Коли Трамп свисне і Байден заспіває. За яких обставин поновиться американська допомога Україні

Держдеп США анонсував виділення Україні додаткових $175 млн допомоги, які будуть направлені, зокрема, на закупівлю ракет для систем Patriot та HIMARS. Але це тимчасовий захід, а Конгрес ніяк не домовиться про регулярні бюджетні асигнування. Відмова президента Зеленського від анонсованого виступу в Конгресі перед вирішальним для України голосуванням, непереконливі пояснення його причин і те, що частина республіканців залишила закритий брифінг, присвячений допомозі Україні, організований на запит Байдена, де мав виступати Зеленський, каже, що ситуація для нас поки що складається погано. Причому звинувачувати в цьому конгресменів не лише марно, а й несправедливо.

На що розраховували Путін та Захід

Путін планував бліцкриг, довжиною приблизно два тижні, без особливих жертв і руйнувань. Жертви розпочалися б пізніше, під час зачистки України від українців. Приблизно півмільйона були б страчені, і списки вже були готові — втім, багатьох стратили б просто за компанію. Мільйонів п'ять-шість депортували б до РФ, як мінімум, за Урал, а тих, що залишилися, залякали на три покоління вперед. На місце депортованих завезли населення із Росії. Ця тактика колонізації зараз застосовується на окупованих українських територіях.

Але Путін не почав би війну, знай він, що замість бліцкригу отримає конфлікт, якому не видно кінця. Москва хорохориться, розповідаючи, як все імпортозамінила, встала з колін, відродила армію і показала, що її не перемогти, але хребет Росії вже тріщить від перенапруги.

Що мала робити Україна, щоб не допустити нападу? Створювати в Кремля враження, що бліцкриг провалиться, а напад обійдеться Кремлю дуже дорого — і, ясна річ, готуватися до оборони. Саме на це і розраховували США, почавши попереджати Банкову про підготовку до вторгнення приблизно за рік. Але українська влада, з американського погляду, не відреагувала на ці попередження досить ефективно та енергійно. І Захід почав прогнозувати поразку України.

Але Україна, проти очікувань, не впала. Ціною великих жертв та втрати територій путінський бліцкриг було зірвано. Переконавшись у цьому, на Заході почали допомагати Україні дедалі більше. Але тут же постало питання: яка мета цієї допомоги? "Щоб Україна не програла і Путін не переміг"? Допустимо. Але якщо Путін не переможе, то що він тоді ?

Вихід "на межі 1991 року" не означав би повернення до ситуації 1991 року. Сотні тисяч трупів, зруйновані міста, на віки загажена мінами територія, взаємна ненависть, і хвиля шовінізму, піднята в Росії, все це, разом узяте, не дозволяло закінчити війну одним тільки виходом на старий кордон. "Вихід на кордон 1991 року" був по суті латкою на місці повноцінного плану, оскільки на Заході і зараз не розуміють, що робити з Росією в середньостроковій перспективі. До 24.02.22 там спочатку сподівалися, що Київ, знаючи про плани нападу, закошмарить Москву, і та не ризикне напасти, а потім прогнозували зникнення України, якщо вона не готова чинити опір. На провал бліцкригу та довготривалу війну Захід не розраховував, і, зіткнувшись із цим, розгубився. Не маючи плану дій, він почав нарощувати допомогу Україні, але дуже повільно та обережно, намагаючись варити кремлівську рептилію поступово, щоб та, в паніці, не потяглася до ядерної кнопки. Це погана тактика, але нічого іншого Захід не вигадав. Він просто не готовий до масштабної війни в Європі, ні з політичної, ні з військової, ні з промислової точки зору. Цієї війни, на думку США, взагалі не мало бути, якби українське суспільство та керівництво прислухалися до їхніх порад.

Усвідомлення того, що війна в Україні – лише одне з ТВД Третьої Світової війни теж приходить на Захід з великими труднощами. І не тому, що там не бачать антизахідної природи блоку РФ, КНР, Ірану та КНДР, а тому, що Заходу вигідніше і безпечніше душити їх блок економічно, розділяючи один з одним, і не доводячи справу до військового конфлікту. Тим більше – невизначеної тривалості та ще й у Європі.

Звичайно, Захід готується і до Третьої Світової війни, але це вже на крайній випадок. Військової хірургії він віддав би перевагу терапії економікою, в принципі, теж війну, але іншими методами. На Заході ще є надія, що загнавши конфлікт в Україні в пат, якщо не в перемир'я, то хоча б у війну малої інтенсивності, існуючою лінією фронту, можна буде повернутися до економічного удушення антиліберального блоку, лише трохи його відкоригувавши. Ідея загалом вірна, але повернутися до інтенсивності конфлікту до 24.02.22 так само неможливо, як "вийти на межі 1991 року". Вийти на лінію протистояння до 24.02.22 не вийде — Росія закріпилася на нових рубежах і вибити її звідти сьогодні не можна ані військовим, ані дипломатичним шляхом. У новій ситуації Україна опиняється у гіршому, ніж до 24.02.22, становищі, оскільки вже зазнала великих збитків у всіх сенсах та вимірах. Крім того, пояснити українцям неминучість заморозки війни на невизначений, але наперед дуже довгий термін буде досить важко.

Швидко дотиснути Росію не вдасться, і це очевидно. Сценарій на зразок розгрому Третього Рейху Захід не розглядає взагалі, через безліч причин, серед яких загроза ЯО – лише один пункт у довгому списку "ні". Як наслідок, навіть 30-40 років млявої піввійни, менш інтенсивної, ніж зараз, але більш ніж до лютого 2022 року, були б не найгіршим сценарієм — назвемо його "азербайджанським". На жаль, набагато вірогідніше виглядає фінсько-японський сценарій. Скільки років тому у Фінляндії відібрали Карелію, а у Японії – Курили, і як справи з поверненням? Звичайно, і Карелія, і Курили повернуться до законних власників, у цьому немає сумнівів. Але коли?

Тим часом інших варіантів, на які ризикнув би Захід, сьогодні не видно. І тоді постало питання про лінію поділу, і про те, що непогано було б її посунути: звільнити південь, перерізати сухопутний коридор у Крим, змінивши загальну ситуацію на користь України, і підвищивши ймовірність азербайджанського сценарію. На порядку денному з'явилася тема контрнаступу.

Контрнаступ, який не виправдав очікувань

Сама собою тема контрнаступу, яке пішло негаразд, давно розжована, і повертатися до неї немає сенсу. Але її розбір вийшов рівень провідних західних ЗМІ, отже, на найвищий політичний рівень у країнах Заходу. Апофеозом стали дві недавні статті в The Washington Post [1], [2], а до цього було гучне есе Залужного.

У звичайній ситуації невдача контрнаступу стала б болючим уроком, і тільки. Але до України і до початку, і в процесі накопичилися неприємні запитання. У тому числі у зв'язку з корупцією, видимою неозброєним оком. Так, за 9 місяців 2023 року за результатами перевірок 9 тис. випадків направлення гуманітарної допомоги на адресу 200 військових частин було виявлено понад 3 тис. випадків її ненадходження за заявленою адресою. Продаж дорогих автомобілів в Україні у 2022-2023 роках раптово побили всі рекорди, і не треба розповідати, що преміум-тачки прямо з автосалонів пішли на фронт. "Яйця по 17 гривень" (за штуку) для ЗСУ стали мемом, але нікого за них не схопили. Все це накопичувалося, плюсуючись до того, що Україна втягнулася у війну, яку могла б уникнути, дотримуючись порад зі США — так, у всякому разі, бачилася ситуація з американського берега.

Успіх контрнаступу частково списав би ці питання, але, невдача, навпаки, їх загострила. До того ж, і в США, і в Європі, політична ситуація сама по собі вкрай ускладнилася. Підготовка до президентських виборів у США йде в умовах важкої кризи обох партій та цілого блоку економічних проблем. З цієї купи проблем все виразніше проглядає перемога Трампа.

Перспектива його перемоги жахає тих, хто розуміє, що наслідки урочистостей неліберальної демократії в США відчують увесь світ. Серед іншого, антиліберал Трамп, з великою ймовірністю, шукатиме спосіб домовитися Путіним. Сам Трамп уникає входити до деталей, але загалом його програму подолання української кризи озвучує Вівек Рамасвамі: розплатитися з Москвою Україною в обмін на відхід від Китаю. Нас у цьому випадку, швидше за все, змусять упокоритися з втратою чотирьох областей і Криму, які РФ встигла оголосити своїми, в обмін на ефемерні гарантії безпеки поза НАТО та ЄС. Звичайно, відразу після цього Путін не нападе, але відстрочка на 5-10 років не полегшить наше становище. Те, що від нас залишиться, буде кинуто всіма: Європа без США нам не допоможе. Вже зараз, бачачи потік американської допомоги, що висихає, вона поспішає дистанціюватися від наших проблем. Першою приготувалася до старту Німеччина: міністр оборони Пісторіус заявив, що хоч його країна і допомагає нам "чим може", вона Україні не союзник. Наступними, швидше за все, підуть французи, переключивши увагу на Вірменію, а за ними потягнуться всі інші. У сухому залишку будуть країни Балтії, і, якщо нам пощастить, Польща. Але нам не може везти нескінченно.

Звичайно, Трамп ще не переміг, і рік на виправлення ситуації у нас, і в Демократичної партії США все-таки є. І республіканська більшість у Конгресі все ще не антиукраїнська, хоча її антиукраїнська частина відчутно зросла. Словом, Україна ще може отримати допомогу, але тільки при виконанні адміністрацією Байдена кількох умов. А саме:

- Білий дім має надати план дій з ясними цілями. Але сьогодні такий план може бути збудований лише навколо переходу в оборону та заморожування конфлікту до середньо-низької інтенсивності за існуючою лінією фронту на невизначений термін, з уповільненими переговорами, або без них, щодо ситуації. Причому, в рамках розподілу ролей, першим запропонувати цей план має українське керівництво. Виходячи з нього, після його затвердження, нам і надаватимуть допомогу. Сумно, але зброя для ударів по Росії до неї не увійде, її нам доведеться робити самим.

- Білий дім має показати, для чого у цей план потрібно вкладатися США. Роздумів про протистояння Града-на-Холмі китайсько-російському антилібералізму буде недостатньо, хоча вони також потрібні. Але важливіше показати негайні вигоди від пожвавлення американського ОПК, і Білий дім через The Washington Post, Politico та низку інших видань, з цифрами в руках показує, що гроші, які виділяються на озброєння ЗСУ, витрачаються в США, для створення нової зброї, або для заміни зброї, відправленої до Києва із американських запасів. Тобто, серед іншого, на зарплати американців та створення нових робочих місць.

- Крім військової є й інші види допомоги, вони теж важливі, і щоб їх обґрунтувати, Білий дім має пред'явити українських корупціонерів, як мінімум, голосно знятих з високих посад. Проблема назріла і без жертв американським богам її не вирішити. Також потрібен винний у невдалому контрнаступі.

Іншими словами, у верхах України необхідні видимі перестановки, посилаючись на які можна буде говорити про покращення якості управління. З цієї причини тема виборів під час війни останні кілька тижнів то спливала, то тонула. Зараз вона начебто знята з порядку денного, але без перестановок і жертв все одно не обійтися.

А щоб не потрапити в таку палітурку знову, українським політикам треба перестати вірити обіцянкам дружби, любові та допомоги "на вічні часи". Опції "вічність" насправді немає, в ній все текуче. Це вам скаже будь-який сантехнік — соромно політику цього не знати.