Кінець великої бійні. Чому Україні варто відзначати дату завершення Першої світової

11 листопада 1918 р. о 5:12-5:20 у лісі у французького міста Комп'єнь представники Антанти та кайзерівської Німеччини підписали угоду про перемир'я. Того ж дня, об 11 годині 11-го дня 11-го місяця, завершилася Перша світова війна.

Цвинтарний інтернаціонал

З того часу цей день залишається однією з головних пам'ятних дат у США, Німеччині, Франції, Бельгії, Австралії, Канаді та багатьох інших країнах. Будь то верденський форт Дуомон, меморіал Мененпорт в Іпрі або галліполійський цвинтар Самотньої сосни – цього дня тут завжди багатолюдно. День пам'яті полеглих 11 листопада має в Європі та країнах західної цивілізації не менше значення, ніж День пам'яті жертв Другої світової війни.

У 1914-1918 рр., за приблизними підрахунками, загинуло понад 10 млн військових та понад 10 млн мирних жителів.

Щонайменше один із мільйонів полеглих припадає на мешканців територій сучасної України. Півмільйона з цієї кількості впали на полях битв у лавах армій Російської імперії та Австро-Угорщини. Крім прямих жертв, ще кілька мільйонів людей загинули через наслідки війни – кілька років конфліктів та масових епідемій, що послідували за розпадом імперій. Проте 11 листопада у нашому календарі сьогодні – просто день. Для футбольних фанів – день товариського матчу між збірними України та Болгарії. Для тих, хто цікавиться, – Міжнародний день оригамі та незалежності Польщі (знов-таки, набутої у 1918 р.).

Це при тому, що, як і у Франції з Бельгією, по українській Галичині, Буковині, Поділлі і Волині розкидані цвинтарі солдатів Австро-Угорщини, Російської імперії, Німеччини та Туреччини, які найчастіше лежать пліч-о-пліч.

Україна та українці успішно інтегруються в європейські традиції історичної пам'яті жертв воєн та злочинів минулого. День пам'яті загиблих у Другій світовій війні 8 травня та дні пам'яті жертв Голокосту в Україні повністю інтегровані в історичний наратив західної цивілізації. Це не лише допомагає гуманізації суспільного простору, а й сприяє інтеграції пам'яті жертв Голодомору та злочинів тоталітарних режимів в Україні до системи загальноєвропейських цінностей.

Завершення переходу на загальноєвропейські традиції історичної пам'яті в Україні може сприяти появі національного Дня пам'яті полеглих у Першій світовій війні. Тим більше що для історії України 11 листопада – дата така ж важлива, як 8 травня та дні пам'яті жертв Голокосту та Голодомору.

Спроби організувати День пам'яті жертв Першої світової в Україні робилися у 2000-2010-ті. Тоді за російським зразком його було призначено 1 серпня, коли імперія Романових вступила у війну. Але сумнівна ідеологічна цінність та великодержавні наративи у сусідській політиці історичної пам'яті поховали цю задумку. І потім, українці воювали також в арміях Австро-Угорщини, що вступила у війну 28 липня 1914 р., Канади (5 серпня 1914 р.) та США (6 квітня 1917 р.). І, на відміну від Росії, Україна залишалася учасницею війни аж до листопада 1918 р. Тому 11 листопада – дата куди більш підходяща.

Пам'ять про Велику війну та її жертви важлива не лише з погляду гуманізму та інтеграції України до загальноєвропейського простору, а й для розуміння її шляху у ХХ ст., особливостей демографії, економіки, громадської інфраструктури та охорони здоров'я. Масова загибель людей і в першу чергу чоловіків у роки Першої світової запустила хвилі демографічних провалів, що тривають й досі. Стрімка депопуляція низки регіонів, які згодом опинилися серед економічних, соціальних та демографічних аутсайдерів, розпочалася саме в 1914 р. з початком ПСВ.

Зародки тоталітаризму

Україні ще пощастило, що в арміях Російської імперії та Австро-Угорщини не домінував принцип територіального комплектування військових частин, коли солдати та офіцери родом із одного села, містечка чи міста служать в одному взводі, роті, батальйоні, полку. В Англії після війни цей принцип був скасований назавжди. Але перш, ніж це сталося, деякі англійські містечка безнадійно захиріли, бо десь в атаці під Пашендейлем чи Іпром гинули одразу все їхнє чоловіче населення.

Але на цьому "везіння" скінчилося, і що почала ламати Перша світова, довершили її наслідки. На викликані війною демографічні провали наклалися провали через епідемії, бойові дії 1918-1921 рр., великий терор і геноцид, що скоєні радянським і нацистським режимами в ході Другої світової, етнічних чисток, що скоєні бойовими загонами українського та польського національно-визвального руху. Більшою чи меншою мірою всі ці події також стали наслідком процесів, що запустила Велика війна.

Україні вона принесла не лише масову загибель, але також започаткувала масові депортації та репресії за національною ознакою. Першими під удар потрапили численні німці, які мешкали в українських містах. У серпні 1914 р. їх почали громити і репресувати як представників ворожої нації, що раптом стала. А 1918 р. німецьких фермерів почала фізично знищувати герілья Махна та інших отаманів.

Маховик єврейських погромів був запущений, коли налаштовані антисемітські козаки, солдати та офіцери Російської імператорської армії 1914-го вступили до австрійської Східної Галичини і виявили тут масові скупчення євреїв, яких можна було безкарно грабувати, гвалтувати та вбивати. Зупинити антиєврейське насильство, розв'язане російськими, українськими, польськими, білими, зеленими, червоними та іншими збройними формуваннями вдалося лише на початку 1920-х.

Одним із кривавих наслідків Першої світової війни стало також впровадження у практику державного управління масових репресій та вбивств за політичною, соціальною та національною ознакою. Голодомор, Голокост, радянські та німецькі концтабори, акти геноциду в ході польсько-українського збройного конфлікту на тлі вже Другої світової – усі вони родом звідти.

Радикалізація та звичка до насильства у міжвоєнній Польщі мали сильний вплив на життя та погляди багатьох представників української громади. Як приклад можна навести таку історію. У 1920-1921 рр. українські гімназисти дитячого та підліткового віку, які навчалися в Перемишлянській гімназії, покривали свого старшого товариша, який повернувся з війни і скоїв вбивство "національного ворога". Він спокійно довчився, і про цю історію стало відомо вже після Другої світової. Проте звичним до насильства було у роки і польське суспільство загалом. Влада, професура та батьки не знали, що робити з масами молодих людей із досвідом, що схвалений державою вбивства буквально вчора. Порівняно рідкісні теракти українського підпілля у Польщі у 1920-1930-х здебільшого були непомітними у потоці політичного, соціального та кримінального насильства та вбивств в інших регіонах Другої республіки. Втім, у тодішній Європі такі тренди були типовими.

…та інші вбивці

Перша світова для України – це не лише насильницькі смерті. Вбивць вистачало й окрім людей. Епідемія висипного тифу, що почалася в роки тієї війни, до 1919-го перетворила Україну на справжній "котел смерті", в якому гинули армії всіх колярів. "Сипняк" не просто позбавив боєздатності, але буквально знищив Українську галицьку армію, чиї 70 тис. солдатів влітку 1919 р. мали шанс відстояти українську незалежність. Ще кілька мільйонів життів забрали іспанський грип, туберкульоз та венеричні захворювання. Через масове скупчення військ та сексуальне насильство епідемія сифілісу охопила країну від Києва до Карпат. Особливо погано довелося замкнутим громадам бойків і гуцулів, куди через розруху, злидні та віддаленість лікарі та ліки дісталися нескоро.

На здоров'я майбутніх поколінь мешканців України неминуче позначилося недоїдання та голод воєнних років, які у деяких регіонах тривали та повторювалися ще десятиліття. Через військову розруху кілька поколінь дітей виросло у злиднях і часто в халупах та землянках на місці зруйнованих війною будинків.

Важко уявити, яким був рівень ПТСР (посттравматичного стресового розладу) у батьків дітей, які народилися у 1910-1930-ті. Також важко оцінити, як далися взнаки в Україні масові епідемії туберкульозу через військове послаблення імунітету і того ж сифілісу, наприклад.

Поштовх до незалежності

Водночас, саме Перша світова війна стала тригером появи модерної української держави. Вона зруйнувала Австро-Угорську та Російську імперії, що уможливила появу незалежних України, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Білорусі, Чехії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, а також сприяла появі в перспективі Хорватії, Словаччини та Словенії. Націоналізм недержавних народів став потужним мобілізаційним ресурсом для воюючих держав.

Першою мобілізувала український націоналізм Австро-Угорщина, створивши 1914 р. легіон січових стрільців. Через три роки те саме зробило верховне командування Російської імператорської армії. Наказ про створення українського корпусу віддав ніхто інший як Лавр Корнілов, головнокомандувач армії Російської імперії, що стала республікою, та майбутня "ікона" російських націоналістів. Українські військові частини стали однією із основ майбутніх армій Української народної республіки та Західно-Української Народної Республіки.

Для усвідомлення важливості Дня пам'яті полеглих у Першій світовій також слід пам'ятати, що вона стала першою війною, у якій незалежна Україна брала участь як держава. Ця участь не закінчилася для неї Брестським миром 27 січня (9 лютого) 1918 р. Потім вона стала союзником Німеччини та Австрії, які воювали проти Британії, Франції, США та Бельгії. Завдяки цьому союзу Німеччина та Австрія отримали стратегічні ресурси та можливість перекинути сили для наступів в Італії та Франції, де німецькі війська ледь не дійшли до Парижа.

Утім, і те, що відбувалося тоді на території самої України, теж можна вважати частиною подій завершального етапу Першої світової. У тому числі – антигетьманське повстання Директорії та громадянську війну у листопаді-грудні 1918 р.

Загалом, ту епоху з ідеологічних міркувань, що практично витіснили з історії за радянських часів, треба повертати до нашого суспільно-політичного дискурсу. Особливо на тлі спроби Росії нав'язати своє бачення тодішніх подій, що не припиняються.

Але незалежно від того, чи буде 11 листопада проголошено в Україні Національним Днем пам'яті полеглих у Першій Світовій війні чи ні, цей день все одно залишиться однією з ключових подій у її історії.