Відмінний спектакль з Бабченко. Чим незадоволені критики?

Рімейк біблійного сюжету "Воскресіння Лазаря" у виконанні СБУ і Аркадія Бабченко став глобальної сенсацією. Про нього повідомили всі провідні новинні стрічки світу, а лондонський таблоїд The Sun навіть виніс історію на обкладинку. Таку струс, мабуть, можна назвати успіхом у тому сенсі, що подібне нагадування про Україну аж ніяк не зайве. З одного боку, західним аудиторіям швидко набридають вести про далеких війнах (особливо тих, у яких їх країни безпосередньо не беруть), а з іншого — свіже пояснення, навіщо потрібні антиросійські санкції, теж не зашкодить. І потім, "фейковое вбивство викриває шпигунський змова" — таке формулювання чіпляє і сама по собі, не кажучи вже про те, що вона продає історію успіху. А вони нам дуже потрібні. Загалом, профіт очевидний.

Ось тільки історія з інсценуванням вбивства російського журналіста і політемігранта здорово напружила ряд західних експертів, правозахисних структур та урядів. Причому серед них були навіть ті з них, в чиєму лояльному ставленні до України сумніватися не доводиться. Обурення встигли висловити гендиректор "Репортерів без кордонів" Кристоф Делуа, пулітцерівський лауреат Енн Епплбаум, представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір, міністри закордонних справ Литви Лінас Линкявичус і Бельгії Дідьє Рейндерс, а також директор Центру Байдена і екс-заступник помічника міністра оборони США Майкл Карпентер. Список цей не остаточний, і він ще буде поповнюватися: в ньому напевно засвітяться і автори редакційних передовиць, і політики.

Напружили їх, зрозуміло, не статус Бабченко і вже тим більше не те, що він живий і здоровий, а операція як така. Простіше всього було б звинуватити когось у зрадофилии і потуранні Москві, але у відношенні тих же Епплбаум і Линкявичуса це буде як мінімум нерозумно. Тим більше що аргументи критиків заслуговують уваги.

Так чи інакше, все зводиться до питання, чи так вже необхідно "вбивати" Бабченко. СБУ стала автором чи не найбільшої містифікації щонайменше за рік. Втемну були використані понад 1300 світових ЗМІ, які повідомили про загибель противника путінського режиму. Мимовільними і необізнаними спільниками стали українські дипломати і прем'єр, чиї виступи додали новини переконливості. Напевно ніяково почуває себе і федеральний президент Німеччини, який опинився в Києві якраз в день "замаху" і вимушений його коментувати. Про бурю, що захлеснула соціальні мережі, можна і не згадувати.

Безумовно, тролінг Росії вдався знатний, причому на всіх рівнях — від її політичного керівництва та пропагандистської машини до спецслужб і ура-патріотів. У цьому, до речі, Україна опинилася першопрохідцем: досі вороги Кремля утримувалися від масованих інформаційних атак проти нього з використанням фейкових новин. Але блискучий тактичний успіх може обернутися стратегічним провалом.

По-перше, тому, що перед Москвою відкриваються широкі пропагандистські горизонти. Образ вічно обороняється і обмовленої, вимушеної весь час відкинути безпідставні звинувачення Росії знаходить нове життя. Причому не тільки для внутрішнього споживання: фабрики тролів про це подбають. В цьому сенсі, мабуть, імідж Росії-жертви менш шкідливий, ніж посил, що всі брешуть, легитимирующий, по суті, будь-які конспірологічні теорії. Британці фальсифікували докази по справі про отруєння Скрипалів, малайзійський "Боїнг" збили ВСУ, в Криму був референдум, байку про російських хакерів придумали демократи, незадоволені перемогою Трампа. І потім, теза "живучи в епоху постправды, кожен сам має вирішувати, у що вірити" може обессмыслить будь дискурс.

По-друге, як кричати "Вовки!" в їх відсутність може не дочекатися допомоги, коли вони прийдуть, так і наступне звістка про замах може викликати сповільнену і стриману реакцію в Україні та за її межами. Просто в силу того, що кредит довіри і до наших державним структурам, і до наших ЗМІ, без того скромний, ймовірно, зменшився.

По-третє, в незавидному становищі опинився і сам Бабченко. Це що ж, втік від ФСБ, щоб стати знаряддям в руках СБУ? Рано говорити, чи буде героїчний флер сильніше підозрілості, але віри в його незаангажованість у публіки, ймовірно, зменшиться. Та й клеймо порохобота навісити можуть. А це не найкращий підмога продовження кар'єри в нинішньому амплуа незалежного журналіста. Правда, враховуючи українські реалії, відкривається можливість для політичної кар'єри. І так, при цьому не можна забувати про нітрохи не зміненому положенні потенційної мішені.

Загалом, організатори і учасники операції то чи не подумали про супутній збиток, то в них повинні були бути дуже вагомі підстави нею знехтувати. З одного боку, це зневага вже саме по собі може служити аргументом: реакцією на інсценованих смерть Бабченко Росія видала себе з головою, особливо з урахуванням стереотипності цієї поведінки і низки реальних смертей противників путінського режиму. І потім, Україна має право захищатися тими методами, які вважатиме прийнятними, — про що, на щастя, нагадала прес-секретар зовнішньополітичної служби ЄС Майя Косьянчич. Це той випадок, коли мета виправдовує засоби.

З іншого боку, реакцію в суді не пред'явиш. Так що згадані підстави пред'явити дуже бажано, причому як українській публіці, так і зарубіжним партнерам. В іншому випадку потужний піар-заряд обернеться дискредитацією і СБУ і Генпрокуратури, і президента, як це траплялося неодноразово. Іншими словами, справу повинно пройти верифікацію всіма можливими способами і завершитися зразковим судом. Здалося найманця і взятого посередника для цього мало.

Потрібно, образно кажучи, схопити Кремль за руку і цю хватку продемонструвати. Розкрити схему змови. Відзвітувати за кожного з тих трьох десятків людей, чиї вбивства, як було озвучено, планувалися. Розібратися з походженням зброї — і це, до речі, теж незручний момент, якщо згадати, що зброя для "змови Савченко", за версією слідства, доставлялося з території ОРДЛО, а в цей раз купувалося на підконтрольній Києву території. Загалом, на будь-яке питання повинно знайтися переконливий і вичерпну відповідь. Тим більше що, враховуючи резонанс цієї справи, напевно будуть і паралельні розслідування (і сакраментальне "а чи був хлопчик?" — тобто змова — теж неминуче буде).

Інакше надто дорого може обійтися цю мить тріумфу. Хоча врятоване життя, зрозуміло, поза цього рахунку.