Коротко і неясно. Що спільного у Стратегії деокупації з наполеонівською конституцією

Список досягнень президента Зеленського поповнився ще одним подвигом – постановою про впровадження рішення РНБО "Про Стратегію деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя". Простіше кажучи, він, як нам повідомляють ледь не з кожної праски, "ухвалив" "Стратегію деокупації Криму" – тобто зважився поставити свій автограф під цим документом. Мій фах і освіта не дозволяють авторитетно говорити про далекосяжні юридичні наслідки цього кроку, але той-таки фах і досвід дозволяють дещо підмічати, тому викладене нижче – це радше нотатки на полях і намагання спертися на здоровий глузд попри те, що така практика в політичних питаннях регулярно збоїть.

Так от, насамперед варто зауважити, що найбільша цінність цього кроку полягає в тому, що його було зроблено. Тепер у медійний оборот не просто впроваджено тезу про те, що команда Зеленського збирається боротись за повернення Криму (всього), але й підведено доказову базу: сякий-такий структурований план того, як це робити. Наскільки реалістичний і ефективний — питання другорядне. Головне, що цей документ вкотре засвідчує рішучість України відстоювати свої суверенітет і територіальну цілісність, а президента — цей порух очолювати.

Та про місце цього документу в нормативно-правовій базі лишається хіба гадати — щонайменше в силу невизначеності терміну "Стратегія деокупації", адже в Законі про національну безпеку (який у цьому питанні логічно вважати профільним), прийнятому в червні 2018 й востаннє правленому у вересні 2020 року, він відсутній. Натомість у пп. 19-24 Ст.1 цього закону наведено визначення Стратегій: 

• національної безпеки;
• воєнної безпеки;
• кібербезпеки;
• громадської безпеки;
• розвитку оборонно-промислового комплексу. 

Відтак, шо таке Стратегія деокупації, які характеристики її вирізняють і що з цього випливає, — можна хіба здогадуватись, послуговуючись аналогіями та словниками. Не найкращий варіант, коли йдеться про документ державного значення. 

Зрештою, можна не чіплятись до формальностей і просто згадати, що поняттям "стратегія" в сенсі "приблизна програма наявних та майбутніх дій" люблять оперувати бізнес-тренери, фахівці з публічних комунікацій та особистісного росту, і до нього із прихильним схваленням ставляться наші західні партнери. У зв'язку з цим важко не помітити, низки специфічних зворотів, що можуть вказувати або на намагання полегшити переклад цього документу англійською, або ж на прямі з неї запозичення. Такі словосполучення як "національна стійкість" та "спроможність громад" мають мало сенсу в українській (чи російській), але поняттям "national stability" та "community capacity (building)" присвячено чимало публікацій різного рівня доступності й наукової цінності. Які б не були причини цього співпадіння, я припускаю, що мета цього документу — радше Orbi, ніж Urbi, тим більше що для внутрішньої аудиторії в ньому не міститься нічого принципово нового. Ба більше, в тому чи іншому вигляді різні елементи "Стратегії…" містяться в інших документах.

Втім, орієнтація документу назовні — це, ніби й непогано. Особливо з огляду на те, що однією з очевидних його задач було просування ініціативи "Кримська платформа", чия подальша доля наразі видається досить сумнівною з огляду на очевидний брак ентузіазму з боку партнерів України й доволі амбівалентну позицію ключового з них — Туреччини — у стосунках із Заходом і Росією.

Водночас, подвійне згадування в тексті Будапештського меморандуму, та ще й наголошування на його принциповій значущості у контексті деокупації Криму виглядає недоречно-архаїчним. Яким чином передбачені призабутою угодою із непевним міжнародним статусом консультації мають прислужитися оголошеній меті — це питання, на мою скромну думку, може стати основою для непоганого альтернативно-історичного сюжету.

Ну і нарешті, 97 пунктів — це, схоже, компромісний наслідок боротьби між лінню та прагненням. Утім, з точки зору нумерології, 9+7=16=7. Пряма вказівка на християнські цінності. Та якщо серйозно, багато чого вказує на те, що автори документу керувались настановою, яку Наполеон Бонапарт дав своїм юристам, які працювали над Конституцією VIII року: "Пишіть коротко і неясно!".