Партія плебеїв і мракобісів. Яку сакральну роль підготували для Поклонської
У боротьбі за Це
У понеділок, 17 вересня, президія думської фракції "Єдиної Росії" позбавив Наталю Поклонскую головування в одній з думських комісій. Відтепер вона всього лише рядовий депутат з дуже обмеженими повноваженнями і без будь-яких перспектив у лавах ЄР. Але така зміна відкрила перед Няш-Мяш інші перспективи, набагато більш цікаві.
Прихильниця мироточащих бюстів вбитого Миколи II виявилася не настільки проста, як може здатися. Це, втім, прочитывалось і з її української кар'єри - людина обмежений і без великих родинних зв'язків не зумів би залізти так високо.
Конфлікт Поклонської з фракцією ЕР розпочався 19 липня, коли Держдума прийняла в першому читанні законопроект про підвищення пенсійного віку для чоловіків з 60 до 65 років і для жінок з 55 до 63. Єдина з усіх членів фракції Поклонська голосувала проти, незважаючи на фракційне рішення підтримати законопроект. Така поведінка для депутата від ЕР, так і взагалі для російської Держдуми, давно вже перетворилася у "скажений принтер, що друкує безглузді і нелюдські закони, було зухвалим і неможливим. Більш того, Поклонська ще й прокоментувала своє рішення, виключивши версію про "перепутанной кнопці". "Впевнена, що більшість людей розуміють, що для жінок підняти пенсійний вік до 63, тобто на цілих вісім років - багато. Наші жінки, крім того, що великі трудівниці, ще й дуже терплячі. Адже на них, крім усього, ще й турбота про дітей, сім'ю, потім про онуків", - заявила вона, спілкуючись з журналістами, і ця цитата не забарилася з'явитися в новинах.
У фракції Поклонської поставили її поведінку на вигляд, але вона виявилася непоступливою. Тоді 26 липня однопартійці влаштували їй бойкот: на засідання комісії з контролю за достовірністю відомостей про доходи та майно депутатів, головою якої вона була, прийшли тільки дві особи - по одному від КПРФ і "Справедливої Росії", а 15 членів ЕР його демонстративно проігнорували. Але Поклонська і тут не залишилася в боргу.
"Може бути, в дитячому садку такі бойкоти могли влаштовувати колеги по сусідніх ліжок та горщиках. Але тут серйозна організація - парламент країни", - заявила вона, додавши, що доповість про неявку депутатів голові ГД В'ячеславу Володіну.
На жорсткий відповідь Поклонської нарвався і голова фракції ЄР Сергій Неверов, запропонував їй самій визначитися зі здачею депутатського мандата. "Мені довірили ділянку роботи. Мене виборці обрали. Мені керівництво довірило ту роботу, яку я сьогодні виконую по совісті, тому - ні", - відрізала вона. І зовсім вже суворо обійшлася Поклонська з двома дамами з думської фракції ЕР - Оксаною Пушкіною та Ірини Родніної. Що саме вони сказали їй - історія замовчує, але відповідь Поклонської охоче цитували новинні агентства.
"Давайте кожен буде займатися своєю справою у відповідності з вихованням, особистісними якостями і совістю. Не витрачайте більше Ваш дорогоцінний час даремно, даючи мені оцінки і поради, не додумывайте за мене і не приписуйте мені того, чого немає в помині. Спробувати присоромити - не Ваша стихія", - заявила їм Поклонська, заодно нагадавши і про різницю між собою і своїми критиками. Мовляв, я своєю діяльністю вже заслужила смертний вирок від "Правого сектора", і в Києві мені загрожує довічне позбавлення волі, а чого досягли в житті ви, кривляючись в телеящику і танцюючи на льоду?
Поклонська як прапор
В цей скандал фракція ЕР потрапила в капкан. Щоб не піарити Поклонскую і не підставлятися самим, "едроссам" у такій ситуації краще було б, звичайно, відмовчатися. Але чиновництво, чиї інтереси ЕР представляє і завдяки якому її депутати сидять у Держдумі, не зрозуміло і не пробачило б такої позиції.
Що до Поклонської, то неприйняття вкрай непопулярної пенсійної реформи забезпечило їй стійке зростання рейтингу. Згідно з інтернет-опитуванням "Рамблера" 73% росіян за підсумками конфлікту назвали її "хорошим депутатом" і висловили готовність проголосувати за неї на найближчих виборах. І ще одна важлива деталь: думський конфлікт Поклонської широко висвітлювався прокремлівськими ЗМІ, притому в самому вигідному для неї ключі - хоча і зовні нейтрально. Дуже схоже на те, що бунт Няш-Мяш був санкціонований на самому високому рівні. Однак по відношенню до ЕР цей бунт був справжньою підставою, що змусила всіх згадати інша назва "Єдиної Росії", колись приклеєне до неї Олексієм Навальним, а потім трохи призабуте: "Партія шахраїв і злодіїв", або ПЖІВ.
Позбавити Поклонскую мандата фракція ЕР не могла. І навіть безпосередньо зняти її з посади голови комісії було складно. Довелося використовувати обхідний маневр: 13 вересня прийняти рішення про об'єднання комісії з контролю за доходами депутатів з комісією з питань етики, а 17-го обрати на посаду голови комісії з етики і контролю за доходами депутатів Отарі Аршбу. Обрали Аршбу 28 голосами проти двох, що голосували за Поклонскую. Але якщо один голос, очевидно, належав самій Поклонської, чий то був другий?
Кому і навіщо знадобився новий партійний проект?
Ймовірно, секрет другого голосу розкриється досить скоро: ця людина буде сидіти поруч з Поклонської на установчому з'їзді нової партії, потреба в якій явно назріла.
Сьогодні "Єдина Росія", остаточно оформившись як виразник інтересів чиновництва, швидко віддаляється від маси, яку в Росії прийнято називати "народом". Звичайно, ЕР в її новій якості теж є необхідним елементом російського політичного поля - 1,37 млн федеральних і муніципальних службовців, чия середня зарплата перевищує середню по Росії в півтора рази, по суті, стали новим дворянством. Але разом з тим Кремль потребує і в голосі, визнаному широкими масами за свій, народний. З цим голосом Кремль міг би вести діалог, сперечатися, торгуватися, кивати на поганих бояр з ЕР-ПЖІВ, з якими добрий цар нічого не може вдіяти, і рано чи пізно досягати консенсусу, а також супутнього йому народного тріумфу. На роль глави такої партії, ймовірно, і почали просувати Поклонскую.
Треба сказати, що вона ідеально для цього підходить. Юродиві на Русі завжди користувалися народною любов'ю, Поклонська ж саме юродиву, при цьому, повторимося, аж ніяк не дурна. Вона здатна очолити політичну силу, що пропонує російському народові саме те, чого цей народ завжди хотів: звичні общинні відносини з мінімумом особистої відповідальності, яка перекладається на трійцю у складі православного бога, доброго пана і, нарешті, на знеособлений "світ", де всі ховаються один за одного і несуть колективну відповідальність, але ніхто не відповідає за себе особисто. Питання особистої відповідальності виносяться тут виключно на рівень неформального спілкування. Таким чином, Поклонська зовсім не ситуативний "противвсех", яким була спішно витягнений на президентські вибори Ксюша Собчак, а довгограючий проект. Її і створювану навколо неї партію будуть розкручувати неспішно і навіть без прямої прив'язки до наближалася виборів. .
Така партія - назвемо її умовно "Православно-монархічних союзом" (ПМС) - дуже потрібна Кремлю, оскільки Росія в черговий раз, як і сто років тому, вже цілком виразно вагітна консервативною революцією. Нинішня російська влада, точніше - одна з кремлівських башт, досить прозорлива, щоб, маючи досвід столітньої давності і бачачи перед собою приклад Миколи II, випустила ситуацію з-під контролю, самої організувати і очолити таку революцію і, контролюючи процес, провести її відносно мирним шляхом, без великих потрясінь і громадянської війни. Хоча, звичайно, зовсім вже мирно справа теж не обійдеться, оскільки бодання веж Кремля ніхто не відміняв.
Секрет пристрою мирної революції в Росії - в розумінні справжніх бажань абсолютної більшості її народу. Цього розуміння катастрофічно не вистачало надміру вестернизованным більшовикам ленінського призову, занадто довго развращавшимся за женевам і цюрихам. Між тим і в 1917-му, і в 2018-му Росія хотіла, загалом-то, одного і того ж: демонтажу капіталізму, чреватого жорсткою конкуренцією і особистою відповідальністю, і відкоту до зрозумілою і звичної сільській громаді. Було, зрозуміло, і заражене західними віяннями міське стан, але в кінцевому підсумку знищували в громадянську війну в першу чергу і майже зовсім винищили.
Власне кажучи, потреба виполоти західні віяння і, в першу чергу, західний індивідуалізм, коли людина могла мислити себе чимось окремим від громади в будь-якій її формі, будь то партійна організація колгоспу або міський "трудовий колектив", і призвела до громадянської війни. При цьому всі сторони, що брали участь в ній, і, в першу чергу, самі більшовики, могли як завгодно часто проголошувати гасла, що включали в себе елементи вестернізації - але це нічого не змінювало. Невблаганна логіка подій вабила їх у протилежному напрямку. Ця ж логіка згодом визначила і кадрову еволюцію в лавах більшовицької партії, оскільки якщо Ленін і Троцький бачили в Росії тільки для розпалювання пожежі світової революції, то Сталін розглядав її як самостійний і довгостроковий проект. При цьому, на відміну від Леніна і Троцького, Сталін добре розумів, яка країна оточує Кремль і як з нею слід керуватися - недарма в Росії його згадують з такою ностальгією.
У підсумку, опудало Леніна було виставлено в Кремлі, приблизно так само, як могло бути там виставлено опудало ведмедя з блюдом для візитних карток "братніх партій", які просять про аудієнцію з метою перехопити грошенят, а ленінська демагогія, злегка подрихтованная і видається за "марксизм", стала дахом для консервативної деконструкції.
Треба також зауважити, що Сталін, на відміну від Леніна, до страти Миколи II непричетний - що називається, навіть поруч не стояв. Це дозволить Поклонської без особливих проблем включити його у список святих, вивішених на іконостасі її партії, тим більше, що роль Сталіна у винищенні ленінської западнической єресі дійсно дуже велика.
Взагалі ж образ Сталіна затребуваний в Росії незрівнянно сильніше, ніж ленінський. Сталін постійно витісняє Леніна з суспільної свідомості, притому навіть без якихось особливих зусиль, прикладених для цього. І в пантеоні КПРФ Леніна утримують сьогодні лише релікти СРСР і КПРС, але вони поступово вимирають, новому ж поколінню російських комуністів він чужий. Інше питання, що КПРФ ніколи не зможе відмовитися від Леніна повністю, не розвалившись при цьому, оскільки у своєму нинішньому вигляді стає все менш затребувана: занадто провладна і обережна для радикальних ліваків і занадто прозахідна для традиціоналістів. Для тих і інших Ленін є прийнятною компромісною фігурою, але і ті й інші утримуються в КПРФ тільки з причини відсутності альтернатив, однією з яких і стане проект Поклонської.
Звичайно, ідея проекту належить не їй. Юродиві годяться на роль партійного прапора, але недостатньо практичні для партійного будівництва. Поклонскую явно ведуть і ведуть іншим, відмінним від "Єдиної Росії" шляхом.
Можна прикинути і контури оновленої політичної системи Росії, задуманої в Кремлі. ЄР, очевидно, залишиться в ролі впливової дворянської партії. Поклонська очолить проект ПМС, в рамках якого московське православ'я органічно зіллється зі сталінізмом. Цьому сприятиме і ізоляція РПЦ, до чого зараз явно йде справа. Відокремившись від світового православ'я і злившись з радикальними ортодоксами, для початку - з Російської істинно-православною церквою, а в перспективі, для виходу на міжнародний рівень якості паралельного, "істинного" православ'я, що протистоїть константинопольським єретиків, і з іншими радикалами, наприклад, з грецькими старостильниками, РПЦ буде мати потребу в політичному представництві. Не виключено і зближення такої оновленої РПЦ з радикальним ісламом - в тій чи іншій формі, і з масою цікавих політичних наслідків. І в такому зближенні проект Поклонської теж може зіграти важливу роль.
Сталіністам така партія теж буде ближче, ніж КПРФ. Після їх відходу КПРФ різко стиснеться в розмірах і, ймовірно, зникне з Думи назавжди.
Нарешті, в якості зарубіжного представництва, а також і "клею", здатного поєднати сталіністів і РПЦ, до проекту Поклонської підтягнутий, ймовірно, і нинішній будинок Романових. Фігура Сталіна, як вже сказано, цьому не перешкода, а Леніна стараннями нової політичної сили, можливо, навіть приберуть з Мавзолею і тихо, без особливої помпи, поховають. Сталіна ж, слідом за Миколою II, з великою часткою ймовірності зарахують до лику святих.
Така партія має всі шанси на те, щоб бути самою численною, хоча і не найвпливовішою під думським килимом - роль тіньової ложі закріплять за ЕР. Ймовірно, в Думі буде і третя партія - партія помірно вестернизованной інтелігенції, рівня тієї ж Собчак.
Важливо й те, що Поклонська, будучи продуктом української політики, набагато більш публічною і емоційною, ніж російська, а дивлячись на неї, і її партія, зможуть зробити роботу Думи видовищною. Сьогодні російська ГД занадто нудне і чопорна. Їй не вистачає епатажу і театральності, публічних скандалів і бійок депутатів. Зрозуміло, що реальні рішення приймаються за її межами, але Дума повинна створювати враження драйву, боротьби, ігри пристрастей - вона ж перетворилося в нудну машину для голосування. Між тим російська публіка потребує яскравих виставах. А Поклонська, оточена мироточащими іконами і однопартійцями, якраз і здатна вивести видовищність Думи на недосяжну в даний час висоту.
