Кіптява чужих перемог. Чому московський "День Параду" виявився смисловою галюцинацією

Щоразу, коли на телетрансляції московського параду в кадр потрапляла будь-яка заведена техніка — а її, за різними даними, зігнали в центр Москви в кількості від 216 до 234 одиниць, найбільше в очі впадала саме кіптява. Російські сухопутні бронеколимаги, так само як і літаючі вози, нещадно коптили, явно заздрячи славі "Адмірала Кузнецова".

Тільки кіптява

Саме кіптява і стала, мабуть, найбільш зримим продуктом параду, не менш помітним, ніж пропагандистський вихлоп. І це, за великим рахунком, дуже символічно. Адже парад 2020 р., перенесений у звʼязку з епідемією ковіду з 9 травня на 24 червня — на день, коли 75 років тому відбувся перший парад Перемоги у Москві, теж став лише кіптявою давньої перемоги. Перемоги, здобутої в іншу епоху, в іншому світі і іншими країнами, одну з яких сьогодні безуспішно намагається косплеїти путінська Росія. Але путінська Росія була і залишається всього лише шматком СРСР, що розпався, деградованою і розкраденою як особисто Путіним, так і його приятелями з кооперативу "Озеро". До Радянського Союзу вона має вельми опосередковане відношення.

Далеко не очевидно і те, чи входив СРСР в число переможців у 2СВ. На думку Клаузевіца — а не вірити йому немає підстав, — переможцем у війні є сторона, що поліпшила своє становище порівняно з довоєнним. Виходячи з цього, цілком логічного положення, до числа переможців, безсумнівно, належать США, а також, з великою часткою ймовірності, всі країни Європи, які уникли радянської окупації. Більш того, в це число нам доведеться включити і західну частину формально переможеної Німеччини. Що ж стосується СРСР, що втратив якщо не в першу, то ніяк не в другу чергу через бездарне керівництво понад 40 млн населення (близько 20%!), а також країн, що потрапили в зону радянської окупації, то їх віднесення до числа переможців видається більш ніж спірним. Росія ж, в її нинішньому вигляді, взагалі не мала 75 років тому окремої державної субʼєктності.

Тому парад, що пройшов, був саме і тільки кіптявою. Кіптявою чужою, віддаленою за часом і яка давно стала частиною історії, а не політичного устрою світу, — перемоги, яку здобули США і Великобританія, які зуміли вдало використовувати суперечності між союзними до часу Німеччиною і СРСР.

Росіянам парад не потрібен

Незважаючи на потужну інформаційну підкачку, покликану створити казенний ентузіазм, російське населення ставиться до "свята Великої Перемоги" і до парадних екзерцій на його честь вельми прохолодно, сприймаючи їх як обридлий глянсовий атракціон. Про це свідчать дані гугл-опитування, проведеного з 20 травня по 5 червня 2020 р. незалежної "Групою Білановського", в якому взяли участь 2167 осіб у віці від 20 до 82 років.

На думку більшості респондентів, правда про війну постійно і брутально спотворюється в пропагандистських цілях. Таке упереджене висвітлення війни давно вже перестало зміцнювати імідж влади у сприйнятті населення, яке бачить, що в центрі уваги незмінно виявляються не ветерани, а функціонери та ракетні комплекси, що використовуються як інструмент зовнішньої агресії Кремля. "Побєдобєсну" скрепу активно експлуатують і політики, намагаючись порушити з її допомогою неабияк зівʼялий народний патріотизм, конвертувавши потім голоси на виборах.

Як наслідок, висвітлення Перемоги у ЗМІ більшість респондентів визнали занадто навʼязливим, а з фактичної точки зору — вкрай недостовірним. Тільки 4% з них оцінили його як "обʼєктивне і правдиве". Що стосується проведення параду в умовах пандемії, то 72% опитаних висловилися однозначно проти, при 15% твердо "за". У числі найважливіших аргументів проти 62% опитаних назвали неефективність спроби згуртувати народ за допомогою колишніх перемог, а 21% — недоречність навʼязливої демонстрації військової могутності в сучасному світі.

При цьому, всупереч очікуванням, найбільший відсоток негативних оцінок у звʼязку з помпезним святкуванням "дня Великої Перемоги" висловила група опитаних від 75 років і старші. Ця ж група дала і найбільший відсоток тих, хто вважає ленд-ліз і допомогу союзників найважливішим внеском в перемогу СРСР — 81% при 46% в середньому по масиву, і відчуває почуття образи через невмілі дії радянського командування в 1941 і 1942 рр. — 48% (в середньому по масиву 17%).

Звичайно, тут слід зробити знижку на те, що це було інтернет-опитування. Результати, отримані по телефону або особисто, були б, мабуть, трохи інші. Однак факт залишається фактом: росіяни втомилися від "побєдобєсія" — від нескінченної пропаганди, "дідів на палицях", помпезних парадів і пляшок горілки у георгіївських стрічках.

Учасники і гості. Витратний матеріал і дипломатичні маневри

Крім техніки, якої, як вже було сказано, налічувалося понад 200 одиниць і 75 літаків та вертольотів, в параді брали участь — знову ж, за різними даними, від 13 до 15 тис. військовослужбовців. І якщо на репетиції параду вони були в масках і рукавичках, то на самому параді ніяких засобів захисту на його учасниках не було. Створювалося враження, що в Кремлі в них бачили просто витратний матеріал: головне, щоб дожили до заходу і промарширували, а там хоч трава не рости.

Приблизно так само йшли справи і на гостьових трибунах, хоча організатори щось там і говорили про "соціальної дистанції". Але масок на гостях не було — і, до речі, даремно: вони могли б щонайменше приховати той факт, що "ветерани" карантинної витримки, яких Путін розсадив довкола себе, підозріло молоді — щонайменше років на 20-25 молодші "ветеранського віку". Адже, якщо йдеться про події 75-річної давнини і про людей, які брали в них активну участь, то цим людям має бути сьогодні 93-95 років і більше. Вік же "ветеранів" путінського призову становив на око від 60 до 70, максимум 75 років.

Але повернемося до заходів безпеки. Реальний ризик підчепити на параді ковід призвів до того, що гості, не мали можливості або бажання прямо відмовитися від поїздки до Москви, намагалися відкосити від неї всіма мислимими способами, викликаючи в памʼяті симулянтів з роману Гашека. Назарбаєв виявив у себе симптоми ковіду. З тієї ж причини відмовився від поїздки президент Вірменії Нікол Пашинян. У президента Хорватії Зорана Милановича раптово зламався літак — причому так вдало, що доби на ремонт ніяк не могло вистачити. А з президентом Киргизстану Сооронбаєм Жеенбековим і зовсім стався конфуз: він уже прибув до Москви, але тут в лавах його делегації виявилися симптоми ковіду! Природно, що на парад він не потрапив. Однак, за чутками, симптоми інфекції виявилися після попередження, зробленого Жеенбекову з Пекіна. Китайцям щось не сподобалося, що саме — невідомо, але вони визнали його присутність у Москві зайвою.

Для довідки: Киргизстан — парламентська республіка, в якій президент обирається прямо, але на один шестирічний термін. Жеенбеков — третій законно обраний, і другий обраний прямо глава держави. Його попередник Алмазбек Атамбаєв, який намагався орієнтуватися на Москву, за день до прибуття делегації до Москви був засуджений, формально — за сприяння у звільненні злодія в законі. З літа минулого року Бішкек жорстко орієнтується на Пекін.

Сам же Китай надіслав делегацію на чолі з міністром оборони — гідний, з одного боку, рівень представництва, але з іншого — позначає старшинство у відносинах: генерал-інспектор приїхав перевірити, як буде проходити парад. Китайський парадний розрахунок також брав участь у ньому.

З інших гостей виділялися президенти Молдови і Білорусі. "Російський президент Молдови Ігор Додон, як міг, тулився до Путіна, але був незмінно відтіснений на задвірки. Зате Олександр Лукашенко, навпаки, демонстрував образу, ухиляючись від знаходження в безпосередній близькості від російського президента, і відразу ж після вистави повернувся додому.

Були також президенти Узбекистану, Казахстану, Таджикистану, Сербії, сербський член президії Боснії і Герцеговини Мілорад Додік (один з трьох глав держави), а також президенти невизнаних Південної Осетії і Абхазії.

Порівняно зі святкуваннями десятирічної давнини таке представництво виглядало блідо. Нагадаю, що на 65-річчя закінчення війни в Європі до Москви прилетіли багато глави іноземних держав, включаючи Ангелу Меркель, голову КНР Ху Цзіньтао, в.о. президента Польщі Броніслава Коморовського та багатьох інших. Формальним главою російської держави був тоді Дмитро Медведєв. Через пʼять років, у рік 70-річчя Перемоги, коли президентом знову став Путін, на трибунах поруч з ним знаходилися китайський лідер Сі Цзіньпін, генсек ООН Пан Гі Мун, генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова, лідери Монголії, Венесуели, Сербії, країн СНД. Ангела Меркель, хоча і відмовилася брати участь в урочистостях, прилетіла до Москви наступного день, щоб провести переговори і покласти вінок на могилу Невідомого солдата.

Проте зараз, через пʼять років, Росія все виразніше займає позицію світового ізгоя. Безпосередньо перед парадом на світло спливла історія з участю Путіна в постачанні зброєю терористів з ВПС, а в Лівії був створений комітет з розслідування військових злочинів, скоєних там російськими військовослужбовцями. Все це дуже розмило образ "країни-переможниці", і без того, як вже було сказано, фальшивий.

Власне, парад

Тут все було як звичайно. Спочатку піші коробки: почесні караули, історичні роти в уніформі 75-річної давності, досить, втім, умовної, розрахунки суворовських, нахімовських і кадетських училищ; коробки полків Сухопутних військ, ВКС, ВМФ, РВСН, ВДВ, карателі з Росгвардії; рота інженерних військ; батальйони військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту і військ звʼязку; рота залізничних військ; батальйон МНС і парадні розрахунки Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Узбекистану, Індії, Казахстану, Киргизії, Китаю, Молдови, Монголії, Сербії, Таджикистану і Туркменії, вишикувані строго за алфавітом, так що вірмени йшли слідом за азербайджанцями. Потім рушила техніка, починаючи з історичних Т-34-85 (судячи з кількості — тих самих, викуплених рік тому лаоських післявоєнного чеського виробництва) і Су-100. Серед сучасної техніки був і "Бук", що мимоволі викликало питання: невже той самий? Ні, зрозуміло.

Потім пролетіла авіація. Однак чогось, безумовно, не вистачало. Кульмінацією параду перемоги 1945 р. було кидання до мавзолею нацистських прапорів і штандартів. Було б логічно, віддаючи шану предкам, теж кинути що-небудь до мавзолею — точніше, до фанерної конструкції, що приховувала його від глядачів. Ось тільки кидати було нічого. Кашкет і кітель Гітлера зберігаються як реліквії, в головному храмі ЗС РФ в Кубинці. Здорового глузду, який теж можна було б кинути до ніг Путіна, в Росії давно не залишилося. Напевно, можна було б кинути на місце нацистських прапорів санкційні продукти і навіть розчавити їх потім танками, але тут організатори параду чомусь не проявили належної рішучості.

Що ж до парадів в інших містах, то через складну ситуацію з коронавірусом вони здебільшого були скасовані взагалі або пройшли без глядачів, позбавлених, таким чином, можливості випробувати незабутнє духоподйомне відчуття, коли заводяться танки. За твердженням одного з коментаторів параду, історика Микити Романова, таке відчуття обумовлене специфічною психофізіологією будь-якого здорового російського патріота, хоча б навіть і цивільного. Втім, як ми памʼятаємо, результати опитування цього не підтвердили.