Війна і корупція. Чому Волкер вибирає Порошенко
Спецпредставник Держдепартаменту США Курт Волкер знову гостює в Україні. Причому свій візит він розпочав з роботи в "полі" - першим ділом поїхав на Донбас, щоб своїми очима побачити ситуацію і продемонструвати незмінну підтримку з боку Вашингтона. Ще одним підтвердженням того є наміри додатково виділити Києву $250 млн на оборону. Українське питання з порядку денного не знято, нехай у неї прописалися і запланований на травень саміт Дональда Трампа з Кім Чен Ином, і недавнє відкриття посольства в Єрусалимі. Для американського дипломата вояж до нас в деякому роді черговий, оскільки ще раніше він анонсував інтенсифікацію переговорного процесу після виборів Путіна".
Візит проходить на тлі активізації переговорного процесу в цілому, в тому числі в рамках "нормандського формату", але поки, природно, без участі РФ. Сторони зайняті підготовчими заходами. Тому і не варто було очікувати сенсаційних заяв від пана Волкера. Спецпредставник повторив тезу про те, що місія ООН повинна бути, Росія повинна вивести свої війська - і конфлікт припиниться; а зброю Штати Україні дали не для нападу на росіян, а для захисту суверенітету і стримування російської агресії. Правда, все ж одна... не сенсація, але важлива декларація з вуст Волкера прозвучала. Вона стосується його візаві, помічника президента РФ Владислава Суркова. Дипломат гранично чітко прокоментував чутки про звільнення Суркова: Вашингтон і особисто він, буде вести переговори з Сурковим і з тим, хто його замінить. Загалом, на помічника Путіна світ не замкнувся, тобто кадровими перестановками Кремль доб'ється лише відстрочення, але не умертвіння переговорів.
Але про це вже говорилося раніше і не раз. Тому давайте використаємо візит Курта Волкера як привід поглянути на американську політику щодо України. Особливо в умовах неувядающего зрадофильства.
І тим більше, що Україна достатньою мірою залучена в американські процеси не тільки як реципієнт допомоги від Вашингтона. По-перше, це звичайно ж, фігура Пола Манафорта, який зв'язав нинішнього президента США, побіжного екс-президента України і людей з близького кола Володимира Путіна, власне, наближених до Кремля. Розслідування втручання росії у вибори в Штатах і можливих контактів оточення Трампа з росіянами не спущено на гальмах. Але Київ опинився в непростому положенні, коли не хочеться злити господаря Овального кабінету і одночасно американський істеблішмент, представники якого стоять на боці України. Як наслідок, після публікації Ендрю Крамера в The New York Times про те, що генпрокурор Юрій Луценко "згорнув" співпраця з спецпрокурором Робертом Мюллером, троє сенаторів-демократів написали звернення до глави ГПУ з проханням пояснити. Що стало предметом для інформаційних маніпуляцій. Тому один з авторів, Бен Кардін, оперативно роз'яснив, що послання звернення було дуже простим: "просто співпрацюйте". Становище української влади, правда, від цього не стало легше.
Ще один момент, який спорадично з'являється в українсько-американських відносинах, - це питання націоналізму. Не так давно понад півсотні конгресменів написали лист в Держдеп, висловивши стурбованість зростанням антисемітизму (польський закон про відповідальність за звинувачення поляків у причетності до Голокосту) і ксенофобії в Україні та Польщі. Що стосується України, то йшлося про Бандеру, Шухевича та випадки вандалізму щодо єврейських пам'яток і святинь, за якими, як відомо, часто стоять або наші корисні ідіоти, або зайди на зарплаті у Кремля.
Український націоналізм на ту сторону Атлантики відкидає куди більшу тінь, ніж є насправді. З боку, може, і здається, що питання ксенофобії в Україні стоїть гостро. Але засилля антисемітизму спростовується і українськими євреями, і політсилами, які називають себе правими. Ті ж страшні і жахливі "правосеки" нагадують, що в їх рядах багато євреїв. До того ж, вибори і соцдослідження показують, що націоналісти не користуються особливою популярністю. Вони були затребувані в якості противаги "регіоналам" і на Майдані, але після суспільство захотіло центризму. Чому ж взагалі звертається на це увагу і на Заході? Поясненням може бути те, що витівки певних груп чинності радикалізму куди більше кидаються в очі. Це не означає, що проблеми немає взагалі. Просто не так страшний чорт, як його малюють.
Проте ці питання не є основними аспектами американської політики, хоча, звичайно, важливі. На чолі кута в Сполучених Штатах ставиться підтримка України у протистоянні з Росією, хід реформ і корупція. Тут можна виділити два ключових підходи американського політикуму: "клювати" українську владу за корупцію і недореформи і зосередитися на завершенні війни та євроінтеграції.
У США є побоювання, що певні поточні дії українська влада, а точніше, бездіяльність, створюють ризик відходу держави у відвертий волюнтаризм. Що недозволено в зв'язку з російською агресією. В той же час найбільш поширена форма коментаря/оцінки ситуації з реформами і корупцією в Україні: ви багато зробили, більше, ніж хто-небудь до цього. Молодці, продовжуйте в тому ж дусі. Але є й проблемні ділянки - та ж корупція. Ось тут потрібно серйозно попрацювати, оскільки це є запорукою залучення інвестицій. І цей меседж часто озвучується американськими чиновниками.
Так, заступник держсекретаря Джон Салліван, який керував відомством в період між Рексом Тиллерсоном і Майком Помпео, під час візиту в Україну 22 лютого підкреслив, що боротьба з корупцією не менш важлива, ніж протистояння Кремлю. Знову-таки з його слів, видно значний прогрес, але доведіть до кінця створення антикорупційного суду. При цьому Салліван відкинув можливість введення санкцій щодо Києва за зволікання з судом, оскільки Штати карають за "згубні дії, що загрожують безпеці і єдності".
У тому ж місяці, але до приїзду Саллівана, директор Національної розвідки США Ден Коутс опублікував доповідь, в якому застеріг українську владу: якщо не боротися з корупцією, тобто не задовольняти суспільний запит на реформи, то чекайте дострокових виборів. "Лідери опозиції спробують скористатися невдоволенням населення, щоб послабити президента України Петра Порошенка і правлячу коаліцію напередодні виборів 2019-го року", - підкреслив Коутс.
І зовсім недавно в Київ на форум безпеки заїжджала постпред США при НАТО Кей Бейлі Хатчінсон з тим же антикорупційним закликом і запевненнями співробітництва США та України. Але при цьому всьому головний посил був адресований Європи, зокрема Берліну, який лобіює будівництво "Північного потоку-2". За словами Хатчінсон, проти компаній, які задіяні в будівництві, Штати цілком можуть ввести санкції. І потім, навіщо Європа добровільно кладе голову на гільйотину енергозалежності від Москви, якщо США можуть за низькими цінами забезпечити ЄС енергоресурсами.
Волкера не особливо турбує метушня чинуш-корупціонерів. Він зосереджений саме на вирішенні конфлікту. У січневому інтерв'ю Deutsche Welle спецпредставник Держдепартаменту підкреслив, що "Україна за останні три роки досягла більшого поступу в реалізації деяких реформ, ніж за останні 25 років, так що це позитивний знак". Однак, продовжив він, щоб швидше відновити економіку, яка страждає від наслідків війни, потрібні інвестиції, яких слід очікувати в разі успішної боротьби з корупцією.
При цьому інтерв'юер Жанна Нємцова проартикулировала часто звучить в РФ тезу про вигоду конфлікту для української влади. На що Волкер парирував: ці речі абсолютно не пов'язані. І, на думку Волкера, майбутня політична кар'єра дуже важлива для українських політиків, які намагаються "виживати в середовищі, де протягом багатьох років не проводилися які-небудь значні реформи". Ось, в принципі, суть другого, згаданого вище підходу американської політики, превалює над першим.
Звичайно ж української корупційну гідру в Штатах приділяється багато уваги. Але здебільшого без персоналізації. Бо в умовах, коли "запоребриковые" гарячково шукають кожну щілину, в яку можна кинутися з черговим пропагандистським набором, ляпас від союзника (або відразу декілька стусанів) серйозно підсоблять місцевим прибічникам "російського світу". Тим більше що дифамації на четвертий рік війни і незважаючи на поступове формування імунітету, як і раніше греблю гати. Правда, не варто очікувати, що така тенденція в позиції Вашингтона непорушна.