Примус до Лукашенка. Як Україна програла Білорусь

У четвер, 11 листопада, в мінській лікарні помер 31-річний Роман Бондаренко, викрадений білоруськими карателями в одному з дворів Мінська, відомому як "Площа змін", в ході конфлікту з-за біло-червоно-білих стрічок, що повʼязані на паркані. Сам Бондаренко в конфлікті не брав участі — він просто попався під руку. Іншими словами, бойовикам з ескадронів смерті, створеним за наказом Лукашенка, поставлена задача вбивати всіх підряд, і причетних до протестів, і непричетних, сіючи жах у всьому суспільстві і пригнічуючи навіть думку про опір. Це і є державний тероризм в найчистішому вигляді.

У звʼязку із загибеллю Бондаренка кілька тисяч людей вийшли в Мінську на суто мирний протест. Влада протест очікувано проігнорувала.

Україна з приводу цих подій воліла за краще відмовчатися. Втім, у слуг народу є залізна відмазка, з посиланням на поважну причину. У звʼязку з нездатністю ураженого ковідом Володимира Зеленського повноцінно управляти країною (повноцінно, треба думати, це як раніше) ОП вже оголосив про перехід на дистанційний формат, який реалізується у вигляді щоденних 10-хвилинних відеороликів, з підбадьорюючими і направляючими вказівками. Концепція відеоблогу, здатного замінити здорового президента здорової країни, зрозуміло, не назавжди, а лише на час, вже розробляється. Словом, тема загибелі Бондаренко і ситуація з правами людини в Білорусі з офіційного українського порядку, очевидно, випаде.

Про ситуацію в Білорусі і навколо неї

Те, що Білорусь накрив державний терор, що зрівняв її з КНДР, — очевидний факт. Але для глибокого розуміння подій, що відбуваються у наших сусідів, і можливих реакцій України, що відповідають її національним інтересам, важливі деталі.

Деталі ж такі:

• Білоруси, яких вже три місяці б'ють і вбивають державні терористи, — як неофіційні групи карателів, так "правоохоронні органи", проявили повну нездатність до опору. Їх "мирні протести" виглядають як безсила апеляція незрозуміло до кого. А ситуація в світі така, що звертатися за допомогою білорусам нікуди. Допомогти їм можуть лише вони самі.
• Навіть якби білоруси могли розраховувати на ефективну допомогу, повалення Лукашенка все одно залишилося б їх внутрішньою справою. А передумов для цього, на жаль, немає. При всій огидності мінського агрофюрера, він, як і будь-який диктатор, лише фронтмен, який відповідає на запит, що обʼєктивно склався в суспільстві. При цьому, в порівнянні з меншістю, що виражає в мирних протестах запит на громадянські свободи і змінюваність влади, прихильники диктатури Лукашенка краще організовані і рішучіше налаштовані. Їх значно більше, і вони, на відміну від безсилої меншини, успішно здійснюють над нею організоване насильство. Іншими словами, прихильники Лукашенка мають в Білорусі вирішальну перевагу в усіх напрямках. Якби це було не так, Лукашенко давно вже був би повалений.
• Лукашенко підтримують і на міжнародному рівні. Рада ООН з прав людини 51 голосом з 92 схвалила зусилля влади Білорусі, спрямовані на дотримання прав людини.
• Санкції проти Лукашенка і його оточення, введені ЄС, нехай і формально, але рівнем нижче ООН, носять персональний і в силу цього символічний і неефективний характер.
• Підтримка протестувальників з боку Литви і Польщі, що ще на щабель нижче, за фактом обмежилася усними деклараціями і наданням притулку малій кількості осіб. У відповідь Лукашенко, під приводом карантинних заходів, заборонив вʼїзд до Білорусі громадянам, які раніше виїхали з неї до Литви, Польщі і України, бачачи в них потенційну небезпеку для себе.

Заходи впливу на Лукашенка з боку ЄС, Литви і Польщі отримали в результаті зворотний ефект. Замість того, щоб знизити рівень репресій, диктатор замкнувся в ізоляцію і став шукати порятунку в ще більшому зближенні з Росією. У підсумку головним бенефіціаром білоруського протистояння виявився Кремль.

Щодо правильної позиції України

Україна в білоруському питанні з самого початку повела себе не самостійно, дублюючи литовський і польський порядок, причому в ослабленому варіанті, з поправкою на дрейф команди Зеленського в бік Росії. Як наслідок, Україна не змогла утвердитися в жодній з двох ролей, які могли б бути їй вигідні: ключового захисника прав людини в Білорусі в очах решти світу і посередника між протестувальниками і Лукашенком.

Очевидно, що шанси зайняти місце посередника в переговорах між мінських владою і опозицією втрачені командою Зеленського вже остаточно. Втрачена і можливість отримати гарантії безпеки від російського удару з білоруської території, в обмін на надану Лукашенком можливість відходу з надто тісних російських обіймів. Білоруський кордон став так само ворожий Україні, як і російський, і ми ризикуємо отримати удар не тільки зі сходу, а й з півночі.

Залишається, таким чином, тільки правозахисна складова. Звичайно, білоруський протест безперспективний (принаймні, в нинішньому вигляді): революції не сталося, Лукашенко залишиться при владі ще надовго, і підтримувати опозицію, нездатну до реальної боротьби, безглуздо. Але гучні і ясні реакції на найобурливіші злочини мінського режиму, на зразок вбивства Бондаренка, витримані в дусі ідеалів Майдану, все ще можливі. Така підтримка громадянських свобод, демократії і незалежності, яка виходить із єдиної країни світу, громадяни якої вмирали під прапорами ЄС, стала б сильним ходом, підвищивши міжнародний авторитет України.

Цей крок був би дуже своєчасний і тому, що наша зацикленість виключно на українських проблемах загрожує тим, що українська тематика всім набридне — і, до речі, вона вже всім добряче набридла. Активно ж коментуючи білоруські події і втручаючись в них, ми могли б знайти безліч вигод.

Так, надавши всім, хто сьогодні не відчуває себе в безпеці в Білорусі, можливість вільно, без додаткових підстав і з мінімумом формальностей отримати тимчасову посвідку на проживання в Україні і право на працевлаштування на загальних з українцями підставах, ми отримали б десятки тисяч активних, рішучих і, в більшості випадків, добре освічених людей. Це, безумовно, пішло б нам на користь. Частина з цих людей залишилися б в Україні, ставши частиною нашого суспільства, — далеко не найгіршою, і в масі не є прихильниками Росії (путінолюби — вороги Лукашенка воліють, якщо доходить до еміграції, інший напрямок). Частина повернулася б з часом в Білорусь, ставши нашими союзниками там. А жорсткі виступи на захист прав людини в Білорусі на міжнародному рівні оживили б і тему підтримки України, яка протистоїть російській агресії.

Але нічого подібного не очікується. Епідемія коронавірусу, що вразила Зеленського і його команду, знизила до десятихвилинних відосиків і без того невисокий рівень управління країною. Можна укладати парі, що стиль цих відеороликів залишиться колишнім, до болю знайомим стилем 95 кварталу: той же рояль і ті ж ебонітові палички. Можливо, їх уже вивантажують в відеостудії, суміжній з лікарняною палатою президента — і він, відчувши полегшення від звичної обстановки, вже приступив до репетицій перед зйомкою.

А рівнем нижче, куди ще не добрався зловісний вірус, йде звичайне життя. 11 листопада, в день, коли невідомі в масках викрали Романа Бондаренка (офіційна влада, як завжди, заперечує свою причетність, ховаючись за спини "недержавних" каральних загонів), під спільним головуванням президентів Торгово-промислових палат України і Білорусі, Геннадія Чижикова і Володимира Улаховича, в онлайн-форматі пройшло девʼяте засідання Українсько-білоруської консультативної ради ділового співробітництва на теми business as usual. Загальний тон засідання був оптимістичним. Правда, жартів в класичному стилі 95 кварталу "що буде якщо одягнути Бондаренка в вовняний одяг, а людям в масках видати ебонітові палички", не прозвучало. Все пройшло так, як ніби в Мінську взагалі нікого не вбивали, а Білорусь не примушували до Лукашенка.