Критичні дні Лукашенка. Чи стане загальнонаціональний страйк у Білорусі точкою перелому

У протесту в Білорусі немає ні однієї зі складових, які прийнято вважати необхідними для успіху революції: немає ні лідера, ні структури, ні ідеології. Але в силу дурісті Лукашенка у людей з'явилося гостре відчуття несправедливості. І воно може призвести до того, що з'являться і ідеологія, і структура, і лідер.

Лукашенко став заручником свого диктаторства. Як кожен диктатор, він не може показати слабкість. Хоча цілком міг завести собі потішну опозицію, якій дозволяв би якісь мітинги і таким чином зберігав обличчя перед Заходом.

Замість цього він отримав на виборах ситуацію, над якою втратив контроль. Подальші його дії – це судомні спроби повернути контроль, але вони дають лише зворотний ефект.

Стихійні акції протесту почалися ввечері 9 серпня відразу після оголошення результатів державного екзитполу, які свідчили про нібито перемогу Лукашенка з рівнем підтримки майже 80%. У перші дні протест був спрямований виключно проти грубих і нахабних фальсифікацій на виборах. Але силове придушення стихійних акцій, масові затримання протестувальників і брутальні знущання над ними з боку силовиків викликали нову хвилю протестів вже з іншим мотивуванням: проти режиму Лукашенка, який розпочав війну зі своїм народом.

Ідеологічним фундаментом режиму була стабільність. Білорусь залишалася острівцем совкових порядків, а Лукашенко оберігав її від змін. Але цей фундамент вже розвалився. Коли стабільність стала означати звірства силовиків, білоруси від такої стабільності відвернулися. Тепер вони вимагають змін, а замість совкового режиму Лукашенка – свободи. І так, це вже фактично ідеологія, хоча її, звичайно, ще не назвеш зрілою.

Також фактично вже відбулася певна структуризація протесту. Про це свідчить і його успішна координація (зокрема, через YouTube - і Telegram-канали Nexta), і тактика партизанської війни, до якої силовики виявилися зовсім не готові (до речі, цей досвід напевно може бути використаний в Україні під час нових гіпотетичних майданів). І умовні протолідери теж вже є, хоча вони поки що вважають за краще не світитися.

Роман Безсмертний, який в 2011-2012 рр. був послом України в Білорусі і має різні канали інформації звідти, зазначає: "Усі нарікають на те, що немає лідера. З моєї точки зору, тактика абсолютно правильна. Незважаючи на долю Захаренка (колишній глава МВС Білорусі Юрій Захаренко, убитий), Гончара (колишній голова ЦВК Віктор Гончар, убитий), інших убитих КДБ, а значить, Москвою і Лукашенком, обрана правильна тактика, коли йде безособове управління процесом. І це добре видно з електронних мереж, спецсистем зв'язку, кодифікованих систем. Але всі прекрасно розуміють, хто адміністратор, в якому мікрорайоні, на який зав'язаний цей клубок. Тому, коли люди збираються в групи і щось атакують, ці речі не стихійні. Ця тактика використовувалася в Гонконзі..."

До того ж протест охопив підприємства і установи. 13 серпня загальнонаціональний страйк підтримали МАЗ (Мінський автомобільний завод), заводи "Інтеграл", "Керамін", "Белмедпрепарати" та будівельне підприємство МАПІД в Мінську, БелАЗ в Жодіно, "Гродножитлобуд", "Гродно Азот" і т. д.

Мер міста Жодіно, де знаходиться БелАЗ, Дмитро Заблоцький перейшов на бік протестувальників за умови, що протест буде мирним. Міліція міста обіцяє забезпечити безпеку протестувальників. Ніяка техніка, вироблена БелАЗом, більше не буде виділятися силовикам. Також мер пообіцяв домагатися, щоб з міста прибрали ОМОН.

До загальнонаціонального страйку приєдналася Білоруська державна філармонія. Хор вийшов на сходи і співає для перехожих. Тримають напис: "У мене вкрали голос". З держтелебачення звільняються журналісти, в т. ч. з головного телеканалу Білорусі ОНТ звільнився начальник президентського пулу журналістів Дмитро Семченко. Також на знак протесту подав у відставку заступник начальника управління законодавства у правоохоронній та військовій сферах адміністрації президента Артем Проскалович. У Новополоцьку затримали капітана міліції Єгора Ємельянова, який публічно подав у відставку на тлі протестів. Та суд його виправдав – тобто режим почав сипатися.

Місцезнаходження самого Лукашенка невідомо. Кортежу Лукашенка ніхто не бачив в Мінську з дня виборів. Борта №1 немає в аеропорту Мінська теж з дня виборів. На державному телебаченні з дня виборів показують архівні записи, де миготить минулий прем'єр-міністр Сергій Румас, який був відправлений у відставку ще 3 червня (як, наприклад, на цьому відео, яке було опубліковано 12 серпня).

Фактично Лукашенкові зараз залишається або здатися, або ще два-три місяці придушувати протести. І тут критичний момент – чи підтримує його Путін, тому що, як показує приклад сирійського диктатора Асада, при потужній підтримці можна довго воювати.

Раніше було багато аргументів на користь версії про те, що Путін на минулих виборах в Білорусі грав на поразку Лукашенка. Це і "вагнеровці", які прибули в Мінськ для повалення Лукашенка, і виставлені проти Лукашенка кандидати, які занадто явно змахують на кремлівських агентів. І це викликало у багатьох українців побоювання – мовляв, результатом бунту білорусів стане повний і беззастережний аншлюс з Росією.

Але потім стало все більше з'являтися переконливих свідчень того, що режим Путіна прийшов на допомогу режиму Лукашенка. І що придушенням протестів у Вітебську, Гомелі, Мінську зайнявся спецназ, який прибув з Росії. Він з російською екіпіровкою та російською ж люттю розганяє білорусів. У той же час звірства силовиків у Білорусі вже виправдовує путінська пропагандистка Скабєєва. Колишня риторика прокремлівських медіа, насичена показними симпатіями до протестів у Білорусі, відкинута.

Схоже, розрахунок Путіна був на те, що Лукашенко втопить Білорусь в крові – і після цього у нього не залишиться іншого виходу, як повністю лягти під Кремль. Але у кремлівського карлика знову щось пішло не так. Білоруський протест вистояв і зміцнів. В ньому з'явилися національні і антикремлівські нотки.

І ще, що важливо, з'явився компромісний варіант розв'язки. Це повторні президентські вибори. Таку пропозицію вже озвучив держсекретар США Майк Помпео. Зрозуміло, що США разом з ЄС будуть обіцяти Лукашенкові якісь гарантії. Але загадка зараз в тому, залишилася у Лукашенка можливість приймати рішення чи він вже все віддав Путіну.