Креатура Сороса. Кого топлять Вакарчуком
Почну, мабуть, з дисклеймера. Навіть двох. По-перше, мені не подобається "Океан Ельзи" і творчість Святослава Вакарчука зокрема, хоч я і не можу не визнавати, що вони, безумовно, успішні і як шоубіз-проекти, і як соціальні маніпулятори. Причому в останньому я їм симпатизую. Тому, напевно, що, по-друге, Вакарчук, як з'ясувалося, - мій брат по цицьки, точніше, по гаманцю Джорджа Сороса. З тією, правда, різницею, що у мене є довідка - тобто диплом Центрально-Європейського університету. У Вакарчука, на жаль, немає. Зате є куди більш серйозне свідчення його зв'язку з годувальником - залізне слово людини епохи Відродження. Не в сенсі персонажа Денні де Віто, а в сенсі універсальності інтересів та різнобічного розвитку.
Цю людину звуть Тодд Вуд. Випускник Академії ВПС США, колишній пілот спецназу (SEAL - "морські котики" і "Дельта"), колишній аналітик нових ринків на Уолл-Стріт, а нині - письменник і журналіст. І він стверджує, що Вакарчук - новий електоральний проект Сороса. Мовляв, розчарувавшись у попередньому ставленика Петра Порошенка, той на паях із зятем Леоніда Кучми Віктором Пінчуком вирішив вести в президенти популярного співака. І тепер ця новина стала головною подією українського медіапростору в ЗМІ, що в соцмережах.
І ось це дуже цікаво. Насамперед тому, що Вуд далеко не вперше за останні пару-трійку років приносить сенсацію в Україну. Ось вам навскидку: оповідь про те, як бізнесмену Сергію Риболовлі влаштував цькування його колишній тесть і діловий партнер Геннадій Буткевич, власник мережі АТБ. Причому як почав труїти за старої влади, так і продовжує при новій.
Або викриття військового прокурора Анатолія Матіоса, який на камери влаштував арештантський рейс для двох десятків податківців Януковича (за словами Вуда, їх заарештували заради викупу).
Варто згадати і публікації (наведу одну) про те, що Україні не варто давати "джавелины", і взагалі Україні вже пізно і не потрібно надавати зброю.
Не можна обійти увагою і матеріал про те, як нечистий на руку глава НАБУ Артем Ситник, "втратив" $600 млн.
І просто необхідно згадати публікацію про те, як одіозний бізнесмен з обширними зв'язками у російських та українських владних колах Павло Фукс скуповує стратегічні активи оточення Януковича, посилання на яку широко розійшлися по українським сайтам.
Так, і комплементарне інтерв'ю у втікача депутата Олександра Онищенка теж брав Вуд.
Через всі ці і ряд інших текстів проходять кілька основних ниток: режим Петра Порошенка потурає корупції і імітує боротьбу з нею; реформи - фікція; адміністрації Дональда Трампа необхідно тримати вухо гостро з українськими візаві - намагаються кинути. Деколи з цим важко, а то й неможливо сперечатися, але є ще дещо.
По-перше, Вуд ніколи не називає своїх джерел, і це, щонайменше, дивно. І, чого гріха таїти, скидається на "зрадоньку", яку не так давно розганяла Бі-Бі-Сі у зв'язку з нібито хабарем, яку дали прісні Порошенко адвокату Трампа за зустріч з ним. Хоча за великим рахунком нічого дивного немає: Вуду можна. Тому як його тексти публікуються в рубриці "Opinion" - "Думка: він - колумніст, а не розслідувач.
По-друге, всі ці публікації виходять на одному і тому ж ресурсі - The Washington Times. Це, безумовно, не проблема: ну співпрацює людина з цим виданням на постійній основі, таке з журналістами часто трапляється. Проблема - те, що ці тексти за лічені години починають поширюватися в українському сегменті інтернету. Ніби хтось моніторить саме WT і саме Вуда.
Внаслідок цього хайпи за минулі два роки мені доводилося читати WT (а особливо відсилання до нього) частіше, ніж за попередні півтора десятка років журналістської роботи. До того ж містер Вуд демонструє рівень обізнаності, який нечасто зустрінеш у західних оглядачів, а його тексти разюче влучно лягають в русло українського соціально-політичного дискурсу. Ось і стаття про Вакарчука чудово накладається на загальний фон розмов про фактичний старт президентської кампанії, шанси і гаманцях потенційних кандидатів, а також супутніх маніпуляцій і конспирологий. Іншими словами, думаю, хоч і не можу довести, перед нами чергова "джинса" (навряд чи хтось зізнається, але, принаймні, деякі із згаданих публікацій переводилися і переказувалися на замовлення).
Тут цікаво наступне. По-перше, WT - видання більш ніж консервативне. Засноване в 1982 р. відомим проповідником Мун Сон Меном (лідером Церкви об'єднання, а також, за його словами, Месією і повернувся Христом) для протидії комунізму і в якості рупора правої альтернативи лібералізму, воно, загалом, слід тим же курсом і зараз. Ну хіба що замість комуністів воює з глобалистами у всіх їх проявах. Коротенько, міграція - зло, глобальне потепління - вигадка, Барак Обама народився в Кенії.
По-друге, тексти Вуда про Україну дивним чином відповідають інтересам деяких кіл як в Києві, так і у Вашингтоні. Зокрема, матеріал про Вакарчука і Сороса виглядає як відпрацювання темника "Оппоблока". Безвиз вилізе боком, транснаціональні корпорації викачають з країни всі ресурси, натовпу нелегалів доб'ють культуру та безпеку, Порошенко виявився президентом завдяки допомозі структур Джорджа Сороса. Однак цей проект виявився провальним, і тепер Петру Олексійовичу переобрання не світить (власне, в якості заміни розглядається Вакарчук).
А ось меседж, який (неокони? демократи?) намагаються донести до адміністрації 45-го президента США: Сорос, якого Трамп на дух не переносить, продовжує каламутити воду. Причому (це не говориться прямо, але випливає з контексту) його підступи можуть ускладнити гру офіційного Вашингтона на українському напрямку. І потім, ця фігура Пінчука (знову ж таки, беремо до уваги загальний контекст - і його призабутий "мирний план", і незручності, які доставляють олігарху введені Трампом загороджувальні мита на металургійну продукцію, і взагалі зять президента-корупціонера).
Ну і, нарешті, чудове резюме: Вакарчук, звичайно, хороша людина і патріот, але українському народу варто гарненько подумати, чи варто голосувати за маріонетку глобалістів. Дивно, що без сумнівів управлінських якостях соросова обранця, але, можливо, це заради збереження перспективи Володимира Зеленського з Іво Бобулом, хто знає.
Загалом, теорія про оформляющемся змові "соросистов" напевно знайде прихильників по обидва боки Атлантики. На конспірологію такого роду буде попит і у Вашингтоні (тим більше що Трамп і сам їй не чужий - зрештою, він і сам із задоволенням повторював байку про фейковом американця Обамі), і в Києві - вона традиційно є частиною виборчої гонки. Просто тепер вже звичний "єврейська змова" отримає нову глобалістичну нотку, яку легко розвинути в новий наступ проти недержавних структур і громадських активістів - розвинути успіх, здобутий з прийняттям пріснопам'ятних поправок до закону про декларування.
Коротше, виходить непоганий роман з безліччю сюжетних ліній, недарма Вуд воліє жанр трилера. Хоча найцікавіше тут те, що інтереси Сороса і Білого дому щодо України начебто збігаються: і той, і інший незадоволені якраз тим, як Порошенко бореться з корупцією високих кабінетів.
Втім, припустимо, що Сорос і справді готовий поставити на Вакарчука. І що, в разі його перемоги на нас чекає навала сирійців-лівійців-черкесів? Чи українську ГТС куплять афільовані з ним структури? Лиходієві-фінансисту планетарного масштабу варто було б образитися на такі примітивні звинувачення. Соросу куди цікавіше соціальна інженерія. Він грається в неї як мінімум з часів чехословацької Оксамитової революції. Причому грається, що б ні говорили, цілком успішно - і його ставка на вирощування "нових еліт" цілком працює, хоча, можливо, і не зовсім так, як він собі це уявляв.
Зрештою, балканські, грузинська і українські революції, у підготовці яких, "як всім відомо", брали діяльну участь його НДО, штамповавшие активістів та лідерів думок, виявилися цілком незворотними, незважаючи на повільну ротацію, а місцями навіть консервацію правлячих кіл і кооптації або поглинання ними нових осіб. Східно-Центральна Європа створює дедалі більший тиск на інтереси і незручність для всіх традиційних глобальних гравців. Це, зрозуміло, не тільки соросова заслуга (або вина), але факт залишається фактом: звичні альянси і сфери впливу летять в тартарари, а необхідність нового еквілібріуму стає все більш очевидною. Цікаво, що схожі процеси - не без участі "турецького Сороса" Фетхуллаха Гюлена - відбуваються і в Азії.
Беручи до уваги цей масштаб, вкрай сумнівно, щоб у Сороса був якийсь План. І тим більше для якоїсь конкретної країни. Максимум - бачення. І цілком можна припустити, що в Україні він бачить якусь в повному сенсі європейську альтернативу Росії - ціннісну, політичну, економічну, ресурсну. Але якщо у нього є подібні очікування, то ким би не був наступний президент, вони навряд чи виправдаються. Зрештою, Україна з усією очевидністю підтримує регіональний тренд: на порядку денному нашої влади все більше місце займає консервативний націоналізм, густо замішаний на популізмі. Забавно, що цю тенденцію поставив вихованець і ворог Сороса Віктор Орбан, який перші два терміни в кріслі прем'єра Угорщини вів себе як зразковий ліберал (знову ж, вихованець і ворог Гюлена - турецький президент Реджеп Ердоган пішов тим же шляхом у своєму регіоні). І я сильно підозрюю, що та ж метаморфоза відбудеться з майбутнім українським президентом. Загалом, у WT буде ще безліч приводів "розігнати зраду". Тим більше що політтехнологи деяких наших кандидатів, по всій видимості, вирішили продати своїм клієнтам "осетрину другої свіжості" - орбаново ноу-хау стращания виборця примарою Сороса.
