаліях є й чималі відмінності. Гітлер не перенісся до Кремля у своєму колишньому вигляді, прямо з розгромленого Берліна, а втілився в тілі підполковника КДБ, піднесеного за нікчемність і старанність на саму вершину російської влади. Причому втілився не поодинці, а разом зі своїм оточенням: один за одним поряд з Путіним випливли Геббельс, Гіммлер, Ріббентроп, Штрейхер, усі в російських тілах, з новими іменами, але при цьому цілком відомі. Деякі навіть зовні схожі на себе колишніх. Так, Золотов – безперечний Кальтенбруннер, а з-під маски Шойгу проступає Герінг.

На жаль, ця командна реінкарнація пройшла не найкращим чином, через що всі лиходії добряче подрібніли. Їхня душевна ущербність стала значно помітнішою, ніж минулого разу, але всі вони, безсумнівно, наші старі знайомці, що вибралися з могил і отримали другий шанс у Росії. Якби вони воскресли в Німеччині, ми побачили б комедію на кшталт "Він знову тут", оскільки німців відучили від нацистських експериментів. Але Росія — зовсім інша справа, Гітлеру-Путіну та його команді ще є де розвернутися.

Примара Сталіна схвально киває з того світу колишнім союзникам. Прикра сварка, що колись трапилася між братськими режимами, що виросли із загального кореня, давно забута, і вождь усіх народів теж розраховує на нове втілення в націонал-соціалістичному нео-СРСР, що увібрав у себе головні досягнення двох людоїдських імперій. І мертвий Ленін теж клацає від нетерпіння щелепою, лежачи в скляній труні в Мавзолеї. Він теж мріє про воскресіння до Нової Світової Революції і бачить на це чудові шанси, оскільки Захід слабкий, нікчемний і за 300% прибутку продасть Третьому Риму/Рейху ту саму мотузку, якою путінські молодці його і задушать.

Словом, для воскреслого Гітлера все зійшлося напрочуд вдало. Надворі – знову грудень 1937, у найближчих планах – аншлюс Білорусі й капітуляція України, зрадженої усіма в ім'я миру в Європі, заляканої, деморалізованої і нездатної чинити опір. Так принаймні це планують у Кремлі.

Договір про загальний і вічний Руський мир

Зрозуміло, Путін, як і його попереднє втілення, веде боротьбу під гаслами "за мир у всьому світі" та "за загальне благо". Прагнення цих цінностей – родова риса будь-якого націонал-соціалізму, і заради них Кремль готовий, якщо знадобиться, розв'язати навіть Третю світову війну. Поки ж Сполученим Штатам як єдиній країні, з якою Третій Рим, наслідуючи Третій Рейх, не вважає для себе ганебним вести переговори (є, звичайно, ще й Китай, але той вичікує, спостерігаючи за розвитком подій), направлено ультиматум — проєкт договору, опублікований у відкритих джерелах, суть якого зводиться до наступного:

Велика Німеччина Росія і великий німецький російський народ потребують правильно організованого життєвого простору. Великій Росії (далі Росія/СРСР) потрібні Судети та Данцизький коридор усі території колишнього Радянського Союзу, і гарантією їх повернення має стати відмова США від захисту їх суверенітету у будь-якій формі, у тому числі й шляхом розміщення на цих територіях своїх озброєнь, а також прийому їх під виглядом суверенних держав, якими вони в очах Росія/СРСР не є, у різного роду оборонні союзи.

У тексті ультиматуму присутня також тимчасова позначка, у вигляді вимоги до США "не розміщувати додаткових військових та озброєння за межами країн, у яких вони були на травень 1997 року (до приєднання до альянсу країн Східної Європи), крім виняткових випадків, за згодою Росії та членів НАТО". Така вимога явно носить односторонній характер: у 1997 році Крим і Донбас ще не були окуповані Росією і діяв Будапештський меморандум, точніше, ще не з'ясувалося, що він не вартий паперу, на якому надрукований.

УВтім, Кремль уже цілком відкрито не визнає суверенітету колишніх радянських республік, про що недвозначно і заявляє у своєму ультиматумі. У рамках його логіки у світі є лише три сторони переговорів: США, Росія/СРСР і Китай. Інші "суверенні держави" мають обмежену суб'єктність і повинні бути віднесені до американської або російської/радянської сфер впливу, в межах яких США і Росія/СРСР вільні чинити з ними на власний розсуд. Сфера ж впливу Китаю має бути позначена і закріплена в рамках окремих договорів, укладених з кожним із учасників російсько-американського договору.

Якщо США приймуть кремлівський ультиматум, Велика Німеччина Росія/СРСР зобов'язується не порушувати мир щонайменше до того моменту, коли вона знову відчує потребу в розширенні сфери свого впливу. У разі відмови США погодитися на умови ультиматуму в місячний термін Росія/СРСР атакує Україну. А при спробі США та підконтрольного їм НАТО захистити Україну Росія/СРСР розпочне глобальну війну із застосуванням ядерної зброї.

Хоча проєкт договору, розміщений на сайті МЗС РФ, і відрізняється від наведеного вище тексту, ці відмінності мають характер суто процедурний. Вони повинні відвести в тінь суть російського ультиматуму, полегшивши США, а слідом за ними і решті Заходу, капітуляцію перед Москвою і зробивши її менш принизливою для них. У Москві вважають, що цей жест має бути розцінений як дружній. Ось, власне, й усі російські пропозиції.

Що відбувається всередині Росії

Як завжди, там змагаються телевізор і холодильник, причому перший уже остаточно програв другому. Росію накрила депопуляція, що посилюється рекордною смертністю від ковіду: російські вакцини, схоже, нікуди не годяться, а жителі РФ обґрунтовано побоюються щеплюватися ними.

Але економічна катастрофа ще не означає, що російське населення, яке десятиліттями мілітаризується і нацьковується на сусідів Росії кремлівською пропагандою, яке із захопленням зустріло окупацію Криму і підтримало, в масі своїй, війну на Донбасі, стало бодай трохи миролюбнішим. Навпаки, катастрофа в економіці, яку підносить пропаганда як наслідок підступів зовнішніх ворогів, здатна швидше посилити мілітаристські й реваншистські настрої росіян. Власне, це ми й спостерігаємо сьогодні.

Наростання мілітаристських настроїв у суспільстві виглядає природним наслідком пропаганди, яка вже прямо, відкритим текстом готує населення до швидкої і неминучої війни. На тлі цього безумства, що накрило всю Росію і непорівнянного навіть із захопленням від "кримнашу", розпіарений пікет "проти війни з Україною", на який вийшло цілих 6 (шість, Карл!) людей на всю Росію, виглядає вкрай непереконливим. Приблизно стільки ж противників окупації Чехословаччини знайшлося на весь СРСР 1968 року.

Що ж до статей, що з'явилися в західних ЗМІ, про те, що росіяни нібито перестали сприймати антиамериканську пропаганду Путіна, то вони підозріло нагадують російське вкидання, зроблене для впровадження в західну свідомість версії про "поганого Путіна" і "хороший російський народ", який змусить Кремль відмовитися від агресивних планів. Зрозуміло, що в цьому разі варто подумати про те, щоб не загострювати ситуацію, не ризикувати вступити у велику війну, а виграти час, поступившись хоча б частково ультиматуму Москви і водночас посиливши пропагандистську роботу в Росії, з тим щоб у найближчому майбутньому домогтися якщо не повалення, то щонайменше пом'якшення режиму.

Але це помилкова і через свою помилковість украй шкідлива точка зору. Російський народ в абсолютній більшості морально готовий до війни і жадає її, оскільки накачаний ненавистю і впевнений, що війна буде короткою і переможною: Україна капітулює вже через кілька годин, максимум – кілька днів, Захід не надасть їй ефективної допомоги, за нею підуть балтійські республіки, і Росія відродиться в межах СРСР щонайменше на західному напрямку.

Лікування росіян від нацизму, імперіалізму та мілітаризму, які їм майже століття прищеплювали ще в Радянському Союзі, а потім і в РФ, потребує серйозних і тривалих зусиль. Спочатку населення Росії має зазнати відчутних жертв і поневірянь, зіткнувшись із крахом міфу про "легку прогулянку Україною". Потім – пройти тривалий період денацифікації під наглядом окупаційної влади: все точно так, як це було з переможеною гітлерівською Німеччиною. Іншого способу повернути росіян до адекватного сприйняття, зробивши їх хоча б частково соціально прийнятними, не існує зовсім.

Що ховається за ультиматумом Москви

По суті, російський ультиматум Вашингтону – породження безсилля та краху. Тільки безвихідь, у якій економічна катастрофа, що наростає, переплелася з загрозою втрати управління, могла змусити Кремль піти на цей крок. При цьому головну небезпеку для себе Путін і його оточення вбачають не в раптовій твердості Заходу, яку вважають, по-перше, малоймовірною, а по-друге, що залишає можливість зробити крок назад "в ім'я миру", а у втраті управління крихкою коаліцією відомств, що суперничають, яку являє собою Росія, яка так і не стала повноцінною державою. Втрата ж управління загрожує непередбачуваним розвитком подій: від усунення Путіна в процесі палацового перевороту і приходу до влади більш поміркованої або, навпаки, агресивнішої команди до початку військового конфлікту внаслідок ексцесу на одному з низових рівнів. У Кремлі, безперечно, не хочуть війни, розраховуючи зламати Захід лише її загрозою. Але градус військової істерії в Росії настільки високий, що війна може початися навіть усупереч бажанню Кремля, розкручуючись потім від локальної до глобальної.

Однак, прикинувши ризики і свої шанси на виживання за менш радикальних сценаріїв, Кремль вдався до загрози глобальної ядерної війни як до єдиного засобу не допустити обвалу всієї системи російського управління. У разі успіху в Москві розраховують отримати 3–5 років відстрочки, млявий конфлікт в окупованій Україні, який дозволить скидати туди надто неспокійний людський матеріал, і додаткове обґрунтування ще одного терміну Путіна. А також погіршення позицій Заходу на переговорах із Китаєм, з чого в Москві планують отримати вигоди як зі східного, так і з західного боку.

Реакція Заходу

На жаль, на Заході ще не усвідомлюють повною мірою точність повторення ситуації 1937–1938 років: з Путіним у ролі мікро-Гітлера і Росією у ролі аж ніяк не мікро, а цілком собі повнорозмірного Третього Рейху, що компенсує технічну відсталість і слабкість влади великими розмірами, енергетичною і ресурсною залежністю від нього Заходу та наявністю ЯЗ. Крім того, російський ультиматум і кампанія залякування, що супроводжувала його, спрямована насамперед проти країн "старого НАТО", виявили внутрішні проблеми Альянсу, аналогічні загалом європейським проблемам 1937-1939 років: роз'єднаність, незважаючи на наявність формального оборонного союзу, неготовність воювати, насамперед моральну, і прагнення недооцінювати породжену цією неготовністю небезпеку, що йде від агресора. Не тому, що небезпека переоцінена, а тому, що її хочеться зменшити, виправдавши цим свою бездіяльність. Загалом поступове усвідомлення ситуації усе-таки відбувається, але дуже повільно. Як наслідок, "стара Європа" має високі шанси повторити провал 85-річної давності, суть якого Черчілль висловив у відомій фразі, зверненій до Чемберлена: "You were given the choiсe between war and dishonor. You chose dishonor and you will have war".

Тут також доречно зазначити, що якщо Великобританія в результаті скористалася відстрочкою для переозброєння, таки обрала війну і боролася проти Гітлера з 1939 по 1945 роки — довше, ніж будь-яка інша країна, то решта Європи легко змирилася з поразкою та окупацією і навіть здобула з них вигоди, співпрацюючи з Третім Рейхом далеко не з одного тільки примусу.

Проте, незважаючи на роз'єднаність НАТО, в окремих європейських країнах наростає обурення кремлівським ультиматумом. Не останню роль зіграло й те, що Москва продемонструвала цим країнам свою зневагу, розмовляючи зі США як із їхнім сеньйором, щоб не сказати – власником.

Так, міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас уже заявив, що Литва готова поставити в Україну летальну зброю. Ця заява прозвучала на спільній пресконференції з новим міністром оборони Німеччини Крістін Ламбрехт, проте Німеччина й Нідерланди ще не зняли вето на постачання снайперських гвинтівок, накладене з ініціативи Ангели Меркель. Є, однак, надія на те, що ініціатива Литви не виявиться єдиною серед країн Балтії та колишнього РЕВ.

Нові заяви про надання військової допомоги Україні, щоправда, не на найвищому рівні, також прийшли з адміністрації Байдена. Washington Рost, з посиланням на представників адміністрації, повідомила, що Білий дім вивчає питання про підтримку партизанської війни в тій частині України, яка зазнає російської окупації, включаючи постачання партизанам ПЗРК за афганським сценарієм, що, зрештою, призвело до відходу з Афганістану радянських окупантів.

Хоча така перспектива безжальна до України, вона має стати загрозою і для Росії. Крім того, перспектива "українського Афганістану" в безпосередній близькості від їх кордонів повинна спонукати до рішучих дій і союзників США по НАТО, що коливаються.

Основна мета адміністрації Байдена, пише Washington Post, поставити Росію перед загрозою великих витрат у разі вторгнення, але без прямої участі американських військ. Представники Білого дому вважають, що загроза прямого військового втручання США була б помилкою, оскільки Байден не бажає ризикувати тотальною війною через Україну. Тактика сірої зони, на його погляд, краща. Зрозуміло, крім підтримки повстанців на окупованих територіях, залишаються в силі й плани санкцій, які вже обіцяли Путіну.

Водночас, за словами чиновників, цитованих Washington Post, Байден допускає виконання частини вимог Путіна щодо повернення до Мінських протоколів 2014-2015 років, "що, ймовірно, означатиме квазіавтономію для російськомовних сепаратистів у Східному Донбасі". По суті, це спричинило б боснізацію України, що виглядає для нас вкрай сумно. З іншого боку, загроза партизанської війни у поєднанні із реальною підготовкою до неї здатна утримати Путіна від нападу з використанням сухопутних військ. Утім, це не виключає інших форм ведення війни – наприклад, ракетних та повітряних ударів по важливих об'єктах на українській території.

Утім, Росія поки що діє в рамках основного "плану А", продовжуючи погрожувати НАТО й усьому світу глобальною війною. Останню за часом заяву про це зробив керівник делегації РФ на переговорах у Відні з питань військової безпеки та контролю над озброєннями Костянтин Гаврилов, якого цитують РИА Новости. Він заявив, що Росія "дасть військову відповідь НАТО", якщо Альянс "продовжить наступати на болючі точки країни".

Загальні підсумки ситуації підбивати рано: до закінчення терміну ультиматуму ще майже місяць, до того ж цей термін може продовжуватися Москвою під різними приводами. До чого все дійде, не в останню чергу залежить і від позиції України.

Очевидно, що нам необхідно зробити максимум зусиль на дипломатичному фронті для отримання максимального обсягу військової допомоги, а потім потурбуватися про постановку отриманого на бойове чергування, а не його складування. Але інформаційна війна у нашій ситуації також має велике значення. Нам необхідно набагато енергійніше, ніж сьогодні, просувати сприйняття у світі Путіна як політичної реінкарнації Гітлера, а сучасної Росії – як нового Третього Рейху.