Війна віскі. Як Данія та Канада нирку поділили

До 10 червня 2022 р. мало хто у світі знав, що між Данією та Канадою йде війна. Ну, як війна, скоріше суперечка. Хоча й суперечкою цей "конфлікт", який отримав назву "війна віскі", назвати в принципі складно. Хоча часом ті чи інші політики дозволяли собі ставитися до "суперечки" надмірно серйозно. І ось 14 червня 2022 року офіційно цю сторінку перегорнули міністри закордонних справ обох країн Мелані Жолі (Канада) та Єппе Кофод (Данія), візувавши угоду про поділ навпіл острова, що знаходиться в протоці Кеннеді/Нерса – між Гренландією та канадським островом Елсмір.

Йдеться про остров Ганса, як його називають у Данії та Європі, або про Тартупалук (мовою інуїтів – "Ниркоподібний").

Острів справді схожий на нирку, але на цьому схожість з цим органом і закінчується. У плані корисних копалин він не цікавий. Там їх, корисних копалин, немає. Це просто кам'яна брила площею 1,3 кв. км, завдовжки – 1,4 кв. км та шириною — 1,1 кв. км.

Для інуїтів – корінного народу Канади – це мисливські угіддя, оскільки є і риба, і птахи часто засиджуються. До речі, угода, підписана Жолі та Кофодом, дозволить їм безперешкодно перебувати на всій його території.

Втім, коли в регіоні у другій половині XIX століття з'явилися дослідники, а саме американець Елайша Кейн, який вирушив на пошуки зниклої експедиції сера Джона Франкліна, у інуїтів з'явилися конкуренти. Насамперед у питанні визначення географічних найменувань (до речі, про назви: символічно - Кейн, Каїн…). Американця в експедиції супроводжував перекладач Ганс Гендрік, член найбільшого племені інуїтів у Гренландії Калааліт. На подяку за допомогу як у перекладі, так і в порятунку членів експедиції Кейн віддав шану Гендріку і назвав на честь нього острів. Нехай крихітний, але, як виявилося, здатний впливати на політику метрополій.

У принципі, після того, як у протоці Нерса/Кеннеді побували дослідники Арктики, сам по собі острів на роки і роки був забутий. Люди там бували, але нікого не турбувала його територіальна приналежність.

Ситуація почала змінюватися у 70-х роках. минулого століття, коли Данія та Канада розпочали переговори про демаркацію кордонів у протоці. І все б нічого, але чортів Ганс/Тартупалук знаходиться рівно посередині – на однаковій відстані від берегів Канади та Гренландії.

Інтерес до "Нирки" різко виріс. Але перш ніж боротися за цю брилу, урядам треба було з'ясувати, чи стане шкурка за чиньбу. Тобто, є якісь додаткові аргументи на користь необхідності прибрати Ганса (ну, чи Тартупалук) до рук. Тому поява там "чорних трансплантологів" ... пардон, представників нафтокомпанії Dome Exploration (нині Dome Petroleum) з Альберти в 1980-1983 рр. було очікуваним. Вони дослідили острів щодо наявності чорного золота і пішли собі геть. Острів залишився під владою птахів та інуїтів.

Ні, про нього не забули. Просто його умовна цінність була лише у розташуванні та прагненні кожної зі сторін подалі закинути шапку. Тому у 1984 р. на острові висадилися канадські військові – встановили прапор та залишили пляшку віскі, щоб протролити сусідів-данців.

Ті виклик прийняли. Причому на високому рівні, адже того ж року сів вертоліт, зафрахтований тодішнім міністром у справах Гренландії Томасом Гойємом. Він і данські військові зняли канадський прапор, встановили свій, і залишили пляшку чи то шнапса, чи аквавіту з запискою, в якій говорилося: Velkommen til den danske ø ("Ласкаво просимо на данський острів").

Цей обмін люб'язностями був справді люб'язним та з повагою один до одного. Прапори знімалися обережно і так само обережно складалися.

Ось так зародилася дуже кумедна традиція. На острів по черзі прилітали чи приходили на катерах то одні, то інші – встановлювали та міняли прапори, залишали смачне спиртне, записочку та йшли. Хоча арсенал "послань" було розширено за рахунок культурної спадщини. Так, "вікінги" почали лишати традиційні скандинавські пірамідки з каміння — рьосе, а канадці — інуксуки, інуїтські аналоги рьосе у вигляді людини.

До речі, як розповіла у 2002 р. у своєму щоденнику учасниця чергового підйому прапора з боку Данії Нана Фленсбург, острів був буквально усіяний порожніми пляшками, склянками та записками. Отже, якщо когось ще хвилювало, що чинили канадці та данці зі спиртним, то ось вам і відповідь – зігрівалися, як могли.

І все б нічого, але в 2005 р. ідилічний алкогольний тролінг переходить у розряд міждержавної суперечки, коли на острові Ганса офіційно з усіма наслідками висаджується Білл Грем. Це вже не пляшка віскі, а цілий міністр оборони Канади. Отже, жартівлива суперечка автоматично переходить у розряд серйозної територіальної. Копенгаген надсилає ноту протесту, а прем'єр Гренландії Йозеф Моцфельдт звинувачує Канаду в окупації острова. Данці навіть відрядили патрульний катер, але вже не для того, щоб камінці поскладати, а "підтвердити суверенітет" Данії над островом Ганса.

Добре, що керівництво обох країн вчасно схаменулося і зрозуміло, що їх занесло кудись далеко від здорового глузду.

У тому ж 2005 р. і розпочався процес перемовин щодо належності острова. І хоча Канада зрештою визнала, що кордон проходить якраз посередині "Нирки", виробити рішення сторони не могли ще 17 років.

За цю звичайну, до жаху нудну голу, безлюдну скелю "боролися" з принципу та через її географічне розташування. Як і за тимчасово захоплений росіянами острів Зміїний, площа якого в 6 разів менша, ніж у Ганса.

Різниця в тому, що:

По-перше, Зміїний – частина міжнародно визнаної території України.

По-друге, Ганс все ж таки не має такого стратегічного значення.

По-третє, обидві учасниці "війни віскі" — цивілізовані країни. У нашому випадку ми маємо справу з імперією-анахронізмом, якою управляє недооцінений все життя чекіст з непомірними амбіціями.

Міністри закордонних справ Канади та Данії, Жолі та Кофод, звичайно ж, не могли не провести певних аналогій. І коли завершували цю війну, яка війною-то і не була, підписуючи угоду та обмінюючись пляшками зі спиртним "востаннє", обидва згадали про агресію Росії.

Консенсус, досягнутий Канадою та Данією, "дуже важливий за часів, коли повага, заснована на правилах міжнародного порядку, стикається з такими викликами, як сьогодні", — зазначив під час церемонії підписання угоди очільник данської дипломатії, додавши, що угода – це приклад для Путіна того, як рішення ухвалюється силою права, а не правом сили.

Що ж. Якою б часом не була комічна "війна віскі", це справді приклад вирішення суперечок, які не передбачають вбивств та руйнувань. Щоправда, наївно було б думати, що хтось там, у Москві, принаймні зараз, буде готовий скласти зброю та перейти до дипломатії.