"Заразний" фільм. Чому влада Китаю бояться Майдану

Влада Гонконгу люто ненавидять фільм Євгена Афинеевского "Зима у вогні: Боротьба України за волю", тому що його дивляться і їм надихаються протестувальники.

Протести в Гонконзі, що розпочалися 9 червня, і з тих пір то стихають, то знову розгораються з циклом приблизно на місяць, стали вже звичною деталлю в житті останнього "вільного міста Китаю", з якого все ще "видачі немає". Власне, й причиною протестів стала спроба прийняти закон, що допускає видачу підозрюваних в материковий Китай, що досі було неможливо.

З одного боку, навіть якщо цей закон, прийнятий в першому читанні і під тиском протестів, вже "відкладений на невизначений термін", тобто готовий до прийняття у другому читанні і до вступу в силу в будь-який зручний для влади момент, все-таки вдасться поховати остаточно, чого протестувальники і домагаються, це означатиме лише відстрочку. У 2047 р. вільний Гонконг помре, ставши частиною Китаю. З іншого - 28 років свободи, нехай і обмеженою поступовим сповзанням в Пекін - це теж чимало і за них варто боротися.

У певному сенсі перехідний період став гуманним кроком Пекіна, продиктованим, втім, сугубою прагматизмом. Населенню найбільшого фінансового центру Південно-Східної Азії дали час для поступової адаптації до нових реалій, в рамках концепції "одна країна, дві системи". Формально - з високим ступенем автономії, зі своєю валютою і внутрішніми законами. Фактично - на "тане крижині", коли пекінський дракон неспішно, але дуже послідовно надкушує по шматку від гонконзьких свобод. Можна сказати, що гонконгців стали варити в каструлі з повільним нагріванням води, що хоча і призводить до того ж результату, як і занурення в окріп, але доставляє отвариваемым менший дискомфорт і, отже, не порушує звичного ритму роботи фінансових установ. Однак гонконгці, принаймні частина з них, відчули недобре, а при спробі відкусити черговий шматок їх свобод вперлися, і вийшли протестувати.

Ситуація відразу зайшла в глухий кут. Влада, подпираемая наглядачами від Пекіна, не може відступити, а протестувальники, намагаючись зберегти залишилися роки свободи, відступати не бажають. Жодна із сторін не може і дотиснути іншу. Завзятість гонконгських влади підпирає махина материкового Китаю, але страх пошкодити роботі банків і біржі Гонконгу, які дуже потрібні Піднебесної як інвестиційний буфер між ним і Заходом, утримує Пекін від різких кроків і категоричних вказівок.

Тим не менш градус протистояння загострюється. Протестувальники виступають вже не тільки проти конкретного закону, але й проти згортання демократії в Гонконзі. Поліція все частіше застосовує сльозогінний газ, гумові кулі, водомети і кийки. Демонстранти відповідають фаєрами і пляшками із запальною сумішшю.

В цілому ситуація перейшла в боротьбу на змор, коли обидві сторони все більше розраховують на втому один одного. І гонконгці, намагаючись тримати протест, незважаючи на зростаюче поліцейське тиск, надихаються прикладом Майдану, як прикладом протесту, який пішов до кінця, незважаючи на будь-які ризики і теж, здавалося б, безнадійній ситуації, коли сила влади багато разів перевершувала сили повсталих.

У свою чергу, влада Гонконгу і Китаю ненавидять Майдан, усіма способами перекривають доступ до інформації про нього і намагаються перешкоджати публічних показів фільму Афинеевского. Тим не менш всупереч забороні влади, покази йдуть: тільки за вечір 29 серпня фільм показали відразу у 40 місцях, а всього він вже демонструвався більш ніж в 100 точках Гонконгу, іноді по багато разів. Масштабно? Так, це ж Гонконг!

Фільм виявив і спільність ідеології протесту, і спільність методів, якими диктаторські режими протидіють їм. "Титушки" - неофіційні воєнізовані формування, таємно фінансуються владою і не пов'язані ніякими законними обмеженнями, як виявилося, не тільки українське, але і китайське явище.

У відповідь на покази фільму троє їхніх організаторів вже арештовані, а в Китаї, поряд із засудженням демонстрантів, які пекінська пропаганда називає "межують з тероризмом", розвернулася і широка антиукраїнська кампанію, яку підхопили і місцеві росіяни. У свою чергу, Євген Афинеевский, режисер і продюсер фільму "Зима у вогні" виступив з відкритим листом, зверненим до населення Гонконгу, в якому висловив підтримку їх боротьби, закликавши гонконгців залишатися сильними і об'єднаними. "Я б хотів, щоб ви всі бачили, що ця надія (на торжество демократії. - Прим. "ДС") дійсно лежить в руках сьогоднішніх молодих поколінь, навіть якщо ціною цієї свободи є їх життя".

Безсумнівно, Майдан-2014 став найвищою точкою громадянської активності, якої досягла пострадянська України. Його приклад буде надихати ще багато поколінь борців за демократію у багатьох країнах - і цього у нас вже не відбере ніхто, незважаючи навіть на те, що сьогодні політична погода в Україні стала швидко змінюватися. Але навіть зараз, коли все виразніше маячать контури нового тоталітаризму, Майдан дає нам надію: якщо ми змогли тоді, зможемо і знову.