Ложа і лажа. Як посол Німеччини про зраді проговорився

Блискуче пелевінське вислів "Світом править не таємна ложа, а явна лажа" мало багато попередників: ту ж думку, хоча й іншими словами, висловлювали різні розумні люди - від Гете і Бонапарта до Хайнлайна і Хэнлона. Цей всеобъясняющий теза "на всі випадки життя", втім, деколи вимагає адаптації.

Такий адаптацією стала формула сера Бернарда Ингэмома. Блискучий публіцист і прес-секретар прем'єра Маргарет Тетчер, він якось сказав: оцінюючи діяльність уряду, журналістам варто було б підозрювати перш косяк, ніж змова (соск-up before conspiracy). На мій скромний погляд, це одна з головних теорій державного управління, яка працює практично завжди - навіть в тих випадках, коли, здавалося б, очевидний факт, з неї випадає.

Типове підтвердження того було представлено в ході програми "Свобода слова" на ICTV у понеділок. І представила його народний депутат України Ірина Луценко, коли говорила про ситуацію на Донбасі. Ось цією фразою: "У міжнародних документах, міжнародних організаціях, у міжнародних судах, в різних резолюціях ООН, ПАРЄ та інших є три різних офіційних поняття: агресія, окупація та ефективний контроль".

Справедливості заради зазначу, що 24 грудня ту ж тезу про відмінність окупації і "ефективного контролю" з боку Росії на Донбасі озвучив в ефірі "Еспресо" заступник міністра у справах окупованих територій Георгій Лою. Потім міністерство навіть картинки намалювала з наочним поясненням цих відмінностей. Так от, це і є горезвісний соск-up. Тобто лажа. Бо дарма українська влада взялася так відчайдушно шукати різницю між окупацією і "ефективним контролем". Та ще потім тільки, щоб пояснити українським громадянам, чому території ОРДЛО не визнаються Києвом офіційно "окупованими".

Перш ніж рухатися далі, змушений дати невеличке дисклеймер: на жаль, я не є юристом-міжнародником і цілком допускаю власну некомпетентність. Тому подальший виклад - це не так коментар, як пропозицію розібратися.

Отже, перше, що кидається в очі, - вкрай невдале формулювання. "Ефективний контроль" - що російською, що українською мовою це словосполучення означає, за великим рахунком, вміле управління чим-небудь. Вміле управління суміжної держави територіями, якими в силу тих чи інших обставин не може керувати влада держави-господаря цих територій - це звучить як відверта маячня.

І зовсім неспроста. Очевидні труднощі перекладу - це м'яко кажучи. У чому легко переконатися, якщо покопатися в словниках. Адже еffective - не тільки "ефективний"; серед півтора десятка значень цього слова є ті, які все розставляють по місцях: "діючий/дійсний", "має силу", нарешті, фактичний. Та навіть ще більш точне, хоча і куди більш довге: "де-факто виконує певну функцію, хоча формально не визнається таким". Таким чином, божевільна калька з англійського словосполучення набуває ясний сенс: управління де-факто, але не де-юре. Або, якщо завгодно, коротше - "дійсний контроль".

Однак у випадку такого трактування, а вона підтверджується безліччю документів, які легко нагуглити, поняття "ефективного контролю" по суті є дескриптором окупації (надалі я буду навмисно залишати словосполучення "ефективний контроль", але прошу враховувати наведене мною розуміння цього терміна як "дійсного контролю").

Ось, наприклад, що пише англомовна Вікіпедія: "Військова окупація - це ефективний тимчасовий контроль..." так-Так, звичайно, авторитет "Вікі" підмочений, але в інших англомовних джерелах мені не вдалося знайти другого поняття поза контексту першого, і не можу сказати, що я не намагався. Причому в дивному укладенні Human Rights Watch стосовно територій, відторгнутих Росією від Грузії в ході війни 2008 р., можна прочитати наступний пасаж: "Навіть якщо іноземні збройні сили не зустрічають збройного опору і бойові дії не ведуться, в цьому випадку застосовні закони про окупацію, оскільки територія переходить під ефективний контроль іноземних збройних сил".

Можна ще привести дискусію з приводу взаємин Ізраїлю і палестинської автономії в секторі Гази після виведення звідти ізраїльських військ у 2005 р. зокрема, на ресурсі Оріпіојигіѕ.огд у 2012 р. була опублікована стаття Елізабет Семсон про те, чи є ця територія все ж окупованій та чи може Ізраїль здійснювати над нею "ефективний контроль". Автор, співробітниця вельми авторитетного Інституту Хадсона, вказує дуже цікаві факти. Наприклад, що "ефективний контроль" - штучний термін, що не має визначених джерел у міжнародному праві. У той же час, пише Семсон, хоча Четверта женевська конвенція не містить критеріїв завершення окупації, одним з них як раз і є "втрата ефективного контролю".

Вважаю, на цьому з лажею можна закінчити. Оскільки далі починається "ложа" - власне, змова.

Те, що ми самі себе перехитрили, розвівши "ефективний контроль" і окупацію, навряд чи залишилося непоміченим партнерами України. Дуже важко втриматися від спокуси вирішити всі проблеми разом, коли Київ сам так підставляється. Що виходить? По-перше, зникає незручна для США і Євросоюзу тема агресивного російського присутності на Донбасі: адже навіть при зворотному перекладі фактично виходить, що частина - іноземне управління - затьмарює ціле, тобто наявність іноземних військ.

По-друге, з'являється привід вимагати від України деескалації та дотримання умов Мінських угод, альтернативою чого представляється ослаблення санкційного тиску на Росію.

Власне, подієвий фон останніх тижнів цілком переконливо свідчить про те, що наші західні друзі рухаються саме в цьому напрямку. Тут справа навіть не в тому, що Дональд Трамп, ще нещодавно висловлював підтримку Україні і розмовляв з генсеком НАТО про можливість врегулювання на Донбасі, тепер раптом "достовірно не знає, що там відбувається", - такі коливання можна вважати його візитною карткою.

Подібна невизначеність ефективна як переговорна техніка: вона тримає партнера (у загальному випадку) в напрузі, змушуючи його бути більш поступливим.

Справа в послідовно товар, що просувається в західному інформпросторі тезі, що нинішнє загострення на Донбасі - спільна робота Москви і Києва. В принципі це цілком корелює зі звинуваченнями в провокаціях, якими впадає в адресу України Путін. І закликами раптом прозревшей Юлії Тимошенко "визнати війну війною".

На цьому тлі примітні два моменту. Перший - чергова домовленість Порошенко і Меркель "нічого не вирішувати без України". Вирішувати-то, власне, і не доведеться, якщо Київ самостійно зведе відбувається на Донбасі до "внутрішньоукраїнського конфлікту.

Другий момент - одкровення посла Німеччини Ернста Райхеля, раптом оживила, здавалося, остаточно покійний горезвісний план Морреля заявою, що вибори на Донбасі можна провести і під дулами російських автоматів. При цьому Райхель послався на досвід НДР, де вибори 1990 р. хоч і відбулися в присутності радянського контингенту, фактично поставили крапку на комуністичній епосі в Німеччині.

Проти паралелі НДР-ОРДЛО багато чого можна заперечити. Але вона не позбавлена сенсу саме в контексті поділу "ефективного контролю" та окупації. Формально і юридично радянський окупаційний контингент в Німеччині таким перестав бути після зміни вивіски на ГРВН, хоча і забезпечував Москві "ефективний контроль" над НДР. І цей контингент дійсно не зміг вплинути на результат виборів. От тільки це не означає, що Москва не намагалася цього робити. Намагалася, але не зуміла. Її можливості впливати на ситуацію були об'єктивно обмежені.

Чи знає про це посол Райхель? Безсумнівно. Але те, що варіант "спочатку вибори - потім безпека" знову став темою для обговорення, навряд чи можна списати на випадковість. Навіть якщо у випадку з послом мова "про лажі, а не про ложе" (а це дуже і дуже схоже), обстановка явно сприяла її появи.