Врятуйте олігархів. Як Фрідман і Авен справедливість шукають

В російській "ліберальній" тусовці неабиякий скандал, який форсував давній приятель спікера Кремля Дмитра Пєскова і очільника МЗС Сергія Лаврова "опозиційний" журналіст Олексій Вєнєдіктов. Хоча і почалося все з розслідування навальнівського Фонду боротьби з корупцією, від якого Вєнєдіктов свого часу вже захищав Пєскова, про те, що екс-шеф "Еха Москви" свого часу отримав від мерії міста 680 млн рублів на видання журналу "Мій район" і брав участь у створенні системи електронного голосування, що, як відомо, було використано Кремлем у черговій фальсифікації виборів.

Вєнєдіктов не забарився із відповіддю і вдарив одразу по всіх своїх, начебто, колегах по ліберальному цеху, але найбільше цілив у ФБК. Зокрема у своєму Telegram-каналі оприлюднив два листи із закликом до керівництва Євросоюзу скасувати санкції проти власників "Альфа-груп" Михайла Фрідмана, Петра Авена, Германа Хана і Олексія Кузьмічьова.

Перший було надіслано верховному представнику ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Жозепу Боррелю у жовтні 2022 р., другий – знов Боррелю, а також його босу – президентці Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн.

Пікантності ситуації додає перелік осіб, що поставили свої підписи. Це, зокрема: співзасновниці телеканалу "Дождь" Наталія Синдєєва та Віра Кричевська, ексвіце-прем'єр Альфред Кох, політик Леонід Гозман, журналісти Сергій Пархоменко та Леонід Парфьонов, бізнесмен Владислав Іноземцев і…керівник ФБК Леонід Волков.

Саме Волков і ФБК загалом найбільше постраждали від публікації цих листів, оскільки після повномасштабного вторгнення РФ в Україну вони створили "Список корупціонерів та розпалювачів війни", куди включено осіб, які прямо чи опосередковано причетні до агресії, в тому числі і бізнесмени. Фрідмана в цьому списку немає, проте є Авен. 

Не дивно, що Леонід Волков після цього заявив: "бере паузу у своїй публічній суспільно-політичній діяльності" та роботі у ФБК.

Однак насправді цікавою є не ця батрахоміомахія російських лібералів і опозиціонерів, а саме вищезазначені листи, що свідчать про чергову спробу "хороших рускіх" малою кров’ю позбутися санкцій.

І Фрідман, і Авен перебувають у санкційному списку ЄС і Великобританії, бо перший "налагодив тісні зв’язки з адміністрацією Володимира Путіна", а другий — "отримував вигоду зі своїх зв'язків у владі"

Обидва російські олігархи, що походять з України, засудили російську агресію, і використовують це як аргумент на користь справедливості скасування санкцій в межах кампанії за участю відомих представників російської "опозиції". Таке медійне супроводження позовів до Європейського суду у Люксембурзі. І звісно це приклад і інструкція для інших "хороших рускіх".

Окрім того, дуже своєчасно стало відомо про їх рішення продати акції "Альфа-Банку" заради скасування санкцій. За інформацією Financial Times, їх нібито за $2,3 млрд готовий придбати непідсанкційний інший акціонер "Альфа-груп" Андрій Косогов. Тож бачимо тут ставку на те, що розрив зв’язків із конкретним російським брендом автоматично нівелює всі дії його власників, їх причетність до путінського режиму, що розв’язав війну проти України.

Де-факто вони – не тільки Фрідман чи Авен, але й вся когорта риторичних противників війни — не хочуть визнавати колективну відповідальність за колективні злочини. Презумпція невинуватості справді є наріжним каменем європейської правової моделі. Та чи можуть посилатись на неї причетні до злочину агресії й залучені до створення режиму-агресора? Тим більше, що раніше було наведено чимало конкретних прикладів зв’язків Фрідмана, Авена та інших з "Альфи" із Кремлем.

По-перше, Фрідман на свій захист заявляє, що був другом Бориса Нємцова. Водночас в інтерв’ю Bloomberg минулого березня, просуваючи тезу про неможливість впливу олігархів на Путіна, він визнає, що з цим своїм другом намагався спілкуватися якнайменше, аби це не позначилося негативно на бізнесі. А ще раніше, у 2012 р., навіть попросив Володимира Ашуркова піти за "Альфи" через зв’язки з Навальним. 

Наступного року, і це по-друге, "Альфа", як пише журналістка Фаріда Рустамова, отримала великий куш – 27,7 млрд від "Роснєфті" за частку у спільному бізнесі з BP.

По-третє, в "Альфі" свого часу працювали такі люди як Олександр Абрамов і Владислав Сурков – згодом помічники Путіна. Із Сурковим Фрідман взагалі навчався разом і жив в одному гуртожитку.

По-четверте, ще більше конкретики щодо співпраці "Альфа-груп" та її очільників з Кремлем наведено в оприлюдненій ще у квітні 2021 р. доповіді "Які кремлегархи мають потрапити під санкції адміністрації Байдена?" авторства Іллі Заславського, представника американської неурядової організації Free Russia Foundation і британського аналітичного центру Chatham House.

В документі Заславський зазначає, що, зокрема, Фрідман і Авен заслуговують на санкції за такими чинниками: близькість до Путіна та російської розвідки, фінансування російської військової промисловості, корупція і рейдерство, дестабілізація західних інституцій і безпекової ситуації, дезініформаційні кампанії проти Заходу.

Згадує він і фінансування "Альфою" підприємства російського ВПК "Уралвагонзавод" після 2014 р.; надання кредитів "Атомбудекспорту", що забезпечив реакторами підсанкційний Іран, тощо.

Заславський також наводить цитати з книги кореспондента Reuters Кетрін Белтон "Люди Путіна" про співпрацю обох олігархів з КДБ, а потім з ФСБ (махінації на чорному ринку, відкриття експортної філії у Швейцарії за допомоги спецслужб, захист Фрідманом Путіна від кримінальної справи у 1992 р., співпраця з впливовими представниками СЗР Євгенієм Примаковим і Михайлом Фрадковим).

Перераховувати можна дуже довго. Проте суть зрозуміла – вони були (може, і досі є) афілійованими із Кремлем і спецслужбами РФ, і отримували чималі гешефти від такої співпраці, почасти з порушенням законодавства. До речі, наприкінці 2022 р. з розслідування "Схем" стало відомо про те, що, зокрема, Фрідман в обхід санкцій ЄС у березні 2022 р. зміг продати ІТ-бізнес у Данії та продовольчу компанію у Польщі, щоб вберегти ці активи від потенційної конфіскації в інтересах України.

А це вже потенційна кримінальна справа. І ще один маркер реальних намірів та позиції чергових "хороших рускіх", які вимагають справедливості – скасування санкцій, оскільки вони проти війни.

Проте сама ідея цих санкцій полягає в тому, що: вони рятують життя людей, бо зменшують фінансові можливості Москви з придбання зброї; вони незалежні від причетності чи непричетності до злочинів на фронті. Якщо зовсім просто: немає каяття, а його немає, немає переосмислення, а отже вже є фундамент для повторення агресії у майбутньому.

Жоден з цих багатих противників війни не допомагає, наприклад, фінансово українським Силам оборони заради наближення перемоги. Вони радше імітують активну миротворчу чи переговорну діяльність.

Ще раз. Справа не в сліпому прагненні до гноблення і демонізації "хороших рускіх". Ні. Насправді все дуже просто: є слова, а є конкретні дії, які свідчать про реальну зміну позицій та намірів.

Якби вони допомагали ЗСУ, вкладали кошти у відновлення України (не за принципом "баш на баш" — мільярд доларів в обмін на скасування санкцій), чи хоча б у реальне фінансування опозиційних рухів в Росії, то можна було б говорити про каяття. Однак на словах вони проти війни, але далі цього піти бояться, адже втекли до Європи вони зараз задля порятунку активів і життя.

Водночас не демонструють розуміння того, що у російському борделі треба все ж міняти геть усе. Не просто виступати проти війни, а підтримувати (знов-таки не на словах) поразку Путіна. І тут, до речі, згадуються сумнозвісні "15 пунктів Навального", де він вже й Крим готовий віддати, але про відбудову України каже, що вона має відбуватися спільними зусиллями, а не тільки коштом Росії – "прийнятним способом". І все дуже просто: російська опозиція, яка зараз відсиджується в Європі, сподівається на те, що руками України вдасться знищити режим Путіна, і вони зможуть повернутися додому і підхопити владу, і звісно ресурси (матеріальні, фінансові), які зараз і прагнуть максимально зберегти.

Саме тому, насправді, ось це лицемірство має отримати відповідь у вигляді позбавлення "хороших рускіх" можливості через суд домагатися скасування санкцій. Вони свого часу, коли було сито та затишно, сприяли демонтажу демократичних інститутів в РФ і перетворенню демократії на слабку систему. Підтримували тим чи іншим способом і режим Путіна, завдяки чому він став агресором. Тому, так, мають прийняти відповідальність і покаятися. Чого, на жаль, не відбувається.