Китайські маневри між Москвою, Брюсселем та Києвом. Навіщо до Європи заслали Хуея

ЄС і США ставлять Китай перед вибором: або торгівля з ними або потурання амбіціям Кремля. У Пекіні хочуть отримати все й одразу, і шукають вразливість у західній позиції. Зі свого боку, Москва все відвертіше висловлює невдоволення маневрами Китаю між нею та Заходом.

Це невдоволення виявилося під час візиту Лі Хуея до Москви 2 березня, звідки він розпочав свою другу поїздку Європою, присвячену врегулюванню "української кризи", як називають у Пекіні російсько-українську війну. Китайського гостя зустріли прохолодно — з ним спілкувався лише заступник Лаврова, Михайло Галузін, постать щодо важливості візиту зовсім незначна. Це означало принципову відмову Москви від будь-яких обговорень, оскільки Галузін у цій ситуації міг виступати лише у ролі диктофона, що відтворює записаний на нього текст. За наслідками зустрічі сторони зробили спільну заяву про те, що врегулювання в Україні неможливо обговорювати без участі Росії.

До Києва китайський дипломат дістався лише 7 березня, через Брюссель та Варшаву, і відбув того ж дня, щоб відвідати Париж та Берлін. У Києві Лі Хуей зустрічався з главою Офісу президента Андрієм Єрмаком, першим віце-прем'єр-міністром та міністром економіки Юлією Свириденко та міністром закордонних справ Дмитром Кулебою. На зустрічі були присутні посол КНР в Україні Фань Сяньжун та посол України в КНР Павло Рябікін — цілком собі робочий рівень, на відміну від московського хамства.

Разом з тим, незважаючи на взаємні потоки дипломатичної ввічливості, якихось реальних зрушень поки не помітно, що, втім, очікувано. Але зрушення обов'язково будуть, хоч і не відразу, оскільки санкціонування китайських компаній за постачання в Росію товарів подвійного призначення набирає обертів. Це суттєво змінює ситуацію порівняно з минулим турне Лі Хуея у травні 2023 року. Власне кажучи, саме проблемі санкцій і була, мабуть, присвячена велика частина візиту китайського дипломата, який говорив у кулуарах про те, що китайські компанії можуть допомогти у повоєнному відновленні України, а отже, їх треба вивести з-під санкцій. Логіка дивна — але інших аргументів, у Китаю, мабуть, сьогодні немає

Що ж до участі Росії у переговорах, то, зрозуміло, воно необхідне отримання реальних результатів. Проблема лише в тому, що Москва сама виключила себе з переговорного процесу, продовжуючи наполягати на закріпленні статус-кво над захопленими територіями. А оскільки у Москві дуже сподіваються на прихід у Білий дім Трампа, ця позиція не зміниться, як мінімум, до 2025 року.

У свою чергу, Лі Хуей від імені уряду КНР заявив у Москві про готовність Китаю "продовжувати зусилля щодо сприяння мирним переговорам" як посередник. Але Китаю поки що нічого запропонувати щодо досягнення миру в Україні. Більше того, він, за фактом, і не ставить собі такого завдання. Китаю важливо утримати баланс економічних відносин, витягуючи собі максимум вигод з економічних санкцій, запроваджених проти Росії, закріплюючи Москву у становищі своє васала, і не сварячись при цьому із Заходом. Це вимагає великого мистецтва у вибудовуванні балансу відносин одночасно з обома сторонами, оскільки їхні інтереси кардинально розходяться. Росія хоче максимально використовувати Китай для обходу західних санкцій, насамперед у плані поставки необхідної їй військової електроніки, оскільки без її імпорту російський воєнпром скотиться на рівень початку ХХ століття. Крім того, існує проблема російських банківських транзакцій в обхід санкцій. Але Росія — значно менш важливий для Китаю торговий партнер, ніж США та Євросоюз. І нехтувати західними санкціями, нариваючись на вторинні санкції Заходу у відповідь, Пекін собі дозволити не може. Зрозуміло, є варіанти торгівлі через КНДР та Іран, але вони поступово відстежуються.

До останнього часу добре працювала торгівля через треті країни: Туреччину, Вірменію, Грузію, країни Центральної Азії, а також через Аліекспрес, якщо йшлося про формально невоєнні товари, на зразок цивільних безпілотників. Але останнім часом перекривши основні потоки сірого імпорту, на Заході всерйоз взялися за затикання дрібних лазівок – і під вторинні санкції минулого місяця потрапили три китайські торгові компанії, які постачали товари європейського виробництва російським військовим. На черзі — низка китайських виробників, які співпрацюють із сумнівними посередниками.

Загалом перспективи для Пекіна в цьому плані вимальовуються поки що не дуже радісні. Йому потрібно або скорочувати торгівлю забороненою з Росією, або змирятися з тим, що кількість фірм, які потрапили під західні санкції, зростатиме. Тим часом у Китаї – криза збуту. Програма заохочення внутрішнього попиту та вирощування власного середнього класу впала. Існуючий середній клас тонким шаром розмазаний по прибережних та південних районах, і зараз теж зазнає економічних труднощів, бідніючи та розмиваючись. Більша частина Китаю залишається жебраком і аграрної, і скупити для своїх потреб достатню частину продукції Китаю просто неспроможна. Саме з цієї причини основна частина міжнародних зусиль Китаю за останнє десятиліття, включаючи "Пояс і Шлях", була спрямована на розширення та стабілізацію зарубіжних ринків збуту.

З іншого боку, Москва тисне на Пекін, вимагаючи більшої підтримки. Впускати сировинну Росію зі сфери свого впливу Пекін не хоче. Йому потрібно знайти баланс інтересів — своїх, Заходу та Росії, і в цьому балансі повна скасування санкцій, накладених на Росію, якби вона сталася, об'єктивно була б так само невигідна Китаю, як і наростаючий санкційний тиск на Москву, здатний перекрити більшу частину торгівлі товарами подвійного призначення. І Заходу теж потрібен баланс між санкціями, накладеними на Росію та торгівлею з нею, але західний та китайський баланси не збігаються. Пошуки компромісу в цьому тонкому питанні є головною метою човникових поїздок і переговорів Лі Хуея.

При цьому Пекін фактично грає сьогодні на російській стороні, виступаючи адвокатом Москви, і таким чином формуючи її залежність від себе. Під формат адвоката Кремля підібрано й особу самого Лі Хуея, який десять років був послом Китаю в Москві, має російські нагороди та особисту подяку від Путіна, за освітою русист, закінчив Пекінський університет іноземних мов, вільно володіє російською мовою – і не володіє іншими іноземними мовами. Протягом усього часу свого спецпредставництва Лі Хуей транслює російські наративи: "здайтеся" – на адресу України та "припиніть постачати зброю в Україну" – на адресу Заходу. Якщо вірити тайванській пресі, якій немає підстав не довіряти, його минулий візит до Києва у травні 2023 закінчився скандалом. Лі засумнівався в тому, що російський "Кинжал" може бути збитий за допомогою Patriot, а отримавши пропозицію поглянути на докази, знітився і поїхав поспіхом. Не обійшлося без ракетної теми і цього приїзду: гостю показали уламки північнокорейської ракети, збитої українською ППО. Сенс у такій демонстрації міг бути лише один: ракета виробництва КНДР, поставлена Пхеньяном Росії для війни в Україні, значною мірою складалася з китайських деталей.

Загалом Лі Хуей приїхав зондувати ґрунт і шукати щілини та протиріччя в позиції країн ЄС, а також перевірити українську рішучість продовжувати опір. Якщо слабких місць не буде виявлено, Китаю доведеться спонукати до компромісу вже Москву. У Пекіні вважають, і цілком справедливо, що реальних зрушень у врегулюванні може бути досягнуто лише під час міжнародної мирної конференції, визнаної Україною та Росією. Про це в день візиту Хуея до Києва заявляв міністр закордонних справ КНР Ван І, і цю тезу повторив заступник постпреду КНР в ООН Ген Шуан під час засідання Ради безпеки 8 березня — якраз до фіналу європейського турне китайського емісара.

Але такого майданчика, як і основи для переговорів, що визнана обома сторонами, сьогодні не існує. "Мирний план Китаю" з 12 пунктів, озвучений минулого року – чиста декларація, позбавлена реального змісту. Українська формула миру з десяти пунктів відкидається Росією.

За підсумками січневих переговорів, Швейцарія на прохання України погодилася організувати на своїй території Саміт миру, куди буде запрошений і Китай. Про це було оголошено 15 січня, під час візиту Володимира Зеленського до Берна. Зеленський тоді натякнув, що Росію на саміт не зватимуть. А за день до цього, 14 січня, у швейцарському Давосі відбулася зустріч із української "формули миру" на рівні радників з національної безпеки. Китай не був представлений на зустрічі, хоч його і запрошували.

Всі ці маневри спрямовані на те, щоб досягти підтримки українського мирного плану серед максимально можливої кількості країн, фактично створивши для його просування "альтернативну ООН". Китай при цьому буде поставлений перед складним вибором. Не взяти участі, або взяти і зайняти обструкціоністську позицію – опинитися за бортом посередництва. Прийняти та виступити посередником між Росією та країнами, які підтримали український план – піти на труднощі у відносинах із Москвою, але іншого конструктивного варіанта не видно. У Пекіні це розуміють, і Лі Хуей, перебуваючи у Брюсселі, спільно з Фу Цун, головою представництва Китаю в ЄС, провели переговори з директором Департаменту міжнародної безпеки МЗС Швейцарії Луухінгером, які включали обговорення підготовки Швейцарії до мирної конференції. Лі Хуей високо оцінив роботу Швейцарії у сприянні мирним переговорам і сказав, що Китай продовжить виступати посередником між усіма сторонами та працювати зі Швейцарією та міжнародною спільнотою. Іншими словами, Китай схиляється щонайменше до участі у саміті — а це вже крок до нашої користі. Щоправда, китайським "безмежним друзям" Москву за такого розкладу порадувати особливо нічим.