Фашисти тризубые. Коли Зеленський почне захищати український націоналізм
У відносинах Великобританії та України на початку тижня трапився конфуз: малий герб - Тризуб - опинився в підготовленому контртерористичної поліцією довіднику по екстремізму і його символіці для шкіл і медиків. Посольство і МЗС зажадали позбавити державний символ України сусідства з численними варіаціями свастик без всяких "але". Чи це, скажімо, Польща чи яка інша європейська країна, з якою в України історико-ідеологічний діалог не ладиться, був би серйозний скандал. Але це дружня Великобританія, послідовно підтримує українців і нетерпима до імперських фанабериям Кремля. Тому Форін-офіс вибачився, а міністр з питань безпеки Великобританії Брендон Льюїс, у свою чергу, пояснив: "На жаль, праворадикальні групи мають історію зловживання національною символікою в якості своєї власної ідентифікації". Що ж, він правий.
Формально питання з тризубом закритий. Але в більш широкому сенсі - немає, адже образ українського націоналіста-радикала стійкий і продовжує бути страшилкою. А через нього відбувається маргіналізація всієї України. Згадати хоча б, як напередодні Євро-2012 британська преса, наприклад таблоїд The Sun, вибухнула масою публікацій про жахливу, расистської та фашистської Україні, де по вулицях ходять люди з смолоскипами та тризубами. До речі, та ж The Sun перед фіналом Ліги чемпіонів у Києві в травні 2018 р. писала, що Україна стала притулком для джихадистів "Ісламської держави". Ось наочний приклад маргіналізації як окремих представників, так і країни в цілому.
Дана тенденція спостерігається не лише в Сполученому Королівстві, але і, наприклад, по той бік Атлантики. Між іншим, паралельно з британською історією "слід українського націоналізму" в черговий раз (чому в черговий - трохи згодом) виявився в Річмонді, штат Вірджинія, де 20 січня відбувся мітинг за право носіння зброї. І на цьому заході члени неонацистської расистської угруповання "База" (The Base) планували влаштувати криваву провокацію - масовий розстріл, напад на поліцейського. Мета, яку ставили собі 27-річний колишній резервіст ЗС Канади Патрік Метьюс, 33-річний мешканець штату Меріленд Брайан Лемли і 19-річний Вільям Білбро - дати розгорітися цивільної та расовій війні, покликаної скинути поточний світовий порядок. Для цього вони запаслись зброєю і провізією. Звичайно, в такий сценарій віриться насилу, але людей члени "Бази" могли вбити насправді. Благо їм у цьому завадило ФБР, чиї співробітники дуже уважно слухали радикалів.
Загалом, затримали - і добре. Чергові перезбуджені ультраконсерватори, мало що хапаються за зброю, загримлять за ґрати. Тільки ось під час поточних судових слухань спливла одна деталь. Помічник прокурора США Томас Уїндом повідомив, що наймолодший з вояків-провокаторів - Вільям Білбро, судячи з усього, не рівно дихав до України. І навіть подумував вирушити в Україну, щоб боротися разом з "націоналістами".
Довгі щупальця українського націоналізму
Погано те, що Білбро не унікальний. А образ українського націоналіста, в гіршій його іпостасі, спорадично прогулюється по території США. Так, рік тому відома дослідницька група Bellingcat опублікувала розслідування про вербування американців в ряди "Азова". Нею займався звільнений в 2018 р. з ВСУ норвежець Йоахім Фурхольм. У Штатах він шукав тих, кому буде цікаво постріляти в Україні. Правда, це зацікавило лише двох осіб, та й ті оформилися офіційно в підсумку. Але інформаційного шуму було чимало. Адже як би географічно далеко не перебувала Україна від США, щупальця "українського націоналізму" з легкістю дотягуються до американців, схильних до радикалізму.
Негативу репутації держави додалося і після іншого розслідування Bellingcat, згідно з яким в Україні допомогою Telegram-каналів та сайту соціал-націоналістичної організації Wotanjugend (між іншим, російської) поширювалися і продавалися копії маніфесту Брентона Тарранта, який влаштував криваву бійню в новозеландської мечеті в березні 2019 р. Хоча його маніфест, зітканий з шматків чужих поглядів, поширювався на французькому, німецькому, іспанському, хорватською, болгарською, польською, болгарською і російською мовами, і майже 90% трафіку сайту Wotanjugend припадало на Росію, всі шишки зібрала все ж таки Україна. Просто тому, що в Україні, мовляв, тісно від войовничих фашистів і нацистів. І вони представляють загрозу для інших країн, як би вони носили максимально загальний місцевих гарячих голів.
Природно, з загрозою потрібно боротися. Ось тому, наприклад, у жовтні 2019 р. 40 конгресменів-демократів вимагали від Держдепартаменту внести "Азов" до списку терористичних організацій. Спершу ж варто було б задатися питанням: а чи всі біди від українських націоналістів? Вони відповідальні за поляризацію американського суспільства? Або, може бути, все ж таки ключову роль у популяризації ультраконсервативних поглядів грає не фізична сила, а внутрішня? Зокрема, та, з якою борються на Капітолійських пагорбах за допомогою процедури імпічменту.
Згадаймо: американці, які планували або здійснили в останні кілька років злочини на ґрунті ксенофобії і радикального світогляду, були затятими шанувальниками Дональда Трампа, який, до речі, підтримав мітинг в Річмонді (не "Базу", підкреслимо, але все ж), - це, наприклад, лейтенант берегової охорони США Крістофер Підлогу Хессон або поштовий терорист" Сезар Сайок, який розсилав бомби видатним демократам.
Дійсно, Україна є привабливою для різного роду авантюристів, солдат удачі, яким хочеться скинути з себе пил мирного життя заради гострих відчуттів. Але хіба Україна повинна самостійно утримувати іноземних громадян від спроб проникнути на її територію або влада цих країн також повинні гасити відносять себе до праворадикальної хвилю у себе вдома?
Це раз. Два - необхідно щось робити з періодично міцніючим міфом про "українських неонацистів і фашистів". Вони, зрозуміло, є. Але їх дуже мало. При цьому всі носії правої ідеології зачісуються під одну гребінку. Таким ставленням інших країн до українських націоналістів із задоволенням користується Кремль. Особливо зараз зручний момент: коли президент України все більше не відповідає очікуванням виборців, а українська влада далека (і все віддаляється) від обіцяної монолітності. Вигідно, до речі, це і самому Володимиру Зеленському і Ко, планомірно займаються знищенням репутації патріотів і добровольців в очах простих українців, зокрема, "тих, хто втомився". Тим самим він сприяє подальшій демонізації українського патріотичного руху в цілому, а не тільки націоналістичної його складової. Що, в свою чергу, тягне за собою все нові і нові міжнародні якщо не скандали, то "конфузи" і шкоди репутації держави.
Звідси висновки: по-перше, українському помірного національно-патріотичного руху пора переформатуватися і знайти нові концепції; по-друге, на рівні держави пора вже відмовитися від рефлективно-рефлекторного методу захисту, а зайнятися превентивною роботою: проводити свого роду лікнеп для іноземних партнерів, на пальцях пояснюючи, хто такий "український націоналіст", яка його символіка, яка його ступінь впливу на державні та суспільні процеси в Україні і кому його треба боятися.
