Як Франція заважає монополії Німеччини в ЄС
Британська газета Financial Times з'ясувала, що Німеччина має намір домагатися створення єдиної європейської армії, і Берлін вже підготував відповідний проект, який в повному обсязі стане надбанням громадськості вже влітку. Цей документ стане важливою віхою на шляху просування ідеї оборонної інтеграції в межах Євросоюзу, чому німці активно сприяють вже дуже давно. У проекті містяться пункти про створення єдиного генштабу для координації дій армиий, Ради міністрів оборони країн ЄС, спільного виробництва та використання військової техніки, посилення безпеки співдружності в Мережі.
"Чим більше ми, європейці, готові взяти на себе значну частку загального тягаря і чим більше наш американський партнер готовий піти шляхом спільного прийняття рішень, тим кращі результати в області безпеки принесе трансатлантичне партнерство, тим інтенсивніше воно буде", - свідчить документ.
В цілому цей документ розкриває далекосяжні плани Німеччини в контексті консолідації Євросоюзу, розривається протиріччями. Берлін використовує своє становище де-факто лідера Європейського союзу для подальшого зміцнення своїх позицій в самому ЄС і в рамках Організації Північноатлантичного договору (НАТО), перетворюючись на головного союзника Вашингтона на світовій арені. На тлі зростаючого егоїзму національних урядів ЄС і посилення позицій євроскептиків амбіції німців як не можна краще вписуються в загальну стратегію США щодо протидії Росії.
"ДС" вже писала про те, що Вашингтон з призначенням на посаду нового головнокомандувача силами США в Європі та ОЗС НАТО генерала Кертіса Скапаротти позначив перехід від стримування агресії до оборони. Мова йшла про відправку в країни Європи 4 тисяч військових Альянсу. Його попередник Філіп Бридлав згодом озвучив свого роду прощальну промову-напуття, заявивши, що Сполучені Штати повинні зосередити технічні можливості своєї розвідки для запобігання погроз з боку Росії, активно використовуючи ті ж розвідувальні супутники. "Ми бачимо, що Росія не взяла простягнуту руку партнерства, а обрала шлях войовничості", - підкреслив генерал. Таку жорстку лінію підтримав і генсек Альянсу Йенс Столтенберг, який заявив про необхідність реагувати на дії Москви "з допомогою сили і переконливих стримуючих факторів", підтвердивши при цьому відправку батальйонів у Балтійські країни і Польщу.
НАТО посилює свій вплив, намагаючись залучити якомога більше союзників поза своїх членів. Наприклад, 4 травня стало відомо, що Ізраїль приймає пропозицію Альянсу відкрити постійне представництво в брюссельській штаб-квартирі. "Це те, над чим ми працювали протягом багатьох років. Я думаю, це важливо для репутації Ізраїлю у світі. Країни світу хочуть співпрацювати з нами через нашу рішучої боротьби з тероризмом, із-за наших технологій, нашої розвідки та з інших причин", - заявив на засіданні уряду ізраїльський прем'єр Біньямін Нетаньяху.
І він, безумовно, прав: Ізраїль за роки протистояння з сусідами придбав значний досвід ведення бойових дій, і більш тісна кооперація НАТО з цією державою буде вигідна обом сторонам. Крім того, це рішення, безумовно, є складовою політики Вашингтона щодо перетворення Єрусалиму в більш незалежного гравця на Близькому Сході - і, в той же час, розширить зону інтересів Альянсу це не задовольняло РФ.
Ще однією больовою точкою Росії, яку може використовувати Альянс, є відносини з Японією і, очевидно, не має перспектив вирішення конфлікт навколо Курильських островів. Американці та японці - давні союзники, але Токіо періодично присаджує Вашингтон, нагадуючи про наявність власних інтересів (що, в принципі, не повинно дивувати). У цьому контексті заслуговує уваги спроба трансатлантичного співтовариства інтегрувати Країну висхідного сонця в свої структури безпеки.
Своєрідним послом тут виступила канцлер ФРН Ангела Меркель. Як повідомила днями японська газета The Yomiuri Shimbun, ще в березні 2015 року вона пропонувала прем'єр-міністра Японії Сіндзо Абе стати членом Альянсу. Обережний Абе обіцяв подумати. Поки що важко передбачити, куди заведуть роздуми японського прем'єра, але шанс, що японці впишуться в колектив, дуже високий. Пропозиція ж Меркель було абсолютно логічним кроком у контексті намірів Берліна застовпити за собою статус провідної країни в НАТО нарівні з Вашингтоном. При цьому плавно відсувається Великобританія, яка після референдуму 23 червня цілком може виявитися вже поза межами Європейського союзу.
Флагманом нового центру європейської політики, опозиційного Берліну, сьогодні виступає Варшава. Ця позиція, як відомо, була актуализована після приходу до влади правих Ярослава Качиньського "Право і справедливість" (Піс). Поляки критикують німців за "розуміння" інтересів Росії, сприяння бізнес-планам Москви і т. п. Однак заява Меркель про те, що шлях Москві в G8 замовлений, і загальні тенденції політики Німеччини цілком можуть втихомирити бунтуючий союз східноєвропейських країн. За винятком Угорщини, звичайно ж, т. к. там біля керма зараз знаходиться теж євроскептик, але з друзів Володимира Путіна - Віктор Орбан.
Ще одним вектором зовнішньої політики Німеччини, спрямованим на зближення з США, бачиться подальше лобіювання ідеї створення зони вільної торгівлі зі Сполученими Штатами в рамках Трансатлантичного партнерства. Німецький бізнес вкрай зацікавлений у цій угоді. Меркель наполягала у свій час, що ЗВТ буде дуже економічно вигідна Євросоюзу. І очевидно, що свою думку міняти вона не буде.
Правда, тут є одне велике "але". І це "але" - Франція. Зокрема, її президент Франсуа Олланд 3 травня знову заявив, що поки що Париж виступає проти Трансатлантичної угоди про ЗВТ. "Ми ніколи не приймемо підрив основних принципів нашого сільського господарства, нашої культури і взаємного доступу на ринки закупівель", - цитує його Politico.
В принципі, якщо оцінювати політику французів з боку, то Париж, скажімо так, не дивує, оскільки частенько саботував, протестував, ішов наперекір. Галли ще кілька років тому, при Ніколя Саркозі, самі мітили на місце VIP-партнера Штатів в Європі, але поступово відійшли від цих планів. Зараз же ми бачимо, що це місце займає Берлін, а Франція, в свою чергу поступово з Німеччини перетягнула на себе ковдру топ-держави ЄС, яка відкрито хоче поліпшення відносин з Росією. Не зайвим буде згадати, що Франція сьогодні знаходиться напередодні президентських виборів 2017 року, і політичні сили вже включилися в гонку. Одна з фішок багатьох її учасників - акцент на незалежність і національний егоїзм. Після м'якотілого Олланда французи знову хочуть грати м'язами і відстоювати право на власну думку. Підкоряючись настроям суспільства, Олланд намагається виглядати сильним і б'є по намірам Німеччини, намагаючись підрізати крила її бажанням ще більше підім'яти під себе Європейський союз. Демарш французів щодо ЗВТ з США може стати однією з безлічі палиць в колеса Берліна та Вашингтона.
