Великий іржавий шлях. Чому Сі варто було б поговорити з Києвом
Путінська війна заважає Пекіну владнати економічні проблеми, зокрема ті, що виникли в межах ініціативи "Одного поясу, одного шляху" — нової інкарнації шляху Шовкового
Президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю Associated Press зазначив, що запросив очільника Китаю Сі Цзіньпіна відвідати Київ після перемовин лідера КНР із російським диктатором Володимиром Путіним, які складно назвати вдалими. Весь минулий рік Сі старанно уникав контактів із керівництвом України. Прорив мав статися після його візиту до Москви, до і під час якого низка англомовних ЗМІ повідомляла про намір Сі зателефонувати Зеленському. Цього наразі не сталося. Принаймні офіційно про таку розмову не повідомлялося.
Схоже, що лідер Китаю досі зважує свій політичний вектор як після вояжу до Кремля, так і після того, як Путін вдарив по його іміджу анонсом розміщення тактичної ядерної зброї у Білорусі. Відсьогодні, до речі, цей меседж активно розкручує російська пропаганда сюжетами про навчання із залученням носіїв ЯЗ.
Насправді ж за нинішніх умов візит Сі до Києва або хоча б телефоний дзвінок Зеленському був би вигідний Пекіну за багатьох причин. Але найголовніша зумовлена становищем постковідної китайської економіки і вже очевидною кризою головного дітища Сі — глобального проекту м’якої сили "Один пояс, один шлях" (BRI), запущеного у 2013 р.
Проте одноосібну гру у глобальне кредитування і інвестування, або ж якщо простіше — у купівлю гуртом лояльності країн Центральної Азії, Африки, Латинської Америки і Східної Європи, Пекін розпочав навіть трохи раніше — у 2010 р.
У різноманітні проекти, зокрема інфраструктурні, вливалися просто астрономічні кошти. Причому й попри пандемічну кризу теж, оскільки якщо у період з 2013 по 2021 р. обсяг інвестицій у межах BRI становив $838 млрд, то на кінець 2022 р. сума досягла вже $932 млрд.
І справді, певний час Китай вельми ефективно реалізував цей проект м’якої сили, здобуваючи прихильність лідерів та вплив на країни, які вони очолювали.
Однак це тяжіння до одноосібної конкуренції із західними кредиторами (а КНР, до речі, не входить до складу Паризького клубу кредиторів — 22 країн, що 60 років спільно реструктуризують державні борги) виявилося надто серйозним викликом навіть для Китаю. І в результаті це призвело до вже помітної кризи в самій КНР.
Каталізатором, звісно, є пандемія Covid-19, внаслідок якої колосальних втрат зазнала вся світова економіка: було порушено ланцюжки поставок, виробничі процеси, реалізацію інфраструктурних проектів. Перманентний локдаун дуже боляче вдарив по, власне, й китайській економіці, спричинивши рекордний спад і масові протести, що викликали занепокоєння у китайської влади, передусім у Сі, котрий саме рухався до безстрокового керування країною.
Наймасштабніша з часів Другої світової війна в Європі, яку Росія розв’язала проти України, ще більше посилила турбулентність і не дозволила Китаю нормально відновитися після трирічного локдауну.
Однак попри це Пекін не відмовився від масштабного кредування. Передусім країн, що перебувають у борговій скруті, в межах проекту "Один пояс, один шлях". Правда, кредитування РФ у 2022 р. КНР знизила до нуля, хоча підстави для цього є швидше політичні.
Згідно з дослідженням Світового банку, Гарвардської школи Кеннеді, AidData і Кільського Інституту світової економіки, якщо порівняти 2010 і 2022 р., то кредити таким країнам зросли з 5% до 60% у портфелі закордонних кредитів Китаю. Лідерами є Аргентина ($111,8 млрд), Пакистан ($48,5 млрд), Єгипет ($15,6 млрд).
Виявилося, що більшість проектів, в які за ці роки Китай інвестував мільярди доларів, далеко не завжди є рентабельними. Себто Пекін не зміг отримати прибутки, на які розраховував, а до того ж безпосередньо ці проекти постали перед загрозою невиконання через скрутне становище боржників Китаю, серед яких, наприклад, і Пакистан, і Шрі-Ланка, і Суринам.
У надії якось виправити ситуацію керівництво КНР ухвалило рішення надавати проблемним клієнтам "рятувальні" кредити, спрямовані на недопущення дефолту цих країн.
Загалом, як повідомляється у дослідженні, Народний банк Китаю вже витратив $170 млрд, ще $70 млрд пішли на проміжні кредити чи підтримку платіжного балансу китайськими держбанками та компаніями, і $140 млрд — це пролонговані кредити обох типів.
При цьому, як зазначає один з авторів дослідження Бред Паркс (голова AidData, дослідницької лабораторії при Коледжі Вільяма та Мері), "рятувальні" кредити надавалися "непрозоро і нескоординовано". Інакше кажучи, цілко ймовірно мали місце і корупція, і серйозні фінансові рішення без точної оцінки наслідків. Що, вочевидь, може призвести до посилення кризи і більшого хаосу у фінансовій системі Китаю, та й країн, які він кредитує. А це аж ніяк не посприяє глобальним планам Сі відновити економіку Китаю.
Не виправлять ситуацію і дешеві російські енергоносії, оскільки вони не компенсують мільярдні втрати Китаю, та й путінська війна руйнує глобальну економіку, логістику та систему міжнародних відносин, значно посилюючи наслідки пандемічної кризи.
Зараз Китаю доводиться балансувати між прагненням вирішити внутрішні економічні та соціально-політичні проблеми, чим Сі та КПК вже зайнялися (наприклад, саме тому у закордонних інвестиційних інтервенціях КНР надається перевага суто матеріальним проектам — з видобутку нафти (звідси і інтенсифікація контактів із Саудівською Аравією) чи газу, а також придбання землі), і конкуруванням із США за статус наддержави №1 у світі.
Окрім того, цієї мети Китай прагне досягти стрімким розвитком технологічного і військово-промислового секторів. До речі, Пекін намагався досягти цього й через використання Росії як глобального тригера.
Однак тригер з Росії дедалі менш ефективний. Вона програє цю війну і все більше потребує допомоги від Китаю. Водночас Європа та США остаточно націлилися на поразку РФ.
До того ж Росія та путінський режим, схоже, вже стали надто токсичними навіть для Сі Цзіньпіна. Саме через черговий ядерний шантаж Путіна — через розміщення ТЯЗ на території Білорусі, що прямо протирічить погляду Пекіну на питання ядерної зброї як інструменту впливу.
Тому в інтересах Китаю зараз є завершення війни із збереженням контролю над російською сировиною, і з перспективою подальшого відновлення глобальної економіки і міжнародного порядку. Останні дії Путіна надають Сі можливість переглянути російську політику Пекіну і знайти рішення, як із збереженням балансу запропонувати дійсно працюючий варіант завершення війни. Можливо у координації із Заходом.
