Між Росією і Китаєм. Казахстан дозрів до відкриття американських військових баз
В тіні подій в Єревані, переростають в деконструкцію місцевої правлячої партії, майже непоміченою проходить інший регіональний процес. Це прискорення дрейфу Казахстану з того, що Москва намагалася оформити як свою зону впливу. "Спеціальні люди" в самій Росії - і ті більше обговорюють все більш агресивні заяви білоруського президента, який, звичайно, "майдану не допустить", але разом з тим чітко вказав Китаю як головного стратегічного партнера.
Баш на баш
Живуть у паралельному світі мешканцям Кремля, зрозуміло, наростаюча вібрація всередині багатостраждального Євразійського союзу представляється інтригами американських агентів, а об'єктивним стороннім коментаторам - наслідком накопичення внутрішніх протиріч. Однак, схоже, саме Казахстан, найбільш успішно уникаючи вуличних варіантів зміни влади, швидше інших сходить з російської орбіти, зробивши висновки з збройної агресії Москви проти України.
Днями президент Нурсултан Назарбаєв підпише протокол, який дозволяє використовувати порти Курик і Актау на Каспії для перекидання американських військових вантажів до Афганістану. Причому, як стало відомо 25 квітня, парламент республіки ратифікував документ ще в березні. Крім того, в угоді про військове співробітництво на 2018-2021 рр., підписаному у вересні 2017-го, курсивом передбачається і будівництво військової бази НАТО в Актау.
Притому, що, з одного боку, це угода готувалося якийсь час, спусковим гачком для оприлюднення результатів таких переговорів міг, мабуть, послужити демонстративний, але б'є по комерційним інтересам самої РФ її відмову від участі в багаторічному проекті перевезень вантажів НАТО до Афганістану (чим, до речі, миттєво скористався український "Антонов").
З іншого боку, Астана, звичайно, зовсім не поспішає з планами розміщення військових баз США. Інша справа, що прогрес за вказаними угодами намітився відразу після візиту Назарбаєва в Америку. Так, без особливого шуму були розморожені рахунки фонду "Самрук-Казина" ("майбутніх поколінь"), в якому містяться 40% валютних активів РК. Відомо, що гроші знаходились на рахунках Bank of New York Mellon, який прийняв рішення заморозити їх за позовом молдавського бізнесмена Анатолія Статі і його компаній проти уряду Казахстану.
Статі і його син Габріель інвестували в нафтогазову галузь Казахстану, а потім звинуватили уряд країни у спробі рейдерського захоплення своєї власності і вимагали відшкодування збитків на суму $4 млрд. В січні 2013 р. Арбітражного суду Стокгольмської торгової палати встановив порушення з боку Казахстану договору про енергетичну хартію і зобов'язав уряд виплатити родині Дива компенсацію на $500 млн. Проте влада відмовилися, після чого постраждалі бізнесмени перейшли до пошуку забезпечувальних заходів. І ось Астана, як бачимо, знайшла вихід, більше того, вже з початку року, за даними МВФ, Казахстан поповнив золотовалютний запас на 193 тис. унцій (5,4 т).
Незручність для Росії
Тепер слід просування в такій тонкій сфері, як боротьба інтересів на Каспії, де військово-політичний вплив США багато років було мінімальним.
Вважається, що сам по собі маршрут транспортування американських військових вантажів через порти Чорного моря і далі в Азербайджан і на Каспій - це набагато більш складна логістика. Але Білий дім, принаймні, в цьому аспекті демонструє, що не дозволить РФ тримати себе за горло, причому де б то не було (адже те ж саме Вашингтон намагається показати і на "корейському", і на "сирійському" фронтах). Безсумнівно, подібний розворот Казахстану в бік США носить антиросійський характер, правда, сам по собі поки що не загрожує інтересам Росії напряму.
Тим не менш американське присутність на Каспії - будь - для Москви вкрай небажано. Адже це в будь-якому випадку - спроба прориву контрольованого Росією режиму діалогу навколо розділу акваторії Каспійського моря, який дозволив би таких країн, як Азербайджан, в рази наростити, а таким каспійським країнам, як Туркменістан, Казахстан та Іран, почати масштабні поставки газу в ЄС - як за наявної, так у майбутньому і за будується перспективної інфраструктури.
До речі, щоб хоча б символічно посилити позиції Росії в цьому частково суміжному з сирійським каспійському питанні, буквально за добу до зустрічі Ердогана з Путіним і Рухани в Анкарі міністр оборони РФ Сергій Шойгу наказав перебазування тамтешню ескадру ВМС Росії в Каспійськ.
Однак те, що відбувається зараз з позицією Казахстану, є серйозним ударом по статус-кво в регіоні. Адже рівно чотири роки тому, в квітні 2014-го, Іран і Росія досягли одностайної згоди інших прикаспійських держав щодо неприпустимості іноземної військової присутності на Каспійському морі. Чим начебто б виключили будь-яку можливість розгортання в майбутньому в його басейні сил НАТО.
У політичній декларації, підписаній на IV Каспійському саміті в Астрахані 29 вересня 2014 р. президентами п'яти прикаспійських держав, закріплений один з основоположних для забезпечення стабільності і безпеки принципів - право перебування на Каспійському морі мають збройні сили виключно прибережних країн", було сказано в заяві Володимира Путіна за підсумками зустрічі. Тепер виходить, що цей принцип - зовсім не основний (може бути, тому що ще недавно обожнював Володимира Путіна журнал Time вперше не включив Володимира Путіна в першу сотню найвпливовіших людей світу?).
Не секрет, що країни в басейні Каспійського моря нарощують співпрацю з США і Європою в сфері безпеки та енергетики. В першу чергу - це Азербайджан, який в силу своїх величезних нафтогазових багатств виступив для Заходу стратегічним партнером завдяки трубопроводами Баку-Тбілісі-Джейхан і Баку-Тбілісі-Ерзурум, які знаходяться поза контролем Москви. Виступаючи на саміті НАТО в Уельсі, президент Ільхам Алієв сказав, що його країна стала для альянсу "надійним партнером і нарощує зусилля по забезпеченню все більш широкої логістичної підтримки операцій НАТО в Афганістані. Більш того, Азербайджан після 2002 р. сам став частиною сил ISAF в Афганістані.
І хоча за минулі чотири роки у відносинах Азербайджану та США були різні періоди, нинішнім прагматичним підходом президента Трампа в Баку задоволені. Крім цього, широко відомо, що в контексті російської агресії проти України офіційні особи НАТО намагаються поліпшити військове співробітництво з країнами "ближнього зарубіжжя" Росії (колишніми членами Радянського Союзу, як і раніше знаходяться в сфері впливу Москви).
Самотність по Суркову
І все ж Казахстан явно далеко заходить (можливо, тестуючи розміри горезвісного "вікна Овертон") у переговорах про відкриття в північно-західному порту Актау військово-морської бази, що обслуговує потреби військ США і НАТО. У той же час США багато років грали активну роль у наданні Азербайджану, Казахстану і Туркменістану допомоги в зміцненні оборони і навіть розвитку власних військово-морських флотів.
Вантажі в інтересах Пентагону і НАТО до Актау і Курыка будуть возити по залізниці через Грузію (до неї по Середземному і Чорному морю, в тому числі через Україну, або повітряним шляхом) і через порти Азербайджану. З Казахстану вони можуть продовжувати шлях або тактичними військово-транспортними літаками, або знову-таки по залізниці - наприклад, через територію Узбекистану. Який, по-перше, ще з часів виходу з ОДКБ у далеко не найкращих стосунках з РФ, а по-друге, на початку року завершив електрифікацію ділянки від Карші до Термеза. Через Амудар'ю, яка відокремлює місто від Афганістану, прокладений Міст дружби, а поруч є аеропорт. Втім, сухопутний маршрут через Киргизстан і Таджикистан теж теоретично можливий, але ускладнений політичною залежністю обох держав від Росії і присутністю в останньому 201-ї бази ЗС РФ.
Зараз основний маршрут матеріального забезпечення військового контингенту США в Афганістані проходить через союзний Сполученим Штатам Пакистан. Але в силу поступового погіршення двосторонніх відносин (на думку адміністрації Дональда Трампа, союзники не здатні навести порядок на своїй території - Вашингтон Обами ставився до Ісламабаду м'якше) в Пентагоні задумалися про використання альтернативного маршруту. Принаймні, така прагматична мотивація американського інтересу до Казахстану. Адже посилений Трампом контингент в Афганістані потребує надійної логістики.
Ясно, що вважати плани Астани по допуску ВМС США в акваторії Каспію згодою на появу в регіоні американських військових баз поки, мабуть, передчасно (взагалі-те, Казахстан - член ОДКБ). Будь-яка військова база на чужій території, як правило, передбачає екстериторіальність, постійний військовий персонал, модифікації законодавства, довіра між розвідувальними службами. Наскільки можна судити з опублікованих повідомлень, ні про що подібне на даний момент мова не йде. Однак поява навіть транзитних пунктів Пентагону на території найближчого союзника не може не змусити Москву вжити якихось заходів.
Революція у Вірменії, неясно поки на що спрямована зміна уряду в Киргизстані ("пішли" деяких прибічників екс-президента Атамбаєва), "броманс" у відносинах з Білоруссю, нервовий союз з Іраном - по суті, Росія і справді скоро опиниться в тому самому стані геополітичного самотності, про який удавано мріє Владислав Сурков. В реальності ж - вона все частіше демонструє своє безсилля.
За словами міністра закордонних справ РК Кайрата Абдрахманова, угода про порти - цілком в інтересах Казахстану як стратегічного партнера Сполучених Штатів. "Взаємодія Казахстану і США, расширившееся після візиту Назарбаєва в Вашингтон, набуває конкретного змісту", - зазначив міністр. Тобто мова про довготривалої тенденції, яка Москви радувати не може.
Але якби тільки це.
Я тебе породив...
На думку спостерігачів, ще одну міну уповільненої дії під російські інтереси підкладає нещодавнє приєднання Казахстану до договору про заборону ядерної зброї, який, зазначимо, проігнорували всі без винятку ядерні держави. Справа в тому, що після набуття чинності цього документа в силу держави-підписанти будуть змушені відмовитися від присутності на своїй території будь-якої іноземної ядерної інфраструктури. Багато хто забуває, що Росія ще з радянських часів містить на території Казахстану ряд найважливіших для путінського режиму військових об'єктів. Насамперед - це системи стратегічної протиракетної оборони і випробувальні полігони. Знайти заміну таким полігоном за минулі десятиліття в РФ так і не змогли. Приєднання до договору означає тільки одне: прийде день, коли Астана попросить російських військових на вихід, будучи при цьому (на відміну від Єревана або Бішкека) повністю фінансово незалежною від Москви.
У контексті цих коригувальних зовнішньополітичний вектор "Ак Орди" маневрів варто сприймати і стала неприємною несподіванкою для Путіна політичну позицію Казахстану по Сирії. 14 квітня Астана відмовилася підтримати Москву в ООН, утримавшись під час голосування з російської резолюції. Такий підхід казахстанські ідеологи євразійської інтеграції пояснили необхідністю підкреслювати свій нейтралітет, щоб і надалі перебувати в статусі організатора мирних переговорів щодо Сирії. Природно, така аргументація (як мінімум в очах Кремля) лише частково схожа на правду.
У комплекті з перекладом країни на латиницю, запуском арбітражного суду в Астані за британської моделі, раптово ефективними вояжами в США, зондуванням громадської думки щодо "казахизации," зміна позиції по Каспію відразу в обох сферах - військово-політичній та економічній - ключовий момент. Адже воно загрожує зміною балансу сил в регіоні і навіть в перспективі виведенням з ізоляції Туркменістану.
Ймовірно, вражений катастрофою, якою обернулася збочена Путіним його ідея євразійської інтеграції, Назарбаєв прагне забезпечити спокій того Казахстану, якого вже не застане. Причому діє по відношенню до цієї ідеї в дусі гоголівського Тараса Бульби ("я тебе породив, я тебе і вб'ю").
Захист від колишньої метрополії в цьому регіоні можуть забезпечити або США, або Китай. Орієнтація на Китай лякає казахстанське суспільство і його політичну еліту, тому вибір очевидний. У свою чергу, для Росії маневр Астани означає, що її регіональне лідерство звалилося не тільки в Східній Європі, не тільки руйнується на Південному Кавказі, але і входить в епоху сутінків в Центральній Азії.
