Італійська мафія та білгородський понт. Як Москва спробу анексії підводним човном прикривала

Італійська журналістка Флоріана Булфон зробила собі ім'я на репортажах про мафію. Особливо про столичну. На її рахунку безліч публікацій про злочинні афери та навіть скандальна книга. Вона співпрацює з каналом Rai Uno та пише для таких відомих видань як "L'Espresso" та "La Repubblica". Предмети професійного інтересу їй періодично загрожують і це, безумовно, підвищує її авторитет. У її активі чимало престижних премій та нагород. Загалом бездоганна репутація.

Аж от синьйора Флоріана пише для "La Repubblica" статтю, яка робить чергову сенсацію — і передруковується безліччю видань по обидва боки Атлантики. Тільки пише вона не про мафію. Вже точно не про італійську мафію. А – хто б міг подумати! – про секретну російську субмарину з широко відомою і навіть ностальгійно-рідною українцям назвою "Білгород". Означена субмарина з легкістю може змити у морі Нью-Йорк чи Лос-Анджелес. І хоча на її борту немає жодної балістичної ракети, замість них є суперторпеда "Посейдон". Ця вундервафля споряджена, за словами журналістки, 2-мегатонною боєголовкою, яка може спричинити суперцунамі, що зруйнує берегову інфраструктуру, а сильне радіоактивне зараження на кілька десятків років стерилізує прибережні води. Загалом, зброя відплати (цікаво, чи позначено її знаком V?), 24 метри Армагеддону та концентрат Судного дня.

Так от, натівська розвідка, виявляється, дуже стурбована тим, що "Білгород", який ніколи не полишав Білого моря, вийшов з бази в напрямку Арктики – та й зник у безодні. І не просто зник, а з ймовірним наміром випробувати "Посейдон" у Карському морі.

Загалом жах-жах. "ДС" неодноразово писала про "Посейдон" (він же "Статус-6"), який є новою ітерацією старої ідеї, запропонованої ще Андрієм Сахаровим до того, як він став пацифістом. І тоді, і зараз виникла вона не від хорошого життя: у 1950-х СРСР не мав міжконтинентальних бомбардувальників – і доводилося викручуватись, а тепер, коли відстежується кожне переміщення стратегічних ядерних сил, хочеться викручуватися.

Та тільки "Посейдон" — крім того, що навіть на рівні концепції є знаряддям терору, на рівні "заліза" ще дуже сирий. Планувалося, що він надійде на озброєння у 2021 році, але цього не сталося. "Білгород" — систершип сумної пам'яті "Курська" — майже три десятки років допилювали на верфях "Севмаша", і він повинен був вступити на бойове чергування ще в 2020 році, але навіть ходові випробування його були проведені не в повному обсязі — тепер їх планується завершити до кінця цього року. І вкрай сумнівно, що він тягатиме на них недороблену вундервафлю (до речі, щодо 2Мт – це надто скромно, за американськими оцінками може йтися про десяток, а російські ЗМІ взагалі рапортували про сотню).

У світлі неприємностей, що трапилися з "Північними потоками", куди цікавіше те, що "Білгород" заявлений як носій атомних глибоководних станцій "Лошарик" і "Палтус", а також глибоководних дронів "Клавесин-2Р-ПМ". І цей музичний зоопарк може виявитися цілком корисним у диверсійній роботі проти будь-яких підводних комунікацій.

От тільки це не так епічно. Радіоактивний попіл лякає значно більше. "Мало хто вірить, що суперторпеда вже може бути введена в дію, — пише Флоріана Булфон — але навіть просте оголошення про випробування дозволило б Кремлю продемонструвати унікальний засіб у суперництві із Заходом: зброю, проти якої немає захисту".

Центр протидії дезінформації повідомив, що стаття не відповідає дійсності (зокрема, відсутні свідчення занепокоєння НАТО виходом "Білгорода" у море) і може зіграти на руку російській пропаганді. Але це повідомлення напевно слід доповнити.

Я не беруся судити про мотиви, які спонукали Флоріану Булфон ставити на кін свою професійну репутацію. Припускаю навіть, що її ввели в оману та маніпулювали на імені журналістки. Але факт залишається фактом: публікація в La Reppublica розвиває той самий наратив, який з 2014 року – і особливо останнім часом – просуває Кремль.

Наратив цей по суті зводиться до адаптації старого американського ноу-хау. За часів В'єтнамської війни, яка складалася все більш невдало, з подачі Генрі Кісінджера президент США Річард Ніксон як основну зовнішньополітичну модель використовував теорію божевільного. Білий дім усіляко демонстрував Urbi et Orbi готовність до застосування ядерної зброї.

Для переконливості було вжито низку заходів. Дипломати кулуарно розповідали про емоційну нестабільність президента. Пентагон проводив навчання за навчаннями. У тому числі імітуючи масовану атаку на СРСР через Північний полюс. Стратегічні бомбардувальники цілодобово перебували у повітрі з ядерними бомбами на борту.

Логіка була простою: переконати опонентів у своїй ірраціональності, змушуючи їх виявляти стриманість. Це не спрацювало, і врешті-решт Ніксон поглинув Вотергейтський скандал.

Кремль робить те саме. Тільки дешевше і – поки що – безпечніше. Гіперзвукові "кинджали" в мультиках, нагадаю, виглядали набагато серйознішими, ніж виявилися насправді. Як поведеться в реальній обстановці не доведена до ладу система "Білгород"-"Посейдон", невідомо. Та й ремейк хіта "вона потонула" за нинішніх обставин цілком може обернутися косплеєм сценарію "табакерка". Блеф надійніший.

Примітно, що публікація про "Білгород" з'явилася якраз напередодні одноголосної ратифікації Держдумою анексії окупованих територій України. Логіка очевидна: "Не чіпай мене!" (до речі, незважаючи на гучну назву, кораблям, що її носили, у російському флоті була уготована незавидна доля, яка методично компенсувалася піаром).

В теорії ігор й у еволюційної психології є цікавий принцип. Сигнал викликає тим більшу довіру, чим дорожчою була його генерація і чим більше зусиль було витрачено, щоб її передати. У цьому сенсі, що хвіст павича, що оленячі роги, що дюжина авіаносців у складі ВМС США виконують ту саму функцію: демонстрацію достатньої кількості ресурсів і волі до успіху. Що демонструють казки про "Білгород"? Спробу взяти на понт – не більше.