Хитрун-миротворець. Коли Лукашенко попросить розмістити "Форт Трамп" в Білорусі
У Мінську 31 жовтня відбулося виїзне засідання основної групи Мюнхенській конференції з безпеки. І цю зустріч Олександр Лукашенко використовував на повну котушку відразу за декількома напрямками: нарощування геополітичної ваги Білорусі в західній проекції і протидії задумам Москви.
Почнемо з того, що білоруський президент фактично відреагував на пропозиції і намагається припинити в подальшому будь-які ініціативи про перенесення мінських переговорів з Мінська в яке-небудь інше місце, в тому числі Астану. І під час візиту Петра Порошенка, і в рамках засідання групи Мюнхенській конференції з безпеки він виявив бажання взяти безпосередню участь у вирішенні конфлікту на Донбасі. Коли приїжджав український президент, Лукашенко говорив про відправку білорусів в якості миротворців на Донбас, якщо Порошенко і Путін про це домовляться.
31 жовтня він фактично повторив свою пропозицію - відправити білорусів в Україну для забезпечення контролю на російсько-українському кордоні. При цьому допустив варіант спільної місії ООН та ОБСЄ, що складається з військових, поліцейських, цивільних "країн, які протягом усього періоду конфлікту вносили посильний внесок в рішення".
При цьому не можна сказати, що лідер Білорусі повторив кремлівські тези про суть такої місії - "блакитні каски" як бодігарди спостерігачів ОБСЄ. Лукашенко веде свою гру, і його мети вельми далекі від путінських, а місцями - діаметрально протилежні їм, незважаючи на часом звучить в унісон риторику.
Білоруський президент майстерно грає акцентами так, що часом важко зрозуміти, кому він підіграє. "Залишилося завезти ядерну зброю" на Донбас і війна почнеться" - це що, випад проти США, які надають летальні озброєння української армії, або проти Росії, ударними темпами відновлює бази зберігання ЯО в Криму і ніби вже розмістила там перші боєголовки?
А ось ще характерний пасаж: "Хто-то зараз на Заході каже, що найдемократичніша країна в Східній Європі сьогодні - це Україна. Але хто з вас хоче жити в цій демократичній Україні, наприклад, на Донбасі?". Звучить теж неоднозначне, враховуючи рівень обізнаності Мінська про причини того, що відбувається на Донбасі.
При цьому цікаво, що Лукашенко імітує українську риторику про щит, що прикриває Європу. Українські чиновники, включаючи Порошенко, Клімкіна і т. д., спорадично нагадують Брюсселю, що кров'ю українських військових зупинений російський агресор. Білорусам, на щастя, кров проливати не довелося, але вони теж, мовляв, захищають Європу. За словами Лукашенка, Мінськ дуже багато робить для ЄС, тому як через білоруський заслін і "миша не прослизне", ні торговці наркотиками з Афганістану, ні торговці зброєю... З України, звісно. Раніше лідер Білорусі неодноразово засмучувався через збільшення потоку смертельних іграшок з України.
Але перетягування ковдри у контексті захисту ЄС від зовнішніх загроз - не єдиний випадок копіпаста у вчорашніх заяви Лукашенка. Зімітував він і польський підхід - лякаючи Європу Україною і нахвалюючи Білорусь, він також розкритикував першу за її ставлення до Білорусі. "Нам кажуть, що Європа зацікавлена в суверенітет Білорусі, - зазначає він. - При цьому окремі наші західні партнери в захваті від позиції Мінська з Абхазії і Південної Осетії, по Криму і Донбасу. Однак як тільки доходить до конкретних питань взаємодії, то у нас, виявляється, є проблеми з правами людини". Це раз. Два - Лукашенко вгледів проблеми з демократією в ЄС у тому плані, що Ангелу Меркель нібито відправляють на задвірки, не оцінивши її історичної ролі. Звичайно, зміна влади, її спадкоємність не вписується в демократичну парадигму Лукашенко. Проте європейцям від цього не легше". Президент Білорусі ними незадоволений. Але вельми прихильно ставиться до Сполученим Штатам.
І ось, власне, паралель між заявами Олександра Лукашенка і того ж Анджея Дуди, так і Піс в цілому - Варшава нині також на ножах з Брюсселем і віддає перевагу зміцненню співробітництва з США. В інтерпретації Лукашенко цю пропозицію помічнику держсекретаря у справах Європи і Євразії Уэссу Мітчеллу серйозно поліпшити двосторонні відносини, "якщо ви розумієте, про що я". "Якщо ми з вами просунемося в наших відносинах, я обіцяю, що Білорусь буде самим надійним і щирим партнером. Якщо Білорусь щось пообіцяє вам, навіть на шкоду собі ми це зробимо", - зазначив він, засипавши Мітчелла компліментами про те, які США могутні і як вони потрібні Європі.
Крім того, Лукашенко дістав туза з рукава (і тут ми підходимо до головного), коли виступив за залучення американської сторони до переговорів в рамках нового "нормандського формату". Тому що, за його твердженням, ні "Мінськ", ні "Нормандія", ні "Волкер-Сурков" - всі ці режими не працюють. А якщо Штати дійсно увійдуть у новий формат, то Лукашенко зможе спокійно зарахувати собі в актив. Тільки цього не буде. По-перше, тому, що Росія той буде чинити опір, як тільки може. По-друге, цього не бажають і у Вашингтоні, оскільки їм набагато зручніше працювати над вирішенням конфлікту ззовні.
Білоруському президенту таке загравання з США потрібно насамперед для того, щоб осадити Володимира Путіна. І тут в хід пішов згаданий Лукашенко "Форт Трамп" - американська військова база, яку хочуть розмістити на своїй території поляки. Він каже, що, мовляв, Мінськ і Москва зараз думають над адекватним і незатратним відповіддю на вірогідна поява цієї бази. Той факт, що Лукашенко нібито зайняв сторону Кремля в цьому питанні, також є елементом торгу. В обмін на лояльність і дружбу Вашингтона президент Білорусі буде готовий закрити на це очі, обмежившись показовими виразами стурбованості раз на півроку-рік.
І не тільки. Основна мета, яку переслідує Мінськ, намагаючись налагодити комунікацію з США, зокрема, спробами переформатувати переговорний процес по Донбасу, полягає в тому, щоб в першу чергу заблокувати питання про створення російської військової бази в Білорусі. Путін домагається цього, використовуючи як аргумент необхідність дзеркального відповіді на "Форт Трампа".
Варто відзначити, що американці "нормандському форматі" з подачі Лукашенко раніше вже спливали в 2015 р., коли Кремль також продавлював згоду Мінська на відкриття російських баз на своїй території. Президенту Білорусі такий сценарій стоїть поперек горла, оскільки де-факто веде до кінця його правління.
Здавалося б, що, враховуючи союзний статус, і без того передбачає дислокацію російських військ у Білорусі, зміниться від розгортання бази? Адже росіяни і так відчувають там себе як вдома.
Для початку, ситуація з Кримом чітко показала, що сам факт наявності такого об'єкта за своєю суттю є "чорним ходом" в Росію і з неї. Плюс це фактична легалізація будь-підривної діяльності проти державних структур і суспільно-політичних процесів у країні, що приймає. Є і соціально-економічний аспект. Тому поява бази до того ж зумовить присутність не тільки військових з РФ, але і їх сімей, а це будівництво житла, привезений з Росії більш високий рівень життя. Ще одним неприємним наслідком є її вплив на, власне, білоруських військовослужбовців, яким неодноразово доводилося бачити під час спільних навчань, що доходи "братів" істотно вище власних.
Звідси і розшаркування Лукашенко перед Вашингтоном. Присутність американців у "нормандському форматі" дає привід відмахнутися від російських хотілок: незручно нам, мовляв, зараз базу - адже у нас тут по Україні налагоджується діалог з американцями, Кремлю теж можливість пограти з форматами може згодитися. Так що, навіть якщо взяти на віру слова Лукашенка про білоруському щиті для Європи, то особисто для нього щитом від Росії є Америка. І потім, тепер Вашингтону буде, скажімо так, незручно пресувати білоруського президента-миротворця. Загалом, очевидна чергова спроба скористатися тактикою маятника, яку Олександр Григорович за без малого чверть століття свого правління освоїв досконало.