Кредит не поверну. Як Марін Ле Пен відпрацьовує російський борг
Скандальні заяви лідера французького "Національного фронту" Марін Ле Пен щодо приналежності Криму викликали передбачувану реакцію українського суспільства і влади.
Разом з тим, слід - на жаль, далеко не вперше - звернути увагу на те, що український уряд (до суспільству в цьому сенсі претензій набагато менше) продовжує лише оборонятися або реагувати на доконаний факт, упокорюючись з роллю об'єкта в світовій політиці. Про це ж свідчить і фоновий, але стратегічно більш важливий випад авторства Кіссінджера-Пінчука, явно не розраховували потрапити в промінь пильної громадської та інформаційної уваги, але пристрасть до PR на престижну зовнішньополітичну тематику зіграло з престарілим інтриганом і всіма силами намагається "інтегруватися в глобальну еліту" українським бізнесменом злий жарт.
Однак повернемося до Ле Пен як до локальної проблеми. Навряд чи варто сумніватися, що заборона на в'їзд в Україну міг викликати у французькій популістки яку-небудь іншу реакцію, крім сарказму. Адже в її уявленні Україна - це кінець географії, а Франція - "велика держава", яка (якщо б у двері такого міжсобойчика не вставляли ногу відродилися тевтони) ділила б Європу з іншого "великою державою", Росією. Тим більше, з урахуванням досить високої ліквідності тих танців у вушанці з балалайкою, які витанцьовують інші замучені законодавчої прозорістю виборчих кампаній європейські політики.
І все ж, якщо на час винести за дужки набили оскому нарікання українських чиновників і олігархів на відсутність у них засобів для захисту і просування за кордоном (і навіть у пріоритетному для нас регіоні світу - Європі), то можна побачити, що Марін Ле Пен є вкрай вразливим персонажем.
По-перше, хоча для тероризована Ле Пен і її колегами по глобальному політичному троллингу обивателя це може здатися дивним, але формально лідер ультраправих зовсім не є впливовим французьким політиком. Ле Пен - всього лише депутат Європейського парламенту, який все, крім Німеччини, "великі держави", що входять в ЄС, ще недавно вважали відстійником для політичних маргіналів і пенсіонерів. У 2012-му вона виявилася третьою за результатами президентських виборів, але ці голоси, по суті, просто зникли. "Перше місце" фронтовиків на виборах до ЄП - це трохи менше чверті голосів виборців, які прийшли на другорядні вибори французів. На місцевих виборах рік тому "Фронт" не зміг перемогти ні в одному регіоні, хоча і отримав 27% і 6,8 млн голосів. І навіть сьогодні, коли на Ле Пен працює болюча істерика західних ЗМІ, справи її зовсім не так гарні, як могли б бути.
Згідно з опитуваннями Ipsos на перший тиждень грудня тільки що завершився року Ле Пен продовжує перебувати в тому ж діапазоні 24-25%, поступаючись лідерством республіканцеві Франсуа Фійону. При цьому обидва ключові кандидати, які претендують на голоси лівих виборців - Мануель Вальс і Емманюель Макрон разом набирають не менше 30%. І це - за чотири місяці до виборів.
По-друге, зауважте, тільки Ле Пен попало "вляпатися" в продовжує розвиватися скандал з фактично прямим фінансуванням її партії іноземною державою. Більш того, бюрократична інерція заболочених інститутів влади в Москві буквально з початку року стала відчутно підставляти цю путінську улюбленицю, як ніби не вникаючи у франко-російські розклади.
Ще з 26 грудня російське Агентство по страхуванню внесків (до речі, сама перебуває у вкрай складній фінансовій ситуації) намагається стягнути в суді кредит, виданий французької партії "Народний фронт", який передав Перший чесько-російський банк (ПЧРБ). Кредит був виданий восени 2014 року ПЧРБ і склав €9 млн. До дати відкликання у банку ліцензії на здійснення банківських операцій, права вимоги за кредитним договором французької партії "Національний фронт" відступлені банком третій особі. В даний час агентство зазначену угоду оскаржує в судовому порядку. Можливо, звичайно, що таким чином Путін сигналізує, що вже списав Ле Пен і ставить на більш передбачуваного бюрократа Фійона. Але, швидше за все, це звичайний прояв російського головотяпства. І якщо ліві і правоцентристські французькі ЗМІ візьмуться за Ле Пен серйозно, то їй буде непереливки.
Але хіба в її шафах тільки це? Адже, по-третє, недавній візит племінниці лідера партії Марешаль Ле Пен - а, між іншим, вона є одним з усього лише двох членів Національної Асамблеї від "Національного Фронту" - у Вашингтон, міг мати й інші цілі, ніж консультації з політтехнологами кампанії Трампа (як це подавалося більш або менш офіційно). Не можна не пов'язати цей візит з іншим свіжим заявою мадам Ле Пен-старшої. А саме - про її плани, в разі перемоги на весняних президентських виборах - виходу Франції з єврозони.
Як раз це риторичне маневр - навіть з огляду на те, що лідера "Національного Фронту" не можна запідозрити в зайвому інтелектуалізмі - виглядає вкрай деструктивно. Зокрема, тому, що така обіцянка кандидата в президенти, який претендує на вихід у другий тур, - як не можна краще задовольняє конспірологічних теорій про нібито наявні таємні плани американської еліти руйнування європейського проекту.
Автори подібних теорій, не без впливу російських "кассандр" від геополітики - всерйоз розмірковують про конкуренції між США і ЄС, незважаючи на те, що європейські події останнього року, як мінімум на брюссельському рівні, демонструють глибоку кризу союзної керованості - свідчать про сміховинність подібних підозр.
При цьому, безсумнівно, провокаційні заяви Ле Пен спрямовані, свідомо чи ні, на підрив європейської економічної могутності. Причому в період, коли економіка єврозони демонструє досить стійке зростання, і навіть відомі проблеми італійської банківської системи, схоже, не впливають на цей процес помітного впливу. У контексті тих кадрових та ідеологічних змін, які відбуваються в рамках торговельно-економічного блоку уряду США, риторика Ле Пен і її партії як не можна краще відповідає інтересам агресивного промислового капіталу Америки. За іронією долі, чи не найбільш антиамериканська політична сила Франції виявляється в ролі вашингтонського троянського коня, повільно наближається до континентальних економічних воротах у Кале. Парадоксально, але саме від північної частини Па-де-Кале обиралася на посади в місцевому і регіональному уряді і сама Марін Ле Пен...
І взагалі - раз вже сучасне політичне коментування все сильніше закутується в плащ дірявий історичної реконструкцій - хіба не доречно і симпатиків цієї чергової представниці "темного селянства" згадати про долю Орлеанської Діви, чиїм поривом майже шість століть тому так цинічно скористалася традиційна французька аристократія? В ролі такої "аристократії" сьогодні цілком здатні виступити як Франсуа Фійон, так і обидва "червоних Мануеля", растаскивающих політична спадщина Олланда і Міттерана.
