Трампу всупереч. Як Китай осідлав головний світовий перехрестя
Довгі роки інвестицій та кредитування країн Африканського континенту крім економічної вигоди дали Китаю можливість збільшити свою присутність у Світовому океані. Пекін вперше обзавівся військовою базою за межами країни - відповідний контракт тривалістю на 10 років з можливістю пролонгації був підписаний в листопаді 2015 року з східноафриканським державою Джібуті, що мають вихід у Червоне море.
Тоді глава зовнішньополітичного відомства КНР Хун Лей заявив, що "будівництво об'єкта дозволить збройним силам успішно брати участь у миротворчих та гуманітарних операціях ООН в Африці", а також стати гарантом безпеки для суден біля узбережжя сусіднього Сомалі. База будувалася весь наступний рік, і 1 серпня 2017-го відбулося її офіційне відкриття. У Пекіні, втім, об'єкт воліють називати логістичним центром, призначеним для дозаправки кораблів, які беруть участь у миротворчих операціях у берегів Сомалі та Ємену.
Китай - не педантичний, точніше навіть буде сказати - йому абсолютно байдужа політика африканських країн, в які він вкладає свої мільярди. Головна мета - це ринки і природні багатства, решта лушпиння. За останні 15 років Пекін влив в економіку африканських країн близько $50 млрд і не збирається зменшувати обороти, адже в обмін на свою щедрість він отримує нафту, метали (мідь, олово, залізні руди, платину, хром, боксити), а також алмази і навіть грунт. Ось такий прагматичний підхід, відмінний від політики того ж Євросоюзу, який інвестиції підкріплює вимогами реформ.
Торговий оборот між КНР і Африкою перевищив позначку в $200 млрд в 2013 році, і з тих пір продовжує зростати, а сума кредитів в тому ж році, представлених країн "чорного континенту", склала близько $20 млрд. Старт активній фазі китайської експансії дав роком раніше тодішній голова КНР Ху Цзіньтао. З тих пір Пекін встиг "наслідити" у багатьох країнах, інвестуючи в промисловість, інфраструктуру, медицину і освіту. Приміром, 20 вересня 2015-го в Аддіс-Абебі відкрилася побудована China Railway сучасна залізниця, яка зв'язала всі напрямки в Ефіопії - Схід з Заходом, Північ з Півднем. А через три тижні в Кейптауні відбувся форум розвитку охорони здоров'я в Китаї та Африці, на якому представники Пекіна пообіцяли Африці 100 медустанов і 1,5 тис. робочих місць.
Що стосується Джібуті, то це держава, яка отримала незалежність від Франції в 1977 році. Досі воно зберігає тісні стосунки з колишньою метрополією, та й до того ж там знаходиться штаб-квартира Центру по боротьбі з тероризмом в районі Африканського Рогу, очолюваного Вашингтоном. Це, однак, не заважає їй активно співпрацювати з Пекіном. Джібуті є досить бідною країною, хоча і демонструє значно кращі економічні показники порівняно з іншими державами континенту. Так, ВВП (по паритету купівельної спроможності), згідно з даними за 2016 рік, опублікованими в довідковому "відділі" сайту ЦРУ, становить $3,345 млрд. При цьому ВВП Джібуті демонструє впевнене зростання - 6,5% у 2015-2016рр і 6% у 2014-м. Основу наповнення бюджету Джібуті становить сфера послуг - 76,3%. Насамперед, мова йде про послуги логістичних. Зокрема, порт Джібуті - це морські ворота замкнені на материку Ефіопію, і основний експорт кави з неї проходить через тутешні термінали.
Далі йдуть промисловість (20,8%) і декоративний аграрний сектор (2,9%), товари вироблені яким (фрукти, овочі, кози, вівці, верблюди, шкури тварин) йдуть здебільшого йдуть на експорт. Але ні серйозного промислового потенціалу, ні ресурсів у цих пісках, омиваних водами Аденської затоки, немає. Прямий наслідок цього - безробіття, що досягає, за різними оцінками, від 50% до 60%.
Головним імпортером джибутийской продукції є Китай. Причому за два роки його частка зросла з 29,3% (2014) до 41,8%. Можна припустити, що це прямий наслідок угоди. Тим більше, що Пекін, по всій видимості, вважає подібні витрати вельми скромною доплатою за головний експортний товар Джібуті - його геостратегічне положення. Район Африканського рогу - це світовий перехрестя вантажних перевезень, до того ж розташований в безпосередній близькості від близькосхідних нафтогазових родовищ. І це природним чином пояснює підвищений інтерес до нього всіх глобальних гравців.
База в Джібуті в перспективі відкриє Китаю можливість забезпечити безпеку маршрутів експорту своїх товарів до Америки, а одно - та нафтогазового імпорту. І, до речі, вже зараз повністю виправдовує програму будівництва океанського флоту. Причому треба віддати належне Пекіну - він примудрився застовпити єдиний досі відносно вільний і безпечний ділянку в регіоні, утыканном військовими базами інших великих держав - причому, по всій видимості, задешево - нехай китайцям і доведеться ділити місцева гостинність з іншими. Військово-морська база Франції розташована в цій колишній французькій колонії з часу здобуття незалежності в 1977 році. Американці влаштувалися в Джібуті в 2001 році. А ще тут постійно базуються військові Італії, Іспанії, Німеччині і Японії.
Але якщо китайський дракон вже вирішив осісти десь, де йому буде добре і комфортно, то це надовго. База обросте розширеною мережею інфраструктури, сюди скеровано колосальні фінансові потоки.
Під усією цією ситуацією цікава також і реакція світового співтовариства, точніше фактична її відсутність, адже якщо спроби вплинути з боку США і Франції і були, то успіху вони не досягли. А це означає, що або золоті гори Піднебесної виявилися вище, або Вашингтон і не переживає особливо з-за цього: навіть при президентові Дональда Трампа Білий дім утримується коментарів на цей рахунок.
Військово-морське суперництво двох титанів геополітичної арени як і раніше тримається в рамках пристойності, незважаючи на конфліктні ситуації (так, в 2015-м китайські кораблі розбурхали Пентагон під час візиту до берегів Аляски, коли там з робочою поїздкою перебував Барак Обама, а потім американський військовий корабель навідався до штучних островів, створеним Китаєм на рифах в Південно-Китайському морі). Але цей статус-кво цілком може впасти, особливо якщо сторонам не вдасться домовитися про вирішення північнокорейської проблеми. І тоді, може статися, китайці почнуть витісняти західних колег з Джібуті.
Тим більше що у Пекіна є дуже важлива перевага: він не тільки платить за оренду своєї бази більше ($100 млн проти $70 млн), але, як і в інших африканських країнах, також реалізує великі інфраструктурні проекти і забезпечує приплив інвестицій. Так, в модернізацію одного тільки порту Дорале, поруч з яким розташований логістичний центр ВМС КНР, було вкладено близько $600 млн., а модернізація залізниці між Ефіопією і Джібуті обійшлася в $3,5 млрд. Навіть обамівська Америка не могла запропонувати нічого подібного. Що вже говорити про Трампа, затеявшем прагматизацію і монетизацію зовнішньої політики?
