Ганебний консул. Як Україні покарати Нікарагуа за кримську угоду з Москвою

10 листопада в окупованому Росією Сімферополі були виконані умови угоди з торгівлі державним суверенітетом — відкрито "консульство" Нікарагуа. Заради цієї події на півострів незаконно прибула посол центральноамериканської країни Альба Асусена Торрес.

Крім того, "повноважний представник" Путіна в Криму Георгій Мурадов оголосив про плани Нікарагуа налагодити морську торгівлю з анексованою територією автономної республіки.

"Почесним консулом", як стало відомо ще в кінці серпня, став попередник Мурадова Олег Белавенцев — людина, яка заочно засуджена в березні 2019 р. Святошинським райсудом Києва до 13 років позбавлення волі за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, а також підбурювання до державної зради і ведення агресивної війни.

Белавенцев — колишній співробітник російського ГРУ. За радянських часів відзначився тим, що в 1985 р. за підозрою в шпигунстві був депортований з Великобританії.

Надалі карʼєра колишнього військового розвідника багато в чому залежала від його приятеля Сергія Шойгу.

Спершу, коли той очолював МНС, Белавенцев отримав гарну посаду глави "Агентства МНС Росії", а з переходом Шойгу на посаду губернатора Московської області він працевлаштувався у нього начальником управління справами.

Шойгу також перетягнув свого друга і в міноборони. Зокрема, Белавенцев був віцепрезидентом відомчої компанії "Словʼянка", а також членом правління держкомпанії "Оборонсервіс".

Відразу після анексії Криму Кремль відрядив туди Белавенцева як "представника президента".

До речі, приблизно через тиждень Нікарагуа визнала Крим частиною Росії.

Ну, або "Радянського Союзу", згідно з публікацією заснованого ще Ернесто Че Геварою кубинського інформагентства Prensa Latina про дипломатичний кульбіт дружньої Гавані Нікарагуа.

Дипломатія на експорт

Визнання анексії Криму та відкриття на півострові "консульства" — це далеко не перший випадок посягання Нікарагуа на суверенітет інших країн.

У 2008 р. ця держава стала першою після РФ, що визнала незалежність Абхазії і Південної Осетії — грузинських територій, окупованих Росією.

Така зовнішня політика, в тому числі "правильне" голосування по резолюціях в ООН — прибуткове дільце для Нікарагуа і ряду інших невеликих країн, що розвиваються на зразок Вануату, Науру або Тувалу.

Торгівля суверенітетом в них поставлена на конвеєр і допомагає регулярно поповнювати казну, а також, природно, і кишені високопоставлених корупціонерів. Які в Нікарагуа відчувають себе все краще: якщо в 2017 р. у рейтингу боротьби з корупцією Transparency International ця країна займала 151-й рядок, то два роки по тому скотилася на 161-шу з 180 можливих. За той же період багаторічна дружба з Москвою вигідно трансформувала визнання Абхазії, Південної Осетії і анексії Криму в живі гроші і збройові угоди.

Співпраця Москви і Манагуа в сфері озброєнь почалася після повернення Данієля Ортеги до влади в 2007 р., тобто до інтервенції росіян до Грузії. Так, в 2009 р. Нікарагуа отримала два вертольоти Мі-17В-5, ще через три роки — бронеавтомобілі "Тигр", а після анексії Криму — дюжину зенітних артилерійських установок.

З 2016 р. стало відомо, що РФ до 2017 р. відправить Нікарагуа 50 танків Т-72Б1. Орієнтовна вартість контракту склала $80 млн.

У 2017 р. у Манагуа запрацювала перша в регіоні російська вимірювальна станція глобальної навігаційної системи ГЛОНАСС — невдалого конкурента американської GPS (і можна припустити, що оскільки ця станція може використовуватися для радіорозвідки, то російська гуманітарка в якійсь мірі є платою за оренду території під цю базу).

У липні поточного року Росія надала Нікарагуа близько 40 тис. масок і 300 наборів тест-систем для виявлення коронавірусу.

Також Нікарагуа в 2014 р. очолила список країн, які отримують від РФ благодійну допомогу товарами. Всього Росія відправила Манагуа товарів на $15,1 млн. Це, до речі, половина від суми, яку Москва витратила на аналогічну допомогу іншим державам (за винятком Білорусі та Казахстану).

А перед визнанням Криму російським Москва різко наростила обсяги фінансової допомоги Нікарагуа, що добре видно на графіку в доповіді неурядової організації Publish What You Fund, що відстежує прозорість іноземної допомоги, що надається.

Як бачимо, головними донорами Нікарагуа є Всесвітній банк і Міжамериканський банк розвитку. За ними йдуть Євросоюз, Сполучені Штати, Іспанія і РФ.

Росія значно наростила свою присутність у Нікарагуа, скориставшись тим, що в період з 2011 по 2013 рр. програми допомоги цій країні згорнули Великобританія, Данія, Нідерланди і Швеція. Уже в 2011 р. Росія "влила" в Нікарагуа $76,6 млн.

У той час планомірно знижували обсяги фіндопомоги за чотирма напрямками і США.

Піковий рівень дотацій для Нікарагуа від Вашингтона припав на 2006 р. — $260 млн, судячи з даних USAID. У наступні роки обсяги допомоги поступово скорочувалися до: в 2014-му — $59 млн, 2015-му — $47 млн, 2016-му — $31 млн, 2017-му — $44 млн, 2018-му — $30 млн, 2019-му — $44 млн, 2020 р. — $8,8 млн.

У цілому ж вся офіційна фінансова допомога Нікарагуа в період з 2007 по 2016 рр. знизилася майже вдвічі — до $430,5 млн.

Що, мабуть, стало реакцією на згортання демократичних процесів і сумнівні зовнішньополітичні рішення уряду Ортеги.

Це значно полегшило Росії завдання по використанню Нікарагуа в своїх маніпулятивних геополітичних іграх. З іншого боку, частка Всесвітнього та Міжамериканського банків, що мають штатівську прописку, в наданні допомоги Нікарагуа залишається гранично високою.

Важливо і те, що саме Сполучені Штати залишаються головним торговим партнером цієї країни.

Згідно з даними за 2017 р. на них припадає 44,2% експорту Нікарагуа (кава, яловичина, золото, цукор, арахіс, креветки і омари, тютюн, сигари, автомобільні джгути проводів, текстиль, одяг); а частка американської продукції в імпорті становить 20,8% (товари народного споживання, машини та обладнання, сировина, нафтопродукти).

Навались!

Чому це важливо? Тому що ця інформація дає Україні певні можливості з надання впливу на Манагуа у відповідь на незаконне відкриття дипмісії в Криму.

Міністерство закордонних справ України тримає руку на пульсі подій. Ще в серпні Дмитро Кулеба повідомляв про ноту протесту, що відправили владі Нікарагуа, попередивши, що Київ вдасться "до більш жорстких дій", якщо Манагуа не закриє "консульство".

Манагуа загрозу проігнорувало. МЗС оперативно розкритикував посла Торреса і поінформував про запуск процедури введення санкцій відносно Нікарагуа.

Адже з одного боку, такі торговці суверенітетом — хлопці непостійні і дуже часто, отримавши гешефти від клієнта, свої рішення відкликають. Та й кейс з "консульством" примітний тим, що це в деякому роді на сьогоднішній день "потолок" зусиль Кремля, чиї фінансові можливості тануть, по легітимізації анексії Криму.

З іншого боку, на оплату дипломатичних послуг інших країн, що розвиваються, які займаються таким бізнесом, кошти все ж є.

Адже це не режим Башара Асада в Сирії підгодовувати. Йдеться про кілька мільйонів доларів, в той час як Дамаску Москва напередодні виділила $1 млрд "на відновлення електромереж промислового комплексу".

Крім того, в перспективі "дипмісія" Нікарагуа в Сімферополі може розширити "вікна Овертон" і підштовхнути інших політичних гравців пограти в визнання злочинів Кремля. І нехай вони будуть маргіналами, але імітацію прориву міжнародної ізоляції створити допоможуть.

Щоб цього не допустити, Києву, який вже показав хороший старт з введенням санкцій, слід продовжити і розширити тиск на Манагуа, діючи за принципом батога і пряника.

Кнут — це санкції. Це робота над припиненням або істотним обмеженням обсягів іноземної допомоги Манагуа.

Повторимося: головні донори цієї держави — банки, які знаходяться в США. А значить, потрібні переговори з Вашингтоном щодо скорочення фіндопомоги.

Безумовно, така жорстка стратегія може підштовхнути Нікарагуа до ще тіснішої співпраці з Кремлем. Однак ресурси Росії все ж не можна порівнювати з ресурсами США. Це раз.

Два — Манагуа, насправді, не дуже хоче ще більше втягуватися в орбіту РФ, враховуючи, що на відкриття "консульства" в Сімферополі пішло шість років, а консул виявився "почесним". Таким, як правило, призначають людину, що має фінансові інтереси в призначеній країні. А неабияка частка російської гуманітарної допомоги Нікарагуа якраз і осіла на рахунках афільованих з Белавенцевим компаній — за активної участі місцевої влади. У той же час статус почесного консула передбачає дуже обмежений набір функцій і повноважень, а його діяльність країною-наймачем не фінансується. Загалом, Белавенцеву, відправленому на спокій два роки тому і навіть виведеного зі складу Радбезу РФ, просто знайшли необтяжливу синекуру — в обмін на будівництво фармацевтичного підприємства та можливість геологорозвідувальних робіт на шельфі.

Далі. Україна також може запропонувати Нікарагуа пряник — або кілька. Як мінімум це можуть бути озброєння, продукція ДП "Антонов" і металургійного сектора або аграрного.

Те ж зерно, наприклад. До речі, Нікарагуа закуповувала у Росії пшеницю, вирощену в Криму. І це можна використовувати для прямого шантажу: ви закуповували нашу пшеницю, але незаконно; ми пропонуємо це робити законно і в рамках міжнародного законодавства, тобто не ризикуючи нарватися на санкції.

Також Україна цілком може спокусити Манагуа бажанням закуповувати її каву, банани або навіть свинину (як відомо, зі своєю свининою у нас вже кілька років проблеми).

Поле для маневрів насправді досить широке. Але вимагає напруженої дипломатичної роботи. Причому тут кошти в повній мірі виправдовуються метою — звести нанівець діяльність Москви в напрямку легітимації захоплення українських територій.